TOU

Вітер

Олег Шелепало

Щороку, однієї і тієї ж пори в країні квітів настає сезон вітрів. Він триває лише кілька днів, але створює багато проблем для тендітних та ніжних мешканців, бо ж пориви тоді бувають дуже сильними.

Звісно, квіточки з часом трохи пристосувалися до такої погоди. Намагалися менше виходити надвір, а вулицями навчилися пересуватися короткими перебіжками, чіпляючись за зроблені для такого руху виступи на своїх хатинах.

Проте королівському блазню Мокрому Івану було трохи прикро, що в ці дні всі нудяться по своїх домівках. Він довго думав, як можна в такий час розважатися. І на самому початку сезону вітрів, коли пориви лише набирали силу, прийшов до королівського палацу.

У той момент королева Червона Орхідея, разом зі своїм чоловіком Едельвейсом та іншими придворними, вислуховувала Дурмана, який дуже хвилювався.

— Ваша Величносте, – говорив він, збиваючись. – Я думаю… Не те щоб думаю, а знаю… Щобільше, я впевнений, що зможу… Якщо поворушити мізками та перебрати різні варіанти, то все точно вийде. Мені вже трохи вдалося… А ви як вважаєте?

— Але ж ти не сказав, про що мова, – здивовано відповіла королева.

— А-а, так. Я хочу літати…

Усі в залі спантеличено перезирнулися.

— Колись я вже намагався пірнути в повітря з балкона, – продовжив Дурман.

— І що? – одночасно вигукнули всі присутні.

— Упав і добряче забився.

— То що ми можемо зробити для тебе? – співчутливо спитала Червона Орхідея.

— Не знаю. Я прийшов розповісти про своє бажання. А ви — королева і маєте мені допомогти.

Мокрий Іван, який був ще й радником Її Величності, наважився вступити в розмову:

— Можна спробувати зараз, під час вітрів. Вихор підхопить тебе і понесе, але …

Та Дурман далі не слухав, а лише гукнув:

— Дякую! – і вибіг із палацу.

— Стій, – спробував спинити його королівський блазень, проте було вже пізно. – Я не встиг попередити його, що сильні пориви можуть бути небезпечними…

— Там справді починається вітер, — подивився на вулицю Едельвейс. — Треба позакривати вікна.

— Ти думаєш від цього вітер там зникне? – пожартував Мокрий Іван.

Усі, включаючи чоловіка королеви, засміялися. А сама Орхідея спитала у свого радника:

— Ти, може, також у справі прийшов?

— Так, – відповів той. – Хочу запропонувати в сезон вітрів не сумувати по домівках.

— Що ж можна робити в цю пору? – здивувалася Її Величність.

— Наприклад, провести змагання.

— Які?

— Я придумав аж два варіанти, – продовжив Мокрий Іван. – Біг проти вітру й за вітром.

— Цікаво, – замислилася королева. – У кого які міркування про це? – за мить обвела поглядом придворних.

Запанувала напружена тиша. Тоді поет Фіалка підійшов до все ще відкритого вікна й продекламував:

В місті вітер завиває,

В мої вуха залітає.

Він думкам не заважає,

Їх у голові немає.

На обличчях присутніх знову з’явилися посмішки.

— Головне, що Фіалка щиро в цьому зізнався, – промовив Едельвейс.

— А мені і вірш подобається, і ідея перегонів, – зронила сльозу Ромашка. – Може, потім ще хтось запропонує якісь розваги?

— Так, – підтримав її Мокрий Іван. – Невдовзі з’являться й інші ідеї. Головне, рухатися вперед, звісно, якщо не стоїш на балконі.

Цього разу сміятися було незручно. Всі зрозуміли, що глузування королівського блазня стосується Дурмана, а той боляче вдарився після свого невдалого польоту.

— Усі згодні, – підсумувала королева. – Повідомте мешканцям міста, що завтра на центральній вулиці буде перший забіг – від палацу до майдану і назад.

Придворні чемно вклонилися й вийшли у двір. Вітер ще не набрав сили, тому вдалося швидко сповістити квітів про змагання.

Наступного ранку пориви стали значно потужнішими. Але жителі таки прийшли до королівського палацу, хоча й трималися поблизу будинків. Там, у крайньому разі, можна було вхопитися за виступи на стінах. Ті, хто мешкав поряд, просто визирали в вікна, а Червона Орхідея з Едельвейсом спостерігали за всім із балкона палацу.

І лише найбільш відчайдушні почали шикуватися для старту. Був серед них і Мокрий Іван, який своїм прикладом хотів заохотити інших.  Аж тут позаду почулися гучні ляски і вигуки:

— Ай! Ой! Ой-ой-ой!

Всі озирнулися й побачили Лопуха, який чимчикував до учасників. Широкі листки бур’яну під вітром сильно метлялися й били його по обличчю та стеблу. Виглядало це дуже кумедно, тому квіти довкола не стримували усмішок.

— Я теж хочу змагатися, – сказав Лопух, ледь стримуючи своє листя.

— Ставай у ряд, – відповіла йому Чорна Троянда, яка завжди виконувала роль судді. – Всі готові? – спитала відразу вона.

Але відповісти їй ніхто не встиг.

— Побережися! – донеслося до присутніх.

Квіти побачили на віддалі Дурмана. Той розігнався, впіймав порив вітру й підстрибнув. Вихор трохи проніс його над землею й кинув просто на бруківку. Літун-невдаха всім тілом пропоров по ній кілька метрів і спинився якраз біля корінців учасників забігу.

До нього відразу метнувся лікар Півонія. Інші теж схвильовано схилилися до невдахи. Але Дурман швидко підвівся й почухав забиті місця.

— Ви бачили, як я літаю!? – захоплено вигукнув він.

— Але ж ти впав, – співчутливо сказав лікар. – Може щось болить?

— Не турбує мене нічого. І зовсім я не падав, а перевіряв, чи можна по бруківці ковзати.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: