Нарцис

Навіть богам не завжди вдається виховати своїх дітей так, як їм би цього хотілося.

Коли у річкового бога Кефіса та німфи Лавріони народився син Нарцис, вони не могли натішитися на чарівне, здорове немовля.

— Білолиций ти мій, ясноокий, кучерявенький, — лагідно говорила Лавріона хлопчику.

Коли син підріс, Кефісу, хоч він як і раніше залишався богом і королем річки, вдома доводилося задовольнятися скромнішою роллю — богом і королем тут став Нарцис.

– Який красень! Яка чарівна дитина! Ото буде серцеїд! — захоплювалися німфи, що збиралися в Лавріони.

— А який він добрий та розумний! – Додавала до похвал подруг щаслива мати.

Але в богів, як і в людей, теж є свої недоброзичливці та заздрісники, які не виносять успіхів та щастя ближніх.

Риби, що пливли зі сходу на захід, рознесли чутку про красу та розум сина Кефіса та Лавріони.

Дізналася про це і Медуза Горгона.

Горгона, син якої був потворний, злий і дурний, почувши про чесноти Нарциса, так розлютилася, що змії, що покривали замість волосся її голову, піднялися дибки і зашипіли. І Горгона прохрипіла, перекосивши рота:

— Нехай твоя краса погубить тебе, ти закохаєшся у власне відображення, ти будеш добрим лише заради марнославства, а мудрим заради зарозумілості. Нехай та мить, коли ти побачиш себе в дзеркалі, стане початком твоєї загибелі.

Риби, що пливли із заходу на схід, принесли звістку про прокляття Медузи і в річку, де царював Кефіс.

І бог наказав розбити у своєму палаці всі дзеркала, а уламки викинути на берег. Нарцис, який з дитинства тільки й чув про свою красу і своє добре серце, вважав, що йому й справді треба бути добрим і розумним, хоча давалося йому це часом зовсім нелегко.

Коли діти інших німф залишали частину свого сніданку чи обіду, щоб нагодувати рибок, то й Нарцис, не бажаючи уславитися скупим, кидав дещо від своєї їжі. При цьому він був упевнений, що, уриваючи від себе хоч найменший шматочок, робить добра набагато більше, ніж інші, бо жертвує не просту їжу, а божественну.

Але потім він примудрився не відривати від себе ні крихти, а брати їжу з комори матері, захоплюючи решту дітей своєю щедрістю та самовідданістю.

Швидко минають роки навіть у синів богів. Ще недавно Нарцис бавився із рибками, збирав черепашки, прикрашав себе водоростями і невдовзі виріс у статного юнака.

Виросли і німф’ята, разом з якими він годував колись рибок, і почали розважатися по-іншому. Кожен із них намагався похизуватися розумом і спритністю.

Вони читали один одному свої вірші, співали складені ними пісні або змагалися в тому, хто спритніше стрибне на спину дельфіну і як найдалі відпливе, сидячи на ньому верхи.

Нарцис теж складав вірші, але незабаром зрозумів, що дехто з синів німф перевершує його в цьому мистецтві, і відмовившись від поетичних змагань, почав ганьбити кожного, хто декламував свої твори.

І всім здавалося, що Нарцис і справді краще за інших розуміється на законах поезії — а то хіба міг би він так розумно судити про те, як треба писати вірші? Він дорікав і співакам, доводячи, що їх пісні звучать не так, як треба.

— Який розумний, який обдарований юнак! Щасливою буде та німфа, яку Нарцис візьме собі дружини! — говорили старі німфи, вже заздалегідь заздривши майбутній нареченій Нарциса.

І якщо старі німфи захоплювалися гарним, добрим і розумним юнаком, то й не дивно, що молоді намагалися спокусити його своєю красою і так вилися навколо Нарциса, що тільки довгі зелені кучері майоріли.

Довго Нарцис придивлявся, на якій з красунь зупинити свій вибір, поки не переконався, що найпрекрасніша Ехо, і вирішив з нею одружитися.

Напередодні весілля Ехо попросила Нарциса вийти на берег і нарвати їй черемхи, яку хотіла вплести у свої зелені коси.

Нарцис нарвав цілий оберемок квітів і вже нахилився, щоб стрибнути в річку, як раптом побачив на темній поверхні води своє відображення.

– Яка краса! Такої пишності ніхто не бачив з дня створення світу! — вигукнув він і завмер, наче зачарований. Втупившись у своє відображення, він забув про Ехо, з якою завтра мав одружитися.

Квіти він кинув на траву і, звівшись, залюбувався у водному дзеркалі своїм відображенням.

— Так, я не тільки найдобріший і найрозумніший, а й найкрасивіший юнак, — захоплювався собою Нарцис.

Коли Ехо, не дочекавшись повернення коханого, висунула голову з води, Нарцис грубо облаяв її за те, що вона схвилювала дзеркало води.

Ехо не повірила, що Нарцис розсердився всерйоз, і, заграючи з ним, знову сколихнула поверхню води..

— Я бачу, ти заздриш моїй красі і тому заважаєш мені. Перестань пустувати, пливи геть, — наказав Нарцис.

— Коханий, чому мені, найпрекраснішій із німф, заздрити твоїй красі? – сказала Ехо, все ще думаючи, що її коханий Нарцис жартує.

— Я вважав тебе гарною, доки не побачив себе. Подивися на це обличчя, на цей стан, і ти зрозумієш, що сама Афродіта не варта бути моєю дружиною, не те що ти, — відповів Нарцис і знову поринув у споглядання своєї краси.

Але для німфи, як і для земної жінки, немає нічого образливішого, ніж невизнання коханим її краси, а якщо вона й негарна — небажання втішити її.

Ехо так розсердили слова Нарциса, що вона обізвала його самозакоханим дурнем і розповіла Кефісу і Лавріоні, що їхній син позбувся розуму.

Сторінки: 1 2