Негр, білий і сорокорогий олень

Жили-були колись два куми — один білий, а другий чорний. Якось пішли вони по дрова й, переходячи через гору, натрапили на оленя, який застряг рогами в гілках розлогого дерева. Роги його налічували сорок ріжків; олень був старий і дуже гарний. З багаторогих оленів зустрічаються двадцяти- п’ятирогі, щонайбільше тридцятирогі і то неживі, бо живими таких ще ніхто не ловив.

— Куме, забиймо цього оленя,— каже негр.

А білий у відповідь:

— Ти що — дурний, куме? Та ми станемо мільйонерами, маючи живого сорокорогого оленя й показуючи його за гроші. В наших руках ціле багатство…

Врешті решт білий переконав негра, і негр уже уявляв себе багатієм. Вони відразу повернулися додому і побудували загін. А сусідам сказали, що зараз приведуть сорокорогого оленя. І знов подалися через гору, знайшли оленя там, де й залишили його, зв’язали міцною мотузкою, яку прихопили з собою, щоб не втік. Негр знай примовляв:

— В’яжи добре, куме, щоб він не дременув!

Потім прив’язали другий кінець мотузки до шиї коня. Та щойно вони вивільнили роги оленя, як той побіг схилом угору, потягнувши за собою коня. Негр кричав: «Тримай, куме, тримай міцніше, бо втече!» Проте кінь волікся слідом, мотузка душила його, і їм нічого не залишалось, як перерубати її. Коли ж негр побачив, як олень стрілою помчав угору, то знову закричав: «Бач, як летить, кумцю! Пропала мотузка! Казав же я тобі, що краще забити його та попоїсти печені. Недарма ж кажуть, що краще синиця в жмені, аніж журавель у небі!»

І обидва стали бідкатися, що їм так не пощастило, до того ж вони не знали, як дивитимуться тепер в очі своїм сусідам, яким розбовкали про сорокорогого оленя.

Хоч-не-хоч, а довелося сердегам вертатися додому, похнюпивши голову й голіруч.