Неслухняний велосипед

Довго Митя набридав татові:

— Купи велосипед!

І от, коли хлопчикові виповни­лося чотири роки, тато на­решті вдовольнив його про­хання. Скільки радості було у Миті!

Та згодом виявилось, що й від велосипеда бувають прикрощі… Ось послухайте, що трапило­ся з Митею і його велосипедом. Виїхав якось Митя у двір і ка­тається. Довго катався. Аж тут мама:

— Митю, йди обідати!

— Зараз,— відгукнувся Митя, але із сідла не зліз.

За якийсь час мама знов кличе.

— Ось тільки туди й назад проїдусь,— обіцяє Митя. А сам разів із п’ять обернув туди-сюди. Коли це виходить тато і спо­кійно питає:

— Чому ти не їдеш додому? Розгубився Митя, не знає, що відповісти. А далі таки приду­мав та й каже:

— Велосипед не хоче.

— Це ж як? — здивувався тато.

— Ну, я його додому, а він — в інший бік…

— Гаразд, ти йди обідати, а велосипед ми за це покараємо. Йде Митя додому, однак само­му ж цікаво:

— А як «ми його покараємо»?

— Зараз побачиш,— суворо ка­же тато.

З цими словами він відчиняє двері до комірки і ставить туди велосипед.

— Тату! А може… не треба?

— Ні, хай знає, як свого гос­подаря не слухатись.

Що тут Миті робити! Пішов мовчки обідати.

Другого дня він встав, умився, поснідав. Понудьгував трохи. Далі просить:

— Мамо, дай велосипед.

— Не можу,— каже мама.— Його тато покарав.

«І навіщо я таке вигадав на свій велосипед? — кається Ми­тя.— Треба було сказати, що то я сам не хотів іти додому… Ох, як нудно! Хоч би швидше тато з роботи прийшов». Аж ось і він.

— Ну, як почуває себе твій велосипед?

Митя похнюпився і тихо каже:

Плаче… Тату, вибач йому, він більше не буде.

— Ну коли так, то треба його випустити,— усміхнувся тато.

І ось Митя вже радісно виїжджає у двір!

Тепер він, як і раніше, щодня катається. Тільки велосипед став у нього слухняним. Варто мамі або татові гукнути: «Митю!», як велосипед сам повертає додому.