TOU

Непролазний ліс ( 6 казка)

Анатолій Валевський

Пригоди тривають

День видався на славу. Тепле сонечко, прибиваючись крізь листя дерев, пестило пухнасті кульбаби, що росли під могутнім дубом. Радісно виспівували лісові пташки. Причаївшись у кущах смородини неподалік від дуба, Клайм з самого ранку уважно спостерігав за його верхівкою. Там, в розвилці трьох гілок знаходилося гніздо сороки Берти, у якої ось-ось повинні були з’явитися пташенята.

Вже як хотілося цікаврику поглянути на них хоч краєчком ока! Але Берта була відомою скандалісткою і нікого до гнізда не підпускала. Тому Клайм вирішив потайки простежити за сорокою і, дочекавшись, коли вона полетить у своїх справах, обережно зазирнути у гніздо.

Цікаврики вельми непосидючі. Але вже якщо вони вирішили про що-небудь довідатися, то висидять на одному місці хоч і цілий день, аби нічого не прогавити. Сонячний промінчик залоскотав Клаймові ніс, і він затиснув ніс руками, щоб не чхнути.

Час минав. Нарешті над краєм гнізда показалася голова сороки. Вона скосила хитрющі очеі в один бік, потім в інший, підозріло глянула на зарості смородини. Переконавшись, що поблизу нікого немає, Берта вибралася з гнізда і полетіла в бік ельфійського палацу.

– Тепер потрібно діяти швидко! – вигукнув Клайм.

Він вибрався з кущів, підбіг до дуба і поліз вгору. Незабаром цікаврик опинився біля своєї мети.

– Цікаво-цікавенько… – пробурмотів він, засовуючи в гніздо свій відомий допитливістю ніс.

Але на його розчарування там не було ніяких пташенят. Три яйця в цяточку лежали на дні гнізда – і більше нічого.

– Ех, шкода… – зітхнув Клайм. – Видно, ще не настав час. Доведеться навідатися через декілька днів.

Влаштувавшись зручніше поруч з гніздом, цыкаврик почав озиратися по сторонах. Велетенський старий дуб височів над усім лісом, як спостережна вишка. Клайм із захопленням розглядав околиці. Он там, з густої хащі Сріблястого лісу, визирає верхівка ельфійського палацу. Трохи ліворуч видно дорогу, яка веде до селища фішменов. А он і сам селище на березі Лазурної затоки. І вже зовсім далеко, так, що майже не видно, вгадувалися обриси Берега русалок. Праворуч, крізь туманний серпанок виднілася гора Висока, схожа на величезну вежу.

– Потрібно буде обов’язково побувати на горі Високій… цікавенько, що там… – почав, було, Клайм, але тут з’явилася Берта, яка несподівано вирішила повернутися.

Побачивши поруч зі своїм гніздом цікаврика, сорока підняла справжній гвалт. Вона закричала, затріщала на весь ліс, а потім кинулася в атаку на непроханого гостя.

Клайм від несподіванки мало не впав з гілки. Він швидко спустився вниз і кинувся навтьоки, рятуючись від сердитої господині гнізда.

Вибігши на стежку, цікаврик ніс до носа зіткнувся з Брегоном, який поспішав йому назустріч.

Вдарившись лобами, приятелі розлетілися в різні боки. Сидячи на траві і потираючи забиті місця, вони розгублено дивилися один на одного.

– Ти куди? – першим отямився Клайм.

– До гнізда Берти. Хочу подивитися на її пташенят. А ти звідки?

– Я якраз від неї тікаю! Краще не ходи туди. Зараз Берта така сердита, що і тобі дістанеться! До того ж пташенята ще не вилупилися.

– Звідки ти знаєш?

– Сам бачив. Я в гніздо зазирнув.

– Шкода, – розчаровано зітхнув Брегон, піднімаючись на ноги і обтрушуючи штанці. – Чим же тоді зайнятися?

– У мене є пропозиція! – заявив Клайм.

– Яке? – нагострив вушка Брегон.

– Дізнаєшся… тільки спочатку знайдемо Таффі.

– А навіщо її шукати?! Вона зараз вдома вікна миє.

– Звідки знаєш?

– Так я ж сам бачив, коли проходив повз.

– Тоді чому ми стоїмо?! – вигукнув Клайм. – Біжимо до неї!

Цікаврики щодуху припустили по стежці і незабаром прибігли до хати старого Рулла – батька Таффі.

– Ну, і де ж вона? – запитав захеканий Клайм.

Біля будинку нікого не було видно.

– Не знаю, – знизав плечима Брегон. – Коли я поспішав до гнізда Берти, Таффі була тут.

Позаду цікавриків пролунав тихий смішок. Озирнувшись, друзі побачили Таффі.

– Я так і знала, що ви зараз прискачете! – сказала вона, дивлячись на розгублені обличчя Клайма і Брегона.

– Як ти здогадалася?

– Спочатку я побачила Брегона, який біг у бік гнізда сороки Берти. Потім в лісі піднявся гвалт. Я одразу здогадалася, що ви знову потрапили в якусь історію. Вірно?

– Ця Берта така вреднюча, – почав виправдовуватися Клайм. – Я тільки заглянув в її гніздо, навіть нічого не чіпав, а вона одразу скандал здійняла.

– Ага, тепер зрозуміло, – кивнула Таффі.

Брегон нетерпляче тупцював на місці, намагаючись щось сказати.

– Ну, що ще трапилося? – запитала цікавричка.

– У Клайма є якась пропозиція. Тому ми тебе шукали, щоб разом обговорити.

– Це вже цікавенько! – очі у Таффі заблищали. – Нумо, викладай, що ти там вже надумав?

Друзі всілися на суху колоду в тіні розлогого клена і приготувалися слухати Клайма.

– Я весь час думаю і думаю, але ніяк не можу зрозуміти: куди ж поділися чарівники, які раніше жили в Дрімландії?

Брегон і Таффи мовчки перезирнулися і знизали плечима.

– А що як вони нікуди не йшли, а так і живуть десь тут? Просто ховаються, щоб ми їх не бачили.

– Навіщо б їм ховатися? – здивувався Брегон.

– Звідки я можу знати! – Клайм розвів руками. – Чарівники – вони і є чарівники. Хіба мало що їм в голову спаде!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: