Невдаха

– Я зараз покличу Гладіолусів! – рішуче заявила королева.

– А ці можуть натовкти нам пики, – спинився більший розбійник. – Тікаймо! – гукнув до меншого.

І вони з гучним реготом кинулися навтьоки, облишивши кактуса.

Усі відразу підбігли до сірого клубочка.

– Ось бачите, – сумно зітхнув той. – Вони не на когось наскочили, а на мене. Бо я невдаха.

– Тобі ще пощастило, – знову не промовчав Дурман. – Ти б бачив, як мені колись від будяків дісталося. Побили, та ще й мої корінці на голові зв’язали. Лікар, поки розплутував, казав, що такої прикольної зачіски ні в кого не бачив…

Це було смішно, але всі стрималися, адже квітка тоді справді постраждала…

Тим часом майдан уже був поруч і на вході їх зустріли червоні тюльпани.

– Цього року вперше, – оголосили вони, – ми даруємо кожному учаснику свята по рубіну — чудовому темно-червоному камінчику.

– Це на щастя, – усміхнулася королева.

– Саме так, – кивнули тюльпани, роздаючи коштовності. – Не втрачайте їх, вони згодяться вже сьогодні.

– І будьте обережні, бо я нещодавно загубив свій найбільший смарагд, – вставив Фіалка.

– І що? – очі Ромашки наповнилися сльозами.

– Знайшов у себе в роті. Перед тим я тримав прикрасу в листочку, а потім узяв губами, щоби не заважала її ж таки шукати.

Квіти разом із Фіалкою весело засміялися, продовжуючи одержувати камінчики. Та ось дійшла черга до Еспостої, і тут рубіни закінчилися.

– Ясна річ, саме мені не вистачило, – навіть не здивувався той.

Усі відразу захотіли віддати йому свою дорогоцінність.

– Не треба, – зупинив їх кактус. – Таке моя щастя. Не хочу більше нікому псувати свято. Не звертайте уваги…

Та поки він бідкався, принесли ще камінчики й один вручили йому.

– Ось бачиш, – погладила його Ромашка, – все добре.

– Угу, – знехотя погодився Еспостоя.

Здалося, він навіть трохи розстроївся, що все закінчилося вдало.

Врешті, Червона Орхідея з Едельвейсом зайняли свої місця в королівській ложі біля сцени. Дзвіночки заграли бадьору музику, а квіти почали танцювати.

Мокрий Іван вигинався, як умів, інколи навіть крутився на місці. Аж тут помітив, що Еспостоя стоїть поруч непорушно.

– Що ти робиш? – спитав його.

– Нічого, – відповів той. – Дивлюся то туди, то сюди.

– І в тебе виходить дуже запальний танець. Навчиш мене?

Уперше за день на обличчі кактуса з’явилося щось схоже на посмішку, але Еспостоя промовчав.

Після танців на сцену по-одному виходили співаки. Кожен виступ вітався дружними оплесками. Дурман теж вирушив у центр майдану. Він швидко проштовхався між квітами й після чергової пісні вискочив на поміст.

Уся площа побачила його й завмерла в очікуванні, хоча всіх інших слухали не дуже уважно.

– Я сьогодні, – промовив новий учасник. Тут він зробив паузу й величаво обвів майдан поглядом, – не в голосі, тому виступати не буду.

Квіти вибухнули оваціями. Почулися вигуки:

– Браво! Молодець! Ти найкращий! Ось воно справжнє щастя!

Дурман уклонився й зійшов зі сцени з гордо піднятою головою.

– Чому всі радіють? – здивовано спитав Еспостоя у Фіалки, який був поруч.

– Бо минулого разу, — відповів той, — цей горе-співак так горланив, що у деяких квітів зів’яли пелюстки.

– Але, мабуть, ваш товариш образився через такі крики юрби.

– Ні, ще нікому не вдавалося допекти Дурманові. Йому головне увага інших, а що про нього кажуть, він навіть не слухає…

І тут із-поміж квітів із різних боків до них раптом вибігли ті самі двоє Будяків – батько й син. Вони підскочили до Еспостої та одночасно вдарили його корінцями назустріч один одному.

– Ой-ой-ой! – одразу скрикнули розбишаки й застрибали на місці.

– У нього під пухом голки! – заскиглив малий нападник.

– Я про це не знав! – скривився від болю старший.

– Гарно танцюєте, – глузливо подивився, як забіяки скачуть, Мокрий Іван.

А ті лише злісно зиркнули на нього й почвалали геть, припадаючи на поранені корінці.

– У тебе, виявляється, зовсім не нікчемні голки, – захоплено мовила Ромашка до кактуса.

– Ти задав їм доброї прочуханки, – додав Фіалка.

Та сірий клубочок лише ніяково опустив очі…

Ще після кількох пісень на сцену вийшла Чорна Троянда, яка проводила та судила всі змагання квітів.

– А тепер, як і щороку, ми визначимо двох щасливчиків, – проголосила вона. – Але зробимо це по-новому. Наша шановна Кульбабка люб’язно надала нам своє насіннячко з парашутиком. Ми запустимо його в повітря, і той, на кого воно впаде, буде першим обраним.

Гучні оплески й вигуки схвалення почулися з усіх боків.

До Чорної Троянди підійшли двоє високих кремезних Гладіолусів. Один із них обережно тримав у листочку насіння кульбабки. За мить він легенько підкинув його догори й обидва дмухнули разом парашутику навздогін.

Сили в тому подиху було стільки, що насіннячко злетіло високо-високо. Ще трохи, і взагалі зникло б з поля зору. Та ось, кружляючи, воно почало опускатися. Усі на майдані зачудовано стежили за ним, адже кожному хотілося перемогти в конкурсі.

Коли парашутик наблизився до землі, квіти підняли листочки, аби впіймати його. Але насінина, в останній момент, зробила різкий зигзаг, проскочила мимо всіх і увіткнулася в волосся Еспостої.

– Слава новому щасливчику! – загукали довкола і їхній вигук підхопив увесь майдан.

Сторінки: 1 2 3