В одному королівстві жив-був Дракон. Він був зовсім незлий, тому добре уживався з людьми. Але був у Дракона недолік – був він дуже незграбним. Махне випадково хвостом, і зламає дерево, або паркан знесе. Одного разу Дракон ненароком розвалив єдиний міст, який з’єднував королівство з іншими країнам. Король дуже розлютився на Дракона і прогнав його:

– Йди, Драконе, жити до лісу. Там тобі й місце, якщо ти такий руйнівник! – грізно сказав Король.

Що ж робити? Довелося Дракону піти жити до лісу. Він побудував собі будинок з гілок, харчувався ягодами і грибами. Все б нічого, але тільки Дракон дуже нудьгував без людей, а ще – скучив за яблуками. Він дуже любив яблука, але в лісі вони не ростуть.

Щовечора Дракон плакав від нудьги, згадуючи своє щасливе життя в королівстві, а людям чулося, ніби це страшне чудовисько завиває в лісі. Минуло багато часу, і люди вже стали забувати про Дракона.

Одного разу маленька дочка Короля, яку звали Пеппі гуляла неподалік від лісу і побачила незвичайного метелика. Вона любила метеликів, багато спостерігала за ними, але такого ще ніколи не зустрічала. Цей метелик був великий, майже як горобець, у нього були яскраво сині крила з жовтими візерунками. Пеппі побігла за метеликом, щоб краще його розгледіти. Вона навіть не помітила, як метелик привів її в ліс, а сам зник за гілками.

– Як же я тепер знайду дорогу додому? – заридала Пеппі.

Плач дівчинки почув Дракон. Йому стало шкода Пеппі, він пам’ятав її ще крихітною дівчинкою. Дракон хотів підійти до неї і провести до королівства, адже він добре знав дорогу. Але потім подумав, що Пеппі злякається його і втече в ліс ще далі. Тоді Дракон сховався за густим гіллям дерев і сказав:

– Не плач, дівчинко, я допоможу тобі вибратися з лісу. Слухай мене уважно.

– Хто тут? Хто говорить? – здивувалася Пеппі.

– Це я – дух лісу. Я охороняю ліс від усіляких лиходіїв. Ти не бачиш мене, а я тебе бачу. Іди прямо, а потім біля сосни зверни ліворуч. Потім скажу, куди далі рухатися.

Дракон, ховаючись в гілках, вів дівчинку у напрямку до королівства. Нарешті, густі дерева скінчилися, і йому не можна було йти далі. Він сказав:

– Бачиш ту стежку? Іди нею, нікуди не звертай, і повернешся додому.

– Спасибі тобі, духу лісу, – сказала Пеппі. – Мені б хотілося тебе віддячити за свій порятунок.

– Тоді принеси мені яблука! – зрадів Дракон. – Тільки не заходь в ліс, а залиш їх на стежці.

– Добре! Щасливо залишатися! – сказала радісно Пеппі, помітивши попереду ворота королівства.

Повернувшись додому, вона розповіла татові Королю і мамі Королеві про метелика, і про те, як вона заблукала в лісі, про духа лісу, який її врятував. “Я хочу віднести йому в подяку яблука, як він і просив”.

Король і Королева з самого початку запідозрили, що це був зовсім не дух лісу, а почувши про яблука зрозуміли, що дочку врятував Дракон, якого вони колись давно прогнали з королівства за незграбність.

Пеппі принесла до стежки кошик з яблуками, а тато Король в цей час заховався в кущах. Коли дівчинка пішла, Дракон відчув запах яблук, вийшов з лісу і взяв кошик. В цей час з-за кущів з’явився Король.

– Здрастуй, Драконе. Я хочу подякувати тобі за те, що ти врятував мою дочку. Без тебе вона б загинула в лісі. Знаю, що ти любиш людей і завжди хотів жити поруч з нами. Повертайся!

– Хіба ти більше не боїшся, що твоє королівство постраждає від моїх незграбних витівок? – запитав Дракон. Він дуже хотів повернутися, але боявся, що його знову проженуть.

– Просто тобі потрібно трохи підучитися управляти своїм великим тілом. Для цього я попрошу королівського вчителя танців дати тобі кілька уроків. Згоден? – запитав Король.

– Згоден, згоден! – радісно відповів Дракон.

Король розпорядився побудувати окремий великий майданчик, де Дракон буде вчитися керувати своїм тілом, а, заодно, і навчиться танцювати. Зовсім скоро від колишнього незграбного Дракона не залишилося ані сліду. Його рухи стали акуратними і красивими, він більше нікого не зачіпав і нічого не ламав. А ще Дракону так сподобалося танцювати, що він сам став давати уроки танців всім бажаючим. Тепер діти, мами, тати, бабусі і дідусі, і навіть пси і коти кожен день танцювали разом з Драконом на великому майданчику.

 

В одному королівстві жив-був Дракон. Він був зовсім незлий, тому добре уживався з людьми. Але був у Дракона недолік – був він дуже незграбним. Махне випадково хвостом, і зламає дерево, або паркан знесе. Одного разу Дракон ненароком розвалив єдиний міст, який з’єднував королівство з іншими країнам. Король дуже розлютився на Дракона і прогнав його:

– Йди, Драконе, жити до лісу. Там тобі й місце, якщо ти такий руйнівник! – грізно сказав Король.

Що ж робити? Довелося Дракону піти жити до лісу. Він побудував собі будинок з гілок, харчувався ягодами і грибами. Все б нічого, але тільки Дракон дуже нудьгував без людей, а ще – скучив за яблуками. Він дуже любив яблука, але в лісі вони не ростуть.

Щовечора Дракон плакав від нудьги, згадуючи своє щасливе життя в королівстві, а людям чулося, ніби це страшне чудовисько завиває в лісі. Минуло багато часу, і люди вже стали забувати про Дракона.

Одного разу маленька дочка Короля, яку звали Пеппі гуляла неподалік від лісу і побачила незвичайного метелика. Вона любила метеликів, багато спостерігала за ними, але такого ще ніколи не зустрічала. Цей метелик був великий, майже як горобець, у нього були яскраво сині крила з жовтими візерунками. Пеппі побігла за метеликом, щоб краще його розгледіти. Вона навіть не помітила, як метелик привів її в ліс, а сам зник за гілками.

– Як же я тепер знайду дорогу додому? – заридала Пеппі.

Плач дівчинки почув Дракон. Йому стало шкода Пеппі, він пам’ятав її ще крихітною дівчинкою. Дракон хотів підійти до неї і провести до королівства, адже він добре знав дорогу. Але потім подумав, що Пеппі злякається його і втече в ліс ще далі. Тоді Дракон сховався за густим гіллям дерев і сказав:

– Не плач, дівчинко, я допоможу тобі вибратися з лісу. Слухай мене уважно.

– Хто тут? Хто говорить? – здивувалася Пеппі.

– Це я – дух лісу. Я охороняю ліс від усіляких лиходіїв. Ти не бачиш мене, а я тебе бачу. Іди прямо, а потім біля сосни зверни ліворуч. Потім скажу, куди далі рухатися.

Дракон, ховаючись в гілках, вів дівчинку у напрямку до королівства. Нарешті, густі дерева скінчилися, і йому не можна було йти далі. Він сказав:

– Бачиш ту стежку? Іди нею, нікуди не звертай, і повернешся додому.

– Спасибі тобі, духу лісу, – сказала Пеппі. – Мені б хотілося тебе віддячити за свій порятунок.

– Тоді принеси мені яблука! – зрадів Дракон. – Тільки не заходь в ліс, а залиш їх на стежці.

– Добре! Щасливо залишатися! – сказала радісно Пеппі, помітивши попереду ворота королівства.

Повернувшись додому, вона розповіла татові Королю і мамі Королеві про метелика, і про те, як вона заблукала в лісі, про духа лісу, який її врятував. “Я хочу віднести йому в подяку яблука, як він і просив”.

Король і Королева з самого початку запідозрили, що це був зовсім не дух лісу, а почувши про яблука зрозуміли, що дочку врятував Дракон, якого вони колись давно прогнали з королівства за незграбність.

Пеппі принесла до стежки кошик з яблуками, а тато Король в цей час заховався в кущах. Коли дівчинка пішла, Дракон відчув запах яблук, вийшов з лісу і взяв кошик. В цей час з-за кущів з’явився Король.

– Здрастуй, Драконе. Я хочу подякувати тобі за те, що ти врятував мою дочку. Без тебе вона б загинула в лісі. Знаю, що ти любиш людей і завжди хотів жити поруч з нами. Повертайся!

– Хіба ти більше не боїшся, що твоє королівство постраждає від моїх незграбних витівок? – запитав Дракон. Він дуже хотів повернутися, але боявся, що його знову проженуть.

– Просто тобі потрібно трохи підучитися управляти своїм великим тілом. Для цього я попрошу королівського вчителя танців дати тобі кілька уроків. Згоден? – запитав Король.

– Згоден, згоден! – радісно відповів Дракон.

Король розпорядився побудувати окремий великий майданчик, де Дракон буде вчитися керувати своїм тілом, а, заодно, і навчиться танцювати. Зовсім скоро від колишнього незграбного Дракона не залишилося ані сліду. Його рухи стали акуратними і красивими, він більше нікого не зачіпав і нічого не ламав. А ще Дракону так сподобалося танцювати, що він сам став давати уроки танців всім бажаючим. Тепер діти, мами, тати, бабусі і дідусі, і навіть пси і коти кожен день танцювали разом з Драконом на великому майданчику.

 

В одному королівстві жив-був Дракон. Він був зовсім незлий, тому добре уживався з людьми. Але був у Дракона недолік – був він дуже незграбним. Махне випадково хвостом, і зламає дерево, або паркан знесе. Одного разу Дракон ненароком розвалив єдиний міст, який з’єднував королівство з іншими країнам. Король дуже розлютився на Дракона і прогнав його:

– Йди, Драконе, жити до лісу. Там тобі й місце, якщо ти такий руйнівник! – грізно сказав Король.

Що ж робити? Довелося Дракону піти жити до лісу. Він побудував собі будинок з гілок, харчувався ягодами і грибами. Все б нічого, але тільки Дракон дуже нудьгував без людей, а ще – скучив за яблуками. Він дуже любив яблука, але в лісі вони не ростуть.

Щовечора Дракон плакав від нудьги, згадуючи своє щасливе життя в королівстві, а людям чулося, ніби це страшне чудовисько завиває в лісі. Минуло багато часу, і люди вже стали забувати про Дракона.

Одного разу маленька дочка Короля, яку звали Пеппі гуляла неподалік від лісу і побачила незвичайного метелика. Вона любила метеликів, багато спостерігала за ними, але такого ще ніколи не зустрічала. Цей метелик був великий, майже як горобець, у нього були яскраво сині крила з жовтими візерунками. Пеппі побігла за метеликом, щоб краще його розгледіти. Вона навіть не помітила, як метелик привів її в ліс, а сам зник за гілками.

– Як же я тепер знайду дорогу додому? – заридала Пеппі.

Плач дівчинки почув Дракон. Йому стало шкода Пеппі, він пам’ятав її ще крихітною дівчинкою. Дракон хотів підійти до неї і провести до королівства, адже він добре знав дорогу. Але потім подумав, що Пеппі злякається його і втече в ліс ще далі. Тоді Дракон сховався за густим гіллям дерев і сказав:

– Не плач, дівчинко, я допоможу тобі вибратися з лісу. Слухай мене уважно.

– Хто тут? Хто говорить? – здивувалася Пеппі.

– Це я – дух лісу. Я охороняю ліс від усіляких лиходіїв. Ти не бачиш мене, а я тебе бачу. Іди прямо, а потім біля сосни зверни ліворуч. Потім скажу, куди далі рухатися.

Дракон, ховаючись в гілках, вів дівчинку у напрямку до королівства. Нарешті, густі дерева скінчилися, і йому не можна було йти далі. Він сказав:

– Бачиш ту стежку? Іди нею, нікуди не звертай, і повернешся додому.

– Спасибі тобі, духу лісу, – сказала Пеппі. – Мені б хотілося тебе віддячити за свій порятунок.

– Тоді принеси мені яблука! – зрадів Дракон. – Тільки не заходь в ліс, а залиш їх на стежці.

– Добре! Щасливо залишатися! – сказала радісно Пеппі, помітивши попереду ворота королівства.

Повернувшись додому, вона розповіла татові Королю і мамі Королеві про метелика, і про те, як вона заблукала в лісі, про духа лісу, який її врятував. “Я хочу віднести йому в подяку яблука, як він і просив”.

Король і Королева з самого початку запідозрили, що це був зовсім не дух лісу, а почувши про яблука зрозуміли, що дочку врятував Дракон, якого вони колись давно прогнали з королівства за незграбність.

Пеппі принесла до стежки кошик з яблуками, а тато Король в цей час заховався в кущах. Коли дівчинка пішла, Дракон відчув запах яблук, вийшов з лісу і взяв кошик. В цей час з-за кущів з’явився Король.

– Здрастуй, Драконе. Я хочу подякувати тобі за те, що ти врятував мою дочку. Без тебе вона б загинула в лісі. Знаю, що ти любиш людей і завжди хотів жити поруч з нами. Повертайся!

– Хіба ти більше не боїшся, що твоє королівство постраждає від моїх незграбних витівок? – запитав Дракон. Він дуже хотів повернутися, але боявся, що його знову проженуть.

– Просто тобі потрібно трохи підучитися управляти своїм великим тілом. Для цього я попрошу королівського вчителя танців дати тобі кілька уроків. Згоден? – запитав Король.

– Згоден, згоден! – радісно відповів Дракон.

Король розпорядився побудувати окремий великий майданчик, де Дракон буде вчитися керувати своїм тілом, а, заодно, і навчиться танцювати. Зовсім скоро від колишнього незграбного Дракона не залишилося ані сліду. Його рухи стали акуратними і красивими, він більше нікого не зачіпав і нічого не ламав. А ще Дракону так сподобалося танцювати, що він сам став давати уроки танців всім бажаючим. Тепер діти, мами, тати, бабусі і дідусі, і навіть пси і коти кожен день танцювали разом з Драконом на великому майданчику.