ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Неслухняне курчатко

Микола Магера

Знаєте, чого одна курочка вдягнена у рябеньке платтячко, друга — у жовте, третя — у біле, інша — у чорне, а півники завжди у барвистому вбранні? Не знаєте?

Якось курка нанесла яєць і висиділа аж десятеро курчат. Такі вже вони гарненькі, м’якенькі, геть-чисто у білому пуху. Рано-вранці квочка вивела своїх малят на подвір’я. А на подвір’ї всі стежки були обсаджені квітами. Цвіли там і купчаки, і чорнобривці, і флокси, і настурція, і троянди, і айстри, і ромашки. Яких там тільки не було квітів! І червоні, і жовті, і білі, і сині, і оранжеві. Такого дива на своєму короткому віку курчата ще не бачили.

Найхитріше курчатко звернулося до матері-квочки:
— Матусю, що це таке гарне?
— То, дитинко, квіти.
— Де вони тут взялися? — запитало друге курчатко.
— Бабуся посадила.
— А хто така бабуся? — запитало третє курчатко.
— Вона старенька і дуже ласкава. Скоро її побачите, вона вам пшонця винесе.
— А що таке пшонце? — запитало четверте курчатко.
— То дуже смачна їжа. Від пшонця ви будете швидко рости.
— А навіщо нам рости? — запитало п’яте курчатко.
— Щоб бути такими, дітоньки, як я.
— А навіщо нам бути такими, матусю, як ви? — запитало шосте курчатко.
— Щоб яєчка, дітоньки, нести.
— А навіщо яєчка нести? — запитало сьоме курчатко.
— Щоб квочкою стати.
— А навіщо квочкою бути? — запитало восьме курчатко.
— Щоб маленьких курчаток висидіти.
— Яких курчаток висидіти, матусю? — запитало дев’яте курчатко.
— Таких, дітоньки, як ви.
— І вони будуть такі, як ми? — здивувалося десяте курчатко.
— Такі, дітоньки, такі,— щасливо квоктала квочка. Курчата дуже зраділи цьому і почали весело гратися. Коли маленькі вдосталь награлися, то захотілося їм пити.

Підбігло двоє курчаток до ромашок і побачили на білих пелюсточках крапельки води.
— Що це таке прозоре, матусю, що в ньому сонячні зайчики граються? — запитало курчатко.
— То, дітоньки, росичка,— відповіла квочка.— Хто нап’ється з ромашки, в того виросте біле-пребіле пір’ячко, а хто нап’ється росички з настурції чи кульбаби, той матиме жовтеньке пір’ячко. Хто ж питиме росичку з різних квіток, той вбереться в рябеньке платтячко, як ось у мене. Найкраще вбрання матиме те з вас, котре нап’ється водички із струмка після дощу, коли на небі веселка засяє.

Кинулися курчатка пити росичку з квітів, які кому припали до вподоби.
А одне, найбільшеньке, все поглядало на небо, чи не пливе з моря-океану хмара синя, чи не несе вітер на своїх крилах красуню-веселку.

Таки дочекалося мале. Надвечір темна хмара заховала сонце, почало блискати і гриміти. Скоро й дощ пішов. Тільки впали останні краплі з неба, як у високості з’явилася веселка. Та така яскрава, така різнобарвна, аж очі у себе вбирала. Курчатка побачили веселку і до матері:
— Що то на небі, матусю?
— То веселка, дітоньки, веселка.

Як почув найбільшенький про веселку, притьмом побіг до струмочка, що в’юнився між споришем на подвір’ї, і напився з нього води.
А найменшеньке курча було дуже неслухняне. Квочка кличе його їсти, а воно тікає у бур’ян, мати просить, щоб воно погрілося у неї під крилом, а воно, хоч і змерзло, та бігає, ніби на нього ґедзь напав.
Гралося те курчатко, гралося, аж доки побачило велику калюжу з брудною-пребрудною водою. Тільки хотіло напитися звідти води, аж квочка як закричить:
— Не пий, не пий, дитино, тієї брудної води, не пий!
— А я хочу! — зухвало вигукнуло курча.
— Не пий, дитино, бо матимеш таке брудне пір’ячко, як та вода.
— Ну і хай! — заверещало мале і всунуло дзьобик у калюжу. Таки напилося курчатко тієї брудної води.

Може, місяць минув з того часу, може, й два, не скажу вам.
Курчатка попідростали, у пір’ячко вбралися. Квочка радіє, що діти у неї такі гарні і чистенькі, бо слухняними росли. І біленькі, і рябенькі, і жовтенькі, а півник то такий красень, що ні словами передати, ні пером описати. Як веселка після грози.
Лише одна курочка ніби з болота вилізла. Якась вона брудна, наче ніколи не вмивається.
Гляне часом вона на своїх сестричок і братика і ледь не плаче: “Чого я матусю не слухала? Навіщо я пила воду з калюжі? Була б і я така гарна, як мої сестрички”.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 44

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Чубчик”
Збірка
Микола Магера
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1982 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: