<

Невдале полювання

Казки Діамари Ходимчук (Діма)

Невдале полювання — Діамара Ходимчук

Був світлий, місячний вечір. Голодний Лев вийшов на полювання. Помітивши, що хтось заворушився в кущах, він гукнув:

— Гей, хто там такий? Виходь сюди, я тебе з’їм!

В кущах сиділа Лисиця. Почувши грізний голос Лева, вона, хоч і була дуже злякана, спокійно відповіла:

— Е-е-е ні, мене ти ніколи не зможеш з’їсти.

Лев зацікавився: який звір сміє так із ним розмовляти?

— Що ти за звір і як тебе звати? — гукнув він до Лисиці.

— Я звір, якого ти ще ніколи не бачив, — відповіла хитра Лисиця. — Я дуже страшний звір. Я — звір-велетень! Тому я ніколи не ходжу вдень, щоб не лякати інших звірів. Побачивши мене, вони всі повмирали б з переляку.

— Ха-ха-ха! Го-го-го! — засміявся Лев. — Ану виходь лишень сюди, побачимо, хто з нас перший помре від переляку!

Лев грізно клацнув зубами.

Лисиця ще більше перелякалась… На деякий час вона замовкла: їй треба було добре подумати, що і як відповідати Левові. Розгніваний її мовчанкою, Лев підійшов ближче до кущів.

— Якщо ти зараз же не вийдеш, то я плигну в кущі, знайду тебе і з’їм!

— Хвилиночку, грізний Леве! — поспішила хитруха. Ми ще не закінчили нашої розмови. Ти щойно питав, як мене звати… Мусиш мати терпіння вислухати мою відповідь, бо інакше не личить робити Левові, якого всі звірі звуть царем.

— Добре! заревів Лев. — Кажи, як тебе звати, а вже потім я напевне тебе з’їм!

— Моє ім’я — Страх! — мудрувала далі лисиця. — А звуть мене таким ім’ям тому, що я дуже великий і страшний звір.

— Не вірю! — заревів Лев. — Який же з тебе страшний звір, коли ти навіть заревіти добре не можеш і говориш тоненьким голосочком, ніби як лисиця?

Лисиця аж похолола з переляку… А що, коли Лев її пізнав?

Та все таки вона вирішила якось викрутитись.

— Це нічого, що голос у мене не дуже сильний. А може в мене навмисне такий голос? Адже всяко буває.. Он жирафа яка, велика, а зовсім безголоса, слова не може вимовить.

— Це правда, — подумав про себе Лев.

— Отже, мій любий Леве, я раджу тобі не дуже близько підходити до кущів. Бо як тільки мене побачиш, — одразу ж помреш з переляку. Мене вже бачили двоє тигрів, вовк і ведмідь, і всі вони, раз тільки глянувши на мене, повмирали з переляку.

— Не вірю! — знову грізно заревів Лев. — Не вірю!

— Ну що ж, коли ти й досі мені не віриш, то я зараз вийду, щоб ти мав змогу переконатися в правдивості моїх слів. Лисиця замовкла на яку мить, мудруючи, що б його далі зробити? Глянувши на всі боки, вона помітила, що цього вечора, завдяки ясному місячному промінню, від дерев падали довгі тіні. Лисиця вирішила це використати.

— Слухай Леве! Тільки тому, що я поважаю твою силу і твій розум, хочу дати тобі востаннє маленьку пораду. Слухай уважно! Той, хто дивився на мене, страшного звіря-велетня, — помирав одразу ж. Але той, хто тікав, побачивши мою тінь, — той лишався жити. Візьми це собі до уваги. Бо, кажу тобі щиро, я не хочу твоєї смерти. Адже, як не як, після мене ти наймогутніший між звірів і я почуваю до тебе братерську любов… Це все, що я хотів тобі сказати. А тепер ти можеш поглянути на дорогу.

Як тільки Лев відвернувся від кущів щоб глянути на, дорогу, Лисиця швиденько вибігла зі своєї схованки і стала так, щоб тінь від неї падала якраз поруч Лева. Побачивши біля себе величезну, довгу тінь, Лев не на жарт перелякався. Він подумав, що там, в кущах, сидів і справді якийсь страшний, невідомий йому досі, звір.
Підібгавши хвіст, побіг Лев якнайдалі від тієї страшної тіні.

— Хочу тобі дещо сказати! — гукнула йому вслід Лисиця. — Якщо хочеш вирости таким великим і могутнім, як я, то не їж ніколи лисячого м’яса. Воно шкодить здоров’ю!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

“Їжачок” — ДІМА
Націоналістичне видавництво в Європі, Париж, 1958 р.
Ілюстрації Ю. Кульчицького

Залишити коментар