TOU

Незрівнянний

Казки Марі Катрін д'Онуа

Перейнятий такими почуттями і маючи намір при­вабити ворогів, щоб втягти їх у загальну і вирішальну битву, Незрівнянний зачекав, доки зберуться їхні війська, й на очах супротивника розпочав штурм неприступної твердині, саме ім’я якої викликало жах у всіх сусідніх країнах. Така вражаюча рішучість вельми здивувала союзників, які послали на захист цих місць стотисячне військо, хоча вони й були впевнені в тому, що Незрівнянному ніяк не вдасться захопити їх у такі короткі строки.
Зла Лігурда, закликавши на допомогу всі свої здібності, спромоглася ввести в оточення короля покоївку на ім’я Подагра і одного зі своїх посильних, якого звали Поганою Звісткою. Будь-хто інший на місці Незрівнянного відчував би велику скруту в такому складному становищі, але наш герой шукав рятунку лише у свой стійкості і, забувши про недугу, яка знову нагадала про себе, слідував лише велінням відваги. Він наказав перенести себе в кінець траншеї і так запалив солдатів своєю присутністю і особистим прикладом, що ворога було відкинуто, а неприступну твердиню захоп­лено.

Щоб показати, як приємно вражена цим великим подвигом, Прекрасна Слава вперше дозволила короле­вичу поцілувати їй руку. Це було для Незрівнянного такою великою ласкою, що він був би вельми засмучений, коли б у той момент йому не випало битися з величезною кількістю ворогів заради коханої. Тим часом об’єднані могутні держави вперто стояли на своєму, певні того, що їхній союз і завзятість вкрай виснажать сили Незрівнянного, бо він був один проти всіх. Але відвага королевича ніколи не вичерпувалася, і ще багато разів він відбивав їхні напади.

Прекрасна Слава, здивована рішучістю Незрівнян­ного, яка, на її думку, набагато перевершувала мужність героїв, котрі служили їй раніше, і помітивши, що він лише забавляється цією війною, вирішила дати йому нове випробування, не менш важке, ніж попередні. Якось вона сказала: важливі заслуги короля перед нею посилили її бажання якнайшвидше звільнитися від чар і гідно винагородити його, але, як слід, поміркувавши, вона засвідчує іменами Незрівнянного й Прекрасної Слави, що в усьому світі немає тканини, вартої того, аби з неї виготовили королівську мантію для її весілля. Колись вона чула про золоте руно і дуже хотіла б мати його для такої пишної церемонії; вона хоче, щоб він послав до Америки1 добре оснащений флот і дістав для неї руно.

Король був невимовно здивований такою незвичай­ною пропозицією й зауважив, що без найменшого вагання зробив би все можливе, аби догодити їй. Досить згадати про його завоювання, пишні палаци, з’єднання двох морів та інші подвиги заради неї, але Америка дуже далеко, знайти руно надзвичайно важко, а супротивники набагато переважають його сили на морі, тому він вважає, що нема ніякої надії на успіх цього задуму. Прекрасній Славі, характер якої був в усьому подібний до характеру інших осіб її статі, які не слухають жодних доказів, коли палко чогось бажають, дуже не сподобались заперечення Незрівнянного.
«Даремно,— сказала вона йому,— ти перелічуєш усе, що колись зробив для мене, бо я нічого не забула і ти міг помітити — залишилась до цього байдужою. Саме легкість, з якою ти виконував усе, спонукає мене до нового прохання, я склала про тебе досить добру думку, щоб бути певною: якщо я чогось бажаю, для Незрівнянного немає нічого неможливого».

Схвильований виявленою до нього довірою, король без вагань взявся здійснювати безглуздий задум. Він примітив капітана, переваги й досвід якого дозволяли сподіватися на успіх, і послав його до Америки на чолі прекрасного флоту. Діставшись туди після трива­лого й важкого плавання, капітан знайшов завдяки своїм зусиллям фортецю, де зберігалось золоте руно. Однак її охороняли циклопи, могутність яких переви­щувала сили його флоту; та все ж він пішов у наступ і незабаром пересвідчився в тому, що слава Незрів­нянного відома в Новому світі не менше, ніж у власних володіннях, і сама лише згадка про нього так налякала циклопів, що примусила їх віддати руно, яке капітан і привіз Незрівнянному.
Той поклав руно до ніг Прекрасної Слави, зачаро­ваної дорогим подарунком і вдячної за нього набагато більше, ніж за найбільші воєнні перемоги.
Її похвала спонукала короля шукати нових нагод сподобатись коханій. Намагаючись втягти у бій армію союзників, він знову почав у них на очах облогу дуже важливої фортеці, яку незабаром легко здолав і просунувся далеко в глиб ворожої країни…
Прекрасна Слава, у нестямі від радості, упевни­лась, що і надалі ніщо не зможе встояти перед Незрівнянним.

«Міра переповнена,— сказала вона йому,— і мій розум у марних пошуках нових випробувань не знаходить більше нічого, гідного твоєї великої мужності; твої подвиги переконали мене у великій доблесті і показали, на що спроможний Незрівнянний. Я хочу, щоб він вразив своїх ворогів незвичайною перемогою; всі так звикли до того, що молодий король завойовує міста одне за одним, що його слава від цього вже не зростає. Та коли ти прагнеш до незвичайних діянь, гідних Незрівнянного, поверни ворогам всі ці славетні фортеці, доля яких їх дуже непокоїть, адже вони самі ніколи не змогли б відвоювати їх у тебе».

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

1 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Чарівні казки”
Марі Катрін д’Онуа
Переклад із французької В. Б. Бурбело
за виданням: Madame d’Aunoy. Les contes des fees. Nuremberg, 1762.
Видавництво: Фірма “Довіра”
Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: