ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Недужий олень

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

На зеленій галявині посеред лісу жив
гарний олень. Віддавна тут мешкали його
мати й бабуся, і всі мали це місце за свою
домівку. Ніхто із звірів не заходив туди
пастися, знаючи, що тамтешня трава належить
оленеві.

Та якось золоторогий красень захворів; не
міг ні бігати, ні пастися, лежав на зеленій
траві •й жалібно стогнав.

Почула той стогін коза, яка саме минала
галявину. Підійшла до оленя, питає:

– Ти що, занедужав, сусіде?

– Ох,- відказує олень,- болить мені все тіло,
не можу ні їсти, ні пити.

– Бажаю тобі якнайшвидше одужати!

– Дякую,- мовив олень і заплющив очі. Коза
намірилася йти, та побачила на галявині

зелену, соковиту траву. Покрутилася й
подумала48: все одно олень не їстиме – чи не
попастися трохи? Та й наїлася трави досхочу,
а тоді подалася додому. По дорозі зустріла
двох ко-рів-сусідок.

– Добрий день, чули новину?

– Яку?

– Олень занедужав, болить йому все тіло,
він лежить і стогне.

– Ой лишенько! – жалісно вигукнули корови.-
Треба піти навідати його.

– Я вже там була, трохи його розважила.
Невдовзі корови прийшли на галявину до оленя.

– Як здоров’ячко, любий сусіде? – питають.

– Ох, занедужав, і сам не знаю чого, болить
мені все тіло, що й підвестися не можу. Дякую,
що навідали.

Корови трохи постояли біля оленя,
побажали йому якнайшвидше одужати та й
подалися геть. А по дорозі червона каже до
чорної:

– Глянь лиш, яка зелена соковита трава!

– Я помітила, коли ми ще сюди йшли, та й
подумала: чом би не поласувати…

– Авжеж, авжеж! Нумо скуштуймо! Скубнули
корови траву – ох і смачна ж! [49] Понапасалися
добре та й почимчикували додому, ситі та
веселі. Дорогою зустріли коня з віслюком, що
дуже кудись поспішали.

– Куди це ви так квапитеся? – питають корови.

– Таж олень занедужав, ідемо навідати,-
відповідають ті.

– Ідіть, ми саме від нього вертаємось.

Незабаром кінь з віслюком дісталися
галявини, розпитали оленя, як він
почувається, чи не хоче, бува, чого, а тоді
попрощалися й пішли. Аж ось побачили
соковиту пашу.

– Чи не поскубти травички? – каже віслюк.-
Олень усе одно занедужав, і вона пропадає
марно.

– Чому б не поскубти,- згодився кінь.
Понапасалися добре, згадали, що вже час і додому.

На другий день на галявину прийшли коза із
своєю сестрою. А вертаючись додому, знову
поскубли зеленої травички. Те саме зробили
корови, кінь з віслюком, ватага кролів та
зайців, які теж дізналися про оленеву
хворобу й забажали навідати його. А ще
згодом прибігли вівці з ягнятами та черідка
телят. Пробули з оленем весь день, розважали
балачками, зичили здоров’я [50], а коли пішли -:
не залишилось на галявині жодної травинки.
Все випасли оленеві друзі.

На ранок олень трохи оклигав, підвівся з
землі й захотів попастися, адже кілька день
ріски в роті не мав. Проте хоч скільки він
нахилявся – не міг намацати ні травинки.

«Ой лишенько,- подумав він,- це ж мої сусіди
випасли всю траву. Що тепер робити, немає ж
сили піти попастися кудись-інде; невже
конати з голоду?»

На той час галявиною бігла лисиця.
Побачила оленя, розпитала за все й
засміялася:

– Не журися, я принесу тобі оберемок трави
й води напитися, ще й розуму навчу: ніколи не
водися з кепськими товаришами, від них
завжди більше шкоди, ніж користі.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: