Незрівнянний

Марі Катрін д'Онуа

Жили собі в давні часи король із королевою, які вели досить саміт­ницький спосіб життя. Бог дарував їм сина і чарівну дочку. Маленьку королівну назвали Прекраснорукою, бо в неї справді були дуже красиві руки. У звичаях того часу було звертатися по допомогу до фей, коли великим коро­левам наставав час народжувати дітей, одначе король, зневажаючи їхнє чаклунство і добре розуміючи, як небезпечно зазирати у майбутнє, суворо заборонив радитися з феями стосовно долі Прекраснорукої, що невимовно їх розлютило. Королева любила дочку надзвичайно ніжно і щоразу глибоко сумувала, коли думала про те, що одного чудового дня заміжжя милої королівни розлучить їх. Тому невдовзі зрозуміла: не зможе заспокоїтись, якщо не дізнається про подальшу долю своєї дочки. Це спонукало королеву, не зважаючи на сувору заборону короля, таємно зустрітися з феєю, яка жила в сусідніх горах і звалася Лігурдою. Фея відзначалася’ вельми злою натурою і, бажаючи помсти- тися королеві за те, що та ніколи не запрошувала бути присутньою при народженні своїх дітей, прийняла її у зачарованому палаці, оздобленому золотом і лазур’ю. Після того як королева Виклала їй мету свого візиту і вельми поштиво попросила повідати про долю Прекраснорукої, Лігурда досить гордовито відповіла, що та даремно клопочеться про щастя дочки, бо її обміняють на іншу королівну, але обидві вони будуть нещасливими, лише з тією відмінністю, що лиха Прекраснорукої триватимуть набагато довше. Вона вийде заміж за королевича, а той понад усе любитиме птахів, особливо одного червоного птаха, який принесе королівні багато прикростей. їй доведеться довго терпіти всілякі приниження, викликані довгою безплід­ністю, підданці повстануть проти неї, а родичі підуть на неї війною, і, нарешті, якесь чудовисько розірве нещасній утробу і зжере. Слова феї немов удари кинджала пронизали серце бідолашної королеви, і вона, знепритомнівши, впала біля ніг Лігурди. Навіть не потурбувавшись про те, щоб привести її до пам’яті, фея лише перенесла королеву в такому стані на ложе чоловіка.

Король, що навіть не помітив відсутності дружини, був дуже здивований, побачивши її непритомною. Він покликав на допомогу і насилу привів дружину до тями, після чого взявся розпитувати про причину недуги. Але замість відповіді королева залилася сльо­зами, і королю вдалося розібрати у зливі схлипувань і ридань, що вона від усього серця бажала б, аби дочка ніколи не з’являлася на світ. Трохи заспо­коївшись, королева розповіла чоловікові про лихі пророцтва феї, але король лише посміявся над її страхами, запевняючи: усе це лише приверзлося їй уві сні. Однак королева, яка дуже виразно пам’ятала все, про що говорила фея, була невтішною. Вона покликала Прекрасноруку, поцілувала її, обливаючись сльозами, і благала ніколи не виходити заміж. Королівна запевнила матінку в тому, що завжди буде покірна її волі, й королева, ніжно обнявши гаряче любиму дочку, повідала про нещастя, передречені злою Лігурдою, додавши: вона легко може уникнути їх, якщо назавжди залишиться дівчиною.

Тим часом чимало знатних королевичів, почувши про красу і дивовижні достоїнства королівни Прекраснорукої, надіслали своїх послів просити її руки, але королева завжди відмовляла, залишаючись невблаган­ною перед проханнями, які сипалися звідусіль. Ко­ролівна ж, натурою вельми схожа на батька, не вірячи в те, що всі пророцтва фей обов’язково збуваються, марно намагалася переконати матір і, зрештою, вирі­шила познайомитись з іншою феєю на ім’я Клеранс, яка мала репутацію доброї чарівниці, щоб за її допомогою якомога більше дізнатися про секрети фей і, коли вдасться, уникнути передреченої Лігурдою згубної долі.
Вона чула, що феї зневажають багатство, і їм набагато більше до душі прості дарунки, ніж золото й срібло. Це спонукало дівчину вибрати дев’ять пучків найтоншого льону, дев’ять пучків прядива і дев’ять кедрових веретен; до всього цього вона додала також тринадцять човників зі слонової кістки і доручила своїй годувальниці віднести усе це феї, тисячу разів привітати чарівницю від її імені і докласти всіх зусиль до того, щоб фея згодилась завітати до неї у палац. Годуваль­ниця, жінка вельми спритна, чудово виконала доручен­ня. Зворушена подарунками й довірою, Клеранс пообіцяла, що завітає до королівни Прекраснорукої, коли та найменше очікуватиме на це.

Задоволена переговорами, королівна з нетерпінням чекала зустрічі з Клеранс, коли, прогулюючись одного чудового дня зі своєю матінкою в саду, помітила в одному з його куточків бабусю з прядивом, яка попросила у них милостиню. Розгнівана королева почала сварити челядників за те, що ті пустили сторонню до саду, а добросерда королівна дала старенькій золоту монету. Тоді бабуся, граючи своїм веретеном, накреслила три кола: тієї ж миті сад чудесно змінився, став ще прекраснішим від незлічених квітів, апельсинових алей, каскадів та фонтанів.
«Мені дуже приємно,— сказала бабуся,— винагоро­дити королівну за її щедрість і повідомити королеву, що їй не слід мати клопіт, гніваючись, що мене впустили до саду».
Бідна королева, вражена таким перетворенням і тими словами, зрозуміла, що старенька — чарівниця, і тисячу разів просила вибачити за своє невігластво.
«Я — фея Клеранс,— провадила далі бабуся,— і прийшла провідати Прекрасноруку, яка видається мені гідною кращої долі, ніж та, що напророчена злою Лігурдою».
Невимовно зрадівши, королева заходилась обнімати її, а Клеранс, уважно роздивившись очі, риси обличчя й руки королівни, сказала:
«Лігурда вельми досвідчена фея, проте вона, мабуть, не дуже чітко висловила свої думки або ви не зрозуміли її, бо я з усією відповідальністю заявляю, що Прекраснорука вийде заміж за великого короля, з нею справді стануться деякі прикрощі, але вони лише сприятимуть славі і підуть на користь. У королівни народиться незвичайний син, і вам слід остерігатися лише пасток жорстокої Лігурди, яка намагатиметься погубити його у ранньому віці».
Мати благала фею пожаліти їх і захистити від підступності Лігурди, а Прекраснорука просила допо­моги так зворушливо й наполегливо, що фея пообіцяла ніколи її не залишати. Потім вона зникла разом із прекрасним садом, а королева з королівною пішли до своїх покоїв, вражені й схвильовані незвичайною пригодою.

Через деякий час до двору прибув посланець просити у короля руки його дочки від імені Могутнього сусіднього монарха, який досить настійливо добивався його згоди. Королева, як і раніше боячись напророче­них дочці нещасть, не могла зважитись на цей шлюб, а король, дізнавшись, що у його можливого зятя є вельми гарна сестра, побажав, аби його син одружився з нею. Сказано — зроблено, бо закоханий король, який не міг думати ні про що інше, крім шлюбу з королівною Прекраснорукою, в чому вже було відмов­лено багатьом монархам, дав свою згоду на заміжжя сестри. Цей подвійний шлюб відсвяткували невимовно пишно. Не втрачаючи пильності, Лігурда з першої ж шлюбної ночі приготувала невістці короля таку долю, яка принесла їй згодом багато нещасть. Проте коли захотіла вчинити так само з королівною Прекраснору­кою, яку надалі ми будемо називати королевою, Клеранс, що незримо перебувала біля неї, стала на перешкоді лихих намірів.
Між двома феями виникли серйозні суперечності: обидві- схилялись до того, що незабаром нова королева буде вагітна сином, але Лігурда, побоюючись, щоб Клеранс не випередила її, поквапилась дати три поганих пророцтва його долі: перше — у дитинстві він тяжко
хворітиме, друге — матиме багато ворогів, а третє готувало йому надто вередливу кохану, і кращі роки його життя минуть у неї на службі.
«Зупинись, жорстока,— перебила її Клеранс,— і зачекай, поки я дам йому свої пророцтва: перше — це довге життя, друге — перемога над ворогами, а третє — величезні багатства».
Лігурда була дуже розлютована, пророцтва Клеранс в усьому різнилися від її власних, і, не стримавшись, сказала, що час покаже, чиє пророцтво збудеться. На це Клеранс відповіла їй вельми стримано, намагаючись відмовити від злих намірів, які та виношувала проти королеви. Кінець-кінцем обидві феї пішли, незадоволено буркочучи.

Прекрасноруку прийняли у володіннях її чоловіка з нечуваною радістю; до того ж за звичаями того часу заведено було цілувати королеві руку, а позаяк такої прекрасної руки досі ще не бачили, це викликало загальне захоплення. У короля, який дуже любив полювання, було багато рідкісних птахів; він показав їх королеві, особливо вихваляючи переваги одного червоного птаха з високо посадженою головою, над­звичайно гострими дзьобом і пазурами. Тоді королева згадала про погрози Лігурди і, хоча не мала сумніву в прекрасних мисливських якостях птаха, все ж завжди побоювалась його і навіть дивилась на нього неохоче. Із першого ж року подружнього життя пішли чутки про вагітність королеви, сама ж вона не була певна цього. Але одного разу, коли вона усамітнилась у своєму кабінеті, туди зайшла служниця, пропонуючи купити папугу, який розмовляв різними мовами і особливо добре рідною мовою королеви. Ця обставина розпалила її цікавість, і королева наказала принести папугу; той одразу ж виголосив прекрасну промову рідною їй мовою. Потім королева поставила йому різні запитання, на які птах відповідав вельми розумно. Неможливо змалювати, як втішив королеву цей папуга. Вона вирішила, що ніколи не нудьгуватиме, коли біля неї знаходитиметься цей чудовий птах, весь двір захоплювався ним, як справжнім дивом, і навіть король досить часто заходив до покоїв дружини, аби послухати папугу, але тому невдовзі набридло усім відповідати, й він дуже засмутив королеву своїм мовчанням. Побоюючись, щоб він не захворів, королева оточила його піклуванням і ласкою. Зворушений її горем і виявом дружнього співчуття, папуга сказав:
«Не сумуй, прекрасна королево, я, твій вірний друг Клеранс, перетворилась на папугу, аби без перешкод розмовляти з тобою, не викликаючи ні в кого підозри. Ти, без сумніву, вагітна, і зла Лігурда вже замислила погубити твою дитину ще в колисці. Я поквапилась сюди, щоб врятувати її і доведу розпочату справу до кінця. Зберігай таємницю і довір мені свою дитину, я позбавлю її пасток Лігурди і забезпечу виховання, гідне високого походження і вельми відмінне від того, яке звичайно дають іншим королевичам. Але оскільки перше пророцтво Лігурди триватиме двадцять один рік, мусиш довірити мені сина і терпляче очікувати, поки не закінчиться цей довгий строк, щоб знову побачити своє дороге дитя».
Хоча королева і була зворушена люб’язним піклу­ванням доброї феї, все ж не могла стримати горя і пролила море сліз, не в змозі відповісти хоча б одним словом.
«Невже ти не наважишся довірити його моїм турботам?»— вела далі фея.
«Чому ж ні! — відповіла королева.— Ви знаєте, що я цілком довірилася вам, але боюсь, король ніколи на це не погодиться».
«Для мене досить твоєї згоди,— сказала Клеранс,— бо я зроблю твою вагітність невидимою, ти навіть народиш, не відчувши цього, і можеш розраховувати на те, що берегтиму твоє дитя як зіницю ока і поверну його одразу ж після закінчення строку. Тоді, для інших, ти знову народиш його, але будь обережна, бережи таємницю і скоріше зважуйся, не лякаючись прикрощів, які принесе тобі довга безплідність. Я також обіцяю тобі, що після народження дорогого сина, якого хочу назвати Незрівнянним, бо з ним не зможе зрівнятися жоден королевич на світі, ти будеш втішена народжен­ням другого сина, якого ніжно любитимеш, а я визначу таку долю, що його шануватиме увесь світ, і все його життя, одне з найдовших, буде нескінченною низкою слави і розваг».

Не сумніваючись у добрих намірах Клеранс, королева охоче погодилась на всі її пропозиції, наперед радіючи і другому своєму синові. Вона закінчувала свої прохання про те, як слід піклуватися нащадком стародавнього роду багатьох славетних героїв, коли до кабінету увійшов король. Папуга заспівав приємну пісеньку, це дуже втішило короля, потім стрибнув на вікно і полетів геть. Королева вдала надзвичайну стривоженість і послала служників піймати птаха. В усьому королівстві оголосили: кожен, хто повідомить, де шукати папугу, одержить у винагороду п’ятсот пістолів, однак знайти його так і не вдалося. Кажуть, що король, який палко любив птахів, був засмучений цією втратою набагато більше, ніж королева.

Отже, ніхто не здогадувався про вагітність королеви, яка й народила так само непомітно для всіх. Клеранс забрала Незрівнянного, і, оскільки її мистецтво від­крило, що в майбутньому він здійснить великі діяння, фея охоче взялася за його виховання. Знаючи, що діти часто схожі на своїх годувальниць, фея вибрала для цього зачаровану королеву із шляхетними нахилами. Багатьом зачарованим граціям було наказано бавити дитину. Мені неважко описати його колиску і пелюшки, але для цього досить лиш уявити все, що є найбагатшого і найвишуканішого в чарівному палаці. Добра фея не могла намилуватися Незрівнянним і, помітивши, що він погано засинає, згадала: у зачарованої на кілька десятків століть китайської королівни, без сумніву, найвродливішої і водночас найгордовитішої дівчини на світі найчарівніший серед усіх смертних голос. Фея. наказала їй лишатись біля дитини і заколисувати своїм співом, як тільки мале не спатиме.

Надзвичайна краса цієї королівни була так широко відома свого часу, що найвельможніші королевичі вважали за велике щастя ризикувати своїм життям заради того, щоб завоювати її повагу. А сама китайська принцеса була такої високої думки про свої переваги, що вважала один-єдиний погляд надто щедрою наго­родою за найшляхетніші вчинки юнаків. Лише героям дозволяла служити собі і вимагала, щоб заради свого кохання вони звершували незвичайні і часто неможливі подвиги. Якщо досягали в цьому успіху, то діставали у винагороду дозвіл служити їй і надалі, якщо гинули, вона вважала: їхня доля гідна заздрощів, бо своє життя вони віддали заради неї. За велику гординю принцесу прозвали Прекрасною Славою. Через заздрощі до надзвичайної краси королівни феї вирішили викрасти і зачарувати її на три тисячі років. Клеранс довго цьому опиралась, але бачачи, що заради своїх забаганок королівна прирекла на смерть безліч прекрасних юнаків, погодилась зачарувати її, однак із застережен­ням, щоб за цей тривалий час королівна не зістарілась і залишилась такою ж принадною, як і в день викрадення.
Їй присудили змотувати одинадцять тисяч клубків вовни щодня, але заради маленького королевича Клеранс звільнила її від важкої роботи і звеліла співати щоразу, коли дитина капризуватиме, не засинаючи. Це заняття видалося королівні надзвичайно приємним після тяжкої роботи, така переміна долі сприяла зародженню її прихильності до юного Незрівнянного, який з великим задоволенням слухав Прекрасну Славу.
Клеранс, яка обожнювала юного королевича, поба­чивши, що Прекрасна Слава вельми успішно справ­ляється зі своїм дорученням, сказала їй кілька люб’яз­них слів, обнадіюючи, що зможе надовго залишити на службі у Незрівнянного.

Із семирічного віку фея почала вчити його різним мовам, і коли королевич достатньо зміцнів, щоб пізнавати й інші науки, вона підшукала йому досвід­чених учителів. Воліючи виховати його міцним і витривалим, фея годувала королевича лише одним видом м’яса і не клала йому в суп ніякої іншої трави, крім шавлії, хоча інколи дитині подавали також салат із буквиці. Прекрасна Слава мала величезний вплив на юного королевича: він нудьгував, якщо не бачив її; вона ж, зі свого боку, була так задоволена шляхетними почуттям Незрівнянного, що їй не треба було примушувати себе постійно бути поруч із ним і розважати його.

Із раннього дитинства королевич виявляв великий потяг до військової справи й частенько озброював списами та мушкетами своїх слуг, уміло муштрував їх, намагаючись в усьому сподобатись Прекрасній Славі. Однак у міру того, як він ріс, горда королівна проводила з ним усе менше часу, приховуючи свою таємну прихильність. Захоплюючись нахилом короле­вича до військового мистецтва і бажаючи надати можливість виявити свій благородний хист, фея под­арувала йому свисток із слонової кістки, за допомогою якого він викликав тисячу озброєних воїнів, отже, за один ранок міг зібрати багатотисячні армії, якими вправно керував.

Фея захотіла також, щоб королевич став умілим політиком і пізнав мистецтво управління. З цією метою вона створила й підпорядкувала йому Раду, яка складалася з багатьох видатних людей, тут обговорю­вались різноманітні питання великої ваги. Спочатку королевич із деяким зусиллям примушував себе брати участь у засіданнях Ради, але, зрештою, бажання прислужитися феї перемогло, і він почав відвідувати всі її засідання. Саме там пізнав юриспруденцію, навчився розрізняти істину й брехню, а потім прони­кати в таємниці людських сердець.

Однак навчання військовій справі і політиці було не досить, щоб зайняти талановитого юнака. Він захоп­лювався також образотворчим мистецтвом, і хоча палац Клеранс був прегарною й вельми просторою спорудою, навіть у ньому Незрівнянний знаходив вади й доводив, що в його будові не завжди витримана симетрія. Особливу пристрасть відчував він до садів і до всього, що могло їх прикрасити. Фея захоплювалась числен­ними талантами й добрими нахилами королевича й дала йому для вправ паличку, якою залишалося тільки тричі вдарити об землю, щоб з’явилося все, чого він забажає. Чудодійні властивості палички не залишилися без використання, бо королевич, даючи волю своїй уяві, спорудив палац надзвичайних розмірів, де в разі потреби можна було б розмістити більшість офіцерів його війська. Палац починався з анфілади пишно вмебльованих покоїв, прикрашених незліченною кіль­кістю прекрасних картин. Всі, хто сюди потрапляв, здавалося, менше милувались золотом, лазур’ю, гапту­ванням і прекрасним живописом, ніж тим, як майстерно все це розміщено і поєднано. Перехід вів до великої галереї, прикрашеної дзеркалами, прекрасними статуями з мармуру й бронзи, чудовими картинами, на яких зображувалися такі незвичайні подвиги героїв, що подібних не знала навіть міфологія.

У цьому розкішному палаці золото правило за звичайний будівельний матеріал і ним було покрите все аж до самого даху, а як щось і могло привернути увагу після такої пишноти, то хіба що прекрасний сад довкола палацу. У ньому звеселяли око басейни з білого мармуру, ставки, клумби, каскади і навіть річки, які замість того, щоб текти по рівнині, піднімалися до неба, просто до хмар. А ще вражали чарівні квітники, прекрасні алеї апельсинових дерев; той, хто потрапляв сюди, задумувався — звідки почати прогулянку, бо хотілося бачити все одночасно. На тих, хто бажав усамітнитись у затишному куточку, щоб помріяти досхочу, чекали чарівні фонтани, оточені мармуровими лавами й газонами. У саду розгулювали найрізно­манітніші тварини: леви, тигри, леопарди, позбавлені своєї природної агресивності; тут змії виявлялися неотруйними, нестрашними були навіть дракони, самий вигляд яких в інших місцях викликає справжній жах. А коли хто-небудь втомлювався, то в кінці саду міг вийти до морської протоки у вигляді каналу, де безліч човнярів пропонували свої пишно вбрані човни і галери для морської прогулянки.

Одного разу фея наказала Прекрасній Славі супро­воджувати королевича у подорожі по чудовому каналу, і Незрівнянний з цікавості спитав у королівни, чи поділяє вона загальне захоплення усім побаченим, але та холодно відповіла: багате оздоблення — річ настіль­ки звичайна в Китайській імперії, що батько її, імператор, віддає перевагу простим і чистим будинкам перед розкішними палацами. Коли Прекрасна Слава відповіла йому таким чином, Незрівнянний одразу ж пристав до берега, скочив на землю і тричі вдарив по ній своєю паличкою. Тієї ж миті з’явився порцеляновий палац, оточений жасминовим квітником. й численними маленькими фонтанчиками; все це являло собою прекрасне видовище.

Хоча привітність королевича та його постійне бажан­ня в усьому догоджати смакам Прекрасної Слави подобались королівні, вона приховувала свою радість, нічим не виявляючи її перед ним. А от Клеранс з великим задоволенням оглянула пишність палацу, чистоту садів, захоплено відзначила чудовий смак королевича і, бажаючи уславити його, наказала, аби щоденно протягом трьох годин всі зачаровані особи могли вільно гуляти покоями прекрасного палацу, де гратиме музика, влаштовуватимуться розваги. Незрів­нянний був глибоко зворушений ласкою феї, думаючи про ту втіху, яку може дістати від цього Прекрасна Слава. Але королівна відзначалася такою вередливою натурою, що ніколи не вгадаєш напевно, як слід повестися з нею, і частенько всі зусилля, які докладались до того, аби сподобатися їй, лише засму­чували її. Отож вона вирішила, що королевич просить Клеранс про ці розваги, бо хоче частіше спілкуватися з зачарованими прекрасними особами в тому палаці; і хоча всі розпусні наміри були невідомі у зачарованих місцях й ніхто не відав ревнощів, Прекрасна Слава не могла стерпіти, аби королевич приділив хоч трохи уваги ще комусь, певна того, що лише вона заслуговує на його прихильність, а всі інші не варті Незрівнянного. Королевич, який дуже любив музику, ніколи не пропускав нагоди послухати її, але тому що Прекрасна Слава якось сказала, що до музики байдужа, він, не вагаючись, приніс їй і цю жертву, позбавивши себе улюбленої втіхи.

У той час, як Незрівнянний, котрому невдовзі мав виповнитися двадцять один рік, був зайнятий переважно тим, щоб догодити Прекрасній Славі, і вдосконалювався у різних видах корисної діяльності, його мати-королева з надзвичайним нетерпінням чекала на виконання обіцянок доброї феї й сподівалася, що та в перший же день по закінченні терміну поверне її дорогу дитину. Велика королева мужньо терпіла переслідування з боку своїх ворогів, ремствування народу, який волав на повен голос, що її слід відправити назад, на бать­ківщину, і знайти королю плодовиту дружину, бо не годиться, щоб велике королівство не мало спадкоємця через безплідність королеви. Та стійкість і надія допомогли королеві терпляче перенести всі нарікання. І вона дочекалась. Фея, побачивши, що фатальний термін здійснення погроз Лігурди вже вичерпаний, заявила королевичу: його чарівне ув’язнення завершується, настав час утішити батьків.
Незрівнянний, вважаючи себе сином феї, дуже стривожився цією новиною, збагнувши, що мусить розлучитися з Прекрасною Славою, та коли фея розкрила таємницю його народження, він виявив велику покірливість і попросив у Клеранс, як останню ласку, частіше провідувати його, особливо палко благаючи приводити з собою Прекрасну Славу. Фея ні в чому не могла відмовити королевичу, пообіцяла виконати всі його бажання, і завдяки її чаклунству королевич зник.

Водночас королева завагітніла і на велику радість короля та усіх підданих через деякий час народила сина. Оскільки цієї події ще ніколи не чекали з таким нетерпінням, народження королевича викликало загаль­ну радість. Усі здивувалися, побачивши, що немовля більш розвинуте, ніж звичайні новонароджені, але ще більше всіх вразило, загрожуючи розкрити таємницю, те, що дитина народилася з зубами — фея забула їх зачарувати. Отже, годувальниць знаходили для нього з величезними труднощами, бо він ранив їх своїми зубами, кусаючи за груди.
Велика радість, викликана народженням королевича, завадила ретельнішому вивченню цього дива, повсюдно влаштовувалися народні й приватні свята, кожен намагався висловити свою щиру радість. Королева наполягала, щоб сина назвали Незрівнянним; вона любила його так ніжно, що ледве витримувала, коли її на кілька годин розлучали з ним для навчання. Але що далі він підростав, то більше згадував усе, чому навчився в палаці Клеранс. Королевич засвоював науки надзвичайно легко, бо знав усе це раніше. Уже в ранньому дитинстві він був вельми поштивим із прекрасною статтю, адже у нього давно виробилася звичка догоджати Прекрасній Славі, нечіткий образ якої зберігся в його пам’яті. Помітили також, що його усмішку викликає спогад про щось приємне, що він неговіркий і як для свого віку надто розсудливий. Поступово спомин про Прекрасну Славу ожив у його пам’яті. І водночас королевич ставав усе поштивішим із дамами. Королева, рідко випускаючи сина з поля зору, раділа його м’якій, спрямованій на все добре натурі.

Батько Незрівнянного помер, коли той був ще дитиною, і правління королевича почалося з перемоги в битві, здобутій його генералами, це видалося добрим передвістям. Королева не могла нести сама весь тягар управління державою, тому вибрала собі в радники відомого друїда, вельми досвідченого у державних справах, але цей вибір викликав чвари серед придвор­них і серйозні заворушення в усьому королівстві. Лігурда, вважаючи, що обставини сприяють посиленню смути, нашептала деяким вельможам, нібито з ними чинять несправедливо, відсторонивши від управління. Багато з них об’єдналися й взялися до зброї, отже, королева мусила покликати на допомогу всю свою обачливість і стійкість, щоб зруйнувати їхні плани.
Незрівнянний, відзначаючись більшою проникливіс­тю, ніж його однолітки, встиг пересвідчитись у добрих намірах друїда і завжди вельми поштиво вислуховував його поради, а оскільки мав ті ж нахили, що й колись у зачарованому палаці феї, то дуже любив вояків і з великою насолодою спостерігав за їхньою муштрою. Нерідко сам віддавав команди, і хоча вже не мав свистка, за допомогою якого можна було викликати будь-яку кількість озброєних воїнів, він почав виявляти особливу турботу про тих, хто перебував у нього на службі, наказавши, щоб вони ніколи ні в чому не знали нужди. Можна напевно стверджувати: жоден державець не піклувався про свою армію так, як це робив Незрівнянний.

Королевич саме виношував великі задуми, коли зла Лігурда, що ніяк не могла второпати, яким чином королевич уник у дитинстві приготованої для нього лихої долі, зуміла спритно ввести до обслуги палацу одну зі своїх покоївок на ім’я Лихоманка, чия злостива підступність мало не вкоротила йому віку. Але попереджена про небезпеку Клеранс примчала на допомогу, вигнала покоївку й вилікувала королевича. З’ясувавши, що Прекрасна Слава є тією примхливою коханою, котрою Лігурда погрожувала королевичу, 4 передбачаючи труднощі, які через те чекають на нього, фея навмисне тривалий час не з’являлася, аби не виконувати своєї обіцянки частіше приводити з собою Прекрасну Славу. Проте вкрай небезпечний стан Незрівнянного змусив її поступитися. Вона звернулась до королеви:
«Ви бачили, пані, останні спроби вашого ворога зашкодити синові, їх мені вдалося відвернути, і я відповідаю перед вами за те, що Незрівнянний буде втішатися довгим життям».
Королеву дуже зворушили турботи феї, і вона, як тільки могла, висловлювала їй свою вдячність, представила синові, змальовуючи у найкращому вигляді все те, чим він був зобов’язаний їй.

Незрівнянний надзвичайно зрадів, побачивши і зга­давши свою благодійницю, тієї х миті все, чому він навчився у неї, спливло в його пам’яті. Він поцілував їй руку, сказав тисячу. люб’язних слів, висловлюючи радість знову бачити її. 1, чудово знаючи смаки фей, наказав пригостити її стравою з лісових горіхів, ситного хліба, меду й джерельної води. Його увага вельми зворушила фею. 1 хоча вона ніколи не сідала до столу за межами свого палацу, цього разу, щоб догодити королевичу, покуштувала його частування.
І тоді вся принадність Прекрасної Слави постала в думках Незрівнянного. Він палав бажанням спитати про неї, але не наважився, боячись, аби фея не подумала, ніби у такий “спосіб докоряє їй за те, що вона не додержала свого слова. Клеранс вгадала йоґо думки.

«Ваш стан не дозволив мені привести зараз китайську королівну; правда, я зрозуміла дещо запізно, що надто легковажно дала вам таку обіцянку. Та ба! — вела вона далі.— Ви побачите її дуже скоро, більше я нічого вам не скажу, бо нема сенсу роздумувати про речі, які неможливо відвернути – таку долю приготувала для вас зла Лігурда. Та коли вже я не в змозі вберегти вас від неї, позбавте мене хоча б того, щоб своєю присутністю я підтримувала небезпечні поради і не­здійсненні надії, якими пригощатиме вас королівна. Ви спілкуватиметеся з нею, бо я дала вам на те своє слово, щоразу, коли сонце, перетинаючи Зодіак, переходитиме від одного знака до іншого. Я зроблю її невидимою для всіх, крім вас, тому що боюся: побачивши її, ваші піддані можуть стати вашими суперниками, адже на світі немає людини, котра б не схилилася перед нею, побачивши хоч раз. Усе, що я спроможна зробити заради моєї любові до вас, це сховати королівну від усіх і навіяти іншим людям таке ж непереборне бажання служити вам, як відчуваєте ви, намагаючись догодити Прекрасній Славі».

Проказавши це, фея зникла, а королевич, не звертаючи уваги на докори Прекрасній Славі, загорівся бажанням побачити королівну знову. Із надзвичайним нетерпінням чекав він на той момент, коли сонце поміняє своє місцеперебування, і замість прикрості від слів Клеранс відчував приховану радість, бо лише йому буде дозволено бачити незрівнянну королівну і служити їй.
Нарешті настала така бажана зміна розташування сонця; того ж дня Прекрасна Слава з’явилася в кабінеті короля на колісниці-троні, обсипаній смарагдами і прикрашеній лавровим гіллям, запряженій дванадцятьма лебедями. Я не буду змальовувати її вбрання, бо його затьмарила незрівнянна краса королівни і сяйво очей, яке засліпило б усіх довкола, якби не було невидимим.
Спочатку королевич кинувся до її ніг і, здавалося, був у нестямі від радості, побачивши королівну. Але водночас із почуттям захоплення незвичайною красою вона викликала до себе таке шанобливе ставлення, що Незрівнянний не наважився навіть поцілувати край її сукні.

«Я дуже рада,— звернулася вона до нього,— бачити тебе на справжньому троні. Ти вже не зачарований і відчуваєш до мене ту ж прихильність, що й у палаці феї, і якщо у тебе стане чеснот служити мені на мій розсуд і жертвувати усім заради мене, можливо, незабаром настане кінець і моєму чарівному ув’язнен­ню, тоді я зможу приєднати ще кілька корон до тієї, яку ти успадкував від своїх предків».
Ці слова, вимовлені прекрасною особою, справили велике враження на закоханого, але Прекрасна Слава до того ж говорила з таким чарівним виглядом і таким милостивим тоном, що нема чого дивуватися, як глибоко був зворушений юний королевич. Він обіцяв їй вічну вірність і тисячу разів запевнив, що подолає будь-які перепони заради того, аби вона завжди поважала його.
Прекрасна Слава не наважувалась затягувати свій візит, боячись бути покараною за спізнення якоюсь важкою роботою, але обіцяла королевичу скористатися дозволом феї і приходити до нього раз на місяць. Незрівнянний, невимовно щасливий бачити свою коха­ну, з усією можливою поштивістю намагався довести їй, що вона вільно могла б затриматись ще на кілька хвилин, але королівна була невблаганною і відв’язала лебедів, які в одну мить помчали її вдалину. Король переживав від’їзд феї вельми болісно, але був таким слухняним щодо наказів Прекрасної Слави, що  не насмілився навіть нарікати на свою долю. Її візит приніс йому величезну радість й незмірну бадьорість. Увесь двір помітив цю переміну, яка супроводжувалася безліччю свят і розваг, влаштованих королевичем на честь прекрасних дам, бо, захоплений думками про кохання, він вважав тепер своїм обов’язком шанувати всю чарівну стать.

Непомітно сонце перейшло від одного знака до другого, і принцеса знову прибула до кабінету короля.
«Настала пора,— сказала вона,— відмовитись від розваг, не вельми достойних королевича на ймення Незрівнянний, відданого Прекрасній Славі. До цього часу ти не здійснив нічого, гідного свого імені, і якби я не знала твого великого серця, а судила про нього із твоїх вчинків, мені було б важко повірити в те, що ти хочеш служити мені, як обіцяв. Для Прекрасної Слави не досить однієї корони, я хочу, щоб вона була увінчана лавровим вінком. Придворні запевняють тебе, що ти люб’язний, молодий і гожий, дами дивляться на тебе як на героя, коли ти муштруєш солдатів на мирних полях; мені ж потрібні жертви в крові і лаврах, одне слово, згадай, що ти народжений для Прекрасної Слави».
За цими словами вона відв’язала лебедів, не чекаючи відповіді королевича; йому прикро було вислуховувати незаслужені докори, бо надзвичайна молодість і пошана до друїда, який завжди допомагав йому своїми порадами керувати державою, не дозволяли йому слідувати пориванням юнацької відваги. Однак цей дошкульний докір не міг не зачепити його гордості і породив у голові королевича великі задуми, здійснення яких, як він сподівався, могло сподобатись Прекрасній Славі. Її візити дедалі більше запалювали королевича, і він намагався усіма можливими засобами стати гідним королівни, бо відзначався надзвичайною поштивістю, люб’язністю, щедрістю і понад усе шанував чесність.

Позаяк на той час мудрий друїд помер, Незрівнянний вирішив сам керувати своєю державою і займатися справами, але, боячись, щоб королівна не витлумачила погано його мирний настрій, він розповів їй про своє становище і необхідність цілком присвятити себе державним турботам перед тим, як розпочати війну з чужою країною. У нього немає більше чарівної палички, щоб викликати озброєних солдатів, отже, він потребує великих коштів для здійснення задуманих військових походів.
Прекрасна Слава погодилася з його міркуваннями і навіть сказала, що це вірний шлях до того, аби стати гідним правителем. Незрівнянному більше нічого й не треба було. Він віддав усі свої сили державним справам і почав поступово втілювати в життя все те, чому навчився у феї. Його старанність і ретельність, його дивовижна розважливість вельми всіх дивували, і завдяки невпинним турботам королевичу вдалося за досить короткий строк навести лад у складному господарстві країни й відчутно збагатити її.

Прекрасна Слава, належно поцінувавши виконану молодим королем тяжку роботу, зрозуміла, що він здатний на будь-які великі звершення, і почала ставитися до нього люб’язніше, ніж будь-коли раніше; її схвальні слова зачарували королевича і подвоїли його запал. Незабаром Незрівнянний очолив могутню армію й захопив чимало важливих міст супротивника, незва­жаючи на його відчайдушний опір.
А Прекрасна Слава, ніколи не беручи під сумнів відвагу королевича, здавалося, була не дуже задоволена його першою кампанією і заявила під час одного з візитів, мовляв, нема нічого дивного в тому, що войовничий король із прекрасним військом за теплої пори року завоював ворожі міста, але королевичу на ймення Незрівнянний слід розпочинати військові походи в чужі землі в розпал зими, в мороз, серед снігів і криги, не чекаючи збору всіх своїх військ. Ці жорстокі слова аніскільки не приголомшили королевича, бо для нього не було нічого неможливого, коли йшлося про повагу коханої. Через деякий час у розпал зими він вирушив у похід із невеликим військом і атакував, незважаючи на сніг і кригу, велику провінцію з багатьма добре укріпленими містами, які, врешті-решт, доклавши неймовірних зусиль і після визначних ге­роїчних подвигів підкорив своїй владі.

Тоді Прекрасна Слава, чутлива до подібних ознак доблесті, вперше дозволила йому поцілувати поділ своєї сукні.
Натхнений цим виявом прихильності, Незрівнянний знову підняв війська з наміром рушити найближчим часом у похід і завоювати декілька нових провінцій, коли Прекрасна Слава, у черговий раз прибувши до кабінету короля, сказала йому таке:
«Я задоволена твоєю сміливістю і звільняю тебе від облоги міст, які ти міг би завоювати. Я навіть певна того, що не знайдеться такої твердині, яка могла б перед тобою встояти, особливо в той час, коли у твоїх ворогів нема гідної армії для захисту. Такі подвиги нічого для мене не важать, я не люблю легких перемог, і якщо ти хочеш зробити мені приємність, то трохи погамуєш свій благородний запал і зачекаєш, поки твої вороги, оговтавшись від потрясіння, будуть спроможні протиставити тобі рівні за потугою сили».
З неймовірним зусиллям Незрівнянному вдалося стримати себе і відмовитись від завоювань, які він вирішив будь-що здійснити, однак, коли вже він взявся за зброю лише з бажання догодити Прекрасній Славі, слід було підкоритися її волі.

Ця жертва була вельми приємною для королівни, і вона подякувала йому надзвичайно люб’язно. Охопле­ний непереборним бажанням здійснити якусь нову справу, яка була б до смаку його чарівній коханій, і не маючи більше змоги відзначитись на полі бою, королевич знову віддав усі свої сили мирним державним клопотам.
Прекрасна Слава похвалила його за пильність і завзяття, але вимагала нового доказу його прихиль­ності, що поставило королевича у досить скрутне становище.
«Ти знаєш,— сказала вона,— про мою надію незабаром звільнитися від чар. Ти насмілився піднести свої прагнення до мене і тобі відомо, що я люблю прекрасні палаци, але не маєш гідного палацу, щоб прийняти мене».
Незрівнянний запевнив її: найближчим часом вона буде задоволена, і, запросивши найдосвідченіших архі­текторів, започаткував спорудження в столиці своєї держави одного з найпрекрасніших палаців з чарівними садами навколо. Це велике творіння наближалося до завершення, коли Прекрасна Слава, як звично, завітав­ши до королевича, заявила: вона не любить жити у містах, і якщо він хоче по-справжньому довести їй своє кохання і щиро вшанувати, то мусить побудувати палац на лоні природи і закласти сад, подібний до того, який він створив у володіннях феї Клеранс за допомогою чарівної палички.
Наляканий такою безглуздою забаганкою, Незрів­нянний заперечив, що палац феї був лише плодом його уяви і всього мармуру на землі і золота Перу не вистачило б на подібну будову.
«Ти прекрасно знаєш,— провадила далі Прекрасна Слава,— звичайні речі мене не вдовольняють, я люблю лише те, що наближається до неможливого. Я повідомила тобі своє бажання, а тепер вирішуй сам, чи маєш досить сміливості й прагнення сподобатись мені»,— і не чекаючи на відповідь, вона зникла.

Ніхто й ніколи не відчував такої скрути, як Незрівнянний, котрий волів тисячу разів померти, аніж чимось не догодиш королівні. Хоча він і вважав здійснення цього великого задуму неможливим, але, бажаючи виявиш свою слухняність Прекрасній Славі, все ж таки взявся до справи, навіть не сподіваючись на її успішне завершення. Він сам склав проект, і навіть не встигнувши як слід обговорити його з архітекторами, не гаючи ні хвилини, взявся до будівництва такого палацу й планування садів, отже, за два роки роботи значно просунулись.
Така моторність припала королівні до душі. Помітив­ши це, Незрівнянний подвоїв свої зусилля і не знав спочинку до тих пір, поки не завершив будівництво. Золото сяяло в тій споруді повсюди, вкривало навіть дахи, і хоча король намагався лише відтворити те, що вже робив у володіннях феї, він, без сумніву, багато в чому перевершив зачарований палац.

Сподіваючись, що королівна буде задоволена його витвором, Незрівнянний з нетерпінням чекав миті, коли вона з’явиться, але був надзвичайно вражений: хоча на небосхилі запанували переміни, Прекрасна Слава не завітала до нього. Це викликало у королевича велике занепокоєння і він перебував у вельми пригні­ченому стані до наступного дня, Коли королівна, нарешті, з’явилася перед ним і розповіла: запряжені в колісницю лебеді були засліплені відблиском сонячного проміння на золотоверхому палаці й звернули до каналу, поминувши кабінет короля, там намочили крила і вже не могли злетіти. Примчавши на допомогу королівні, фея прирекла лебедів на вічне перебування у цих краях. Вона забрала із собою Прекрасну Славу і тримала у своєму палаці до того часу, поки не запрягла у колісницю орлів, які возитимуть її надалі. Потім королівна висловила Незрівнянному велику вдячність за те завзяття, яке він виявив у бажанні догодити їй, так швидко закінчивши будівництво прекрасного палацу, й пообіцяла ніколи цього не забувати.

Оскільки королівна була зачарована й залишалася для інших невидимою, Незрівнянний попросив її оглянути покої; вона погодилась і після уважного знайомства запевнила його, що знайшла їх пишнішими, із набагато приємнішим товариством, ніж у палаці феї. Під час других відвідин молодий король умовив Прекрасну Славу прогулятися морським каналом й показав чарівний порцеляновий палац на його берегах; вона знайшла в ньому велику подібність до китайсь­кого, але мусила визнати: створений Незрівнянним — довершеніший. Можливо, ця обставина викликала у королівни ревнощі чи вона змінила свою думку, але раптом Прекрасна Слава попросила зруйнувати палац із порцеляни, а на його місці збудувати інший, з мармуру і яшми, що й було виконано за кілька днів.

З усіх боків до королівства Незрівнянного з’їжджалися чужоземці помилуватися великими багатствами, унікальними витворами мистецтва, рідкісними прикра­сами помешкань, переконатись в особистих достоїнствах монарха, який, однак, віддавав перевагу перед визнан­ням усього світу одному-єдиному поглядові своєї коханої. Постійно охоплений бажанням здійснити щось величне, аби втримати її прихильність, він якось поскаржився королівні на те, що вона більше не віддає йому розпоряджень на звершення видатних діянь.
«Гай-гай!» — відповіла вона,— ти змусив мене милуватися каналом немов чимось незвичайним, однак я помітила — у заміських будинках багатьох приватних осіб є подібні споруди, а ти знаєш, я не люблю звичайних речей. Якби ти справді хотів догодити мені і по-справжньому довести, що думаєш лише про те, як стати гідним Прекрасної Слави, то спорудив би для мене канал, який з’єднує два моря. Після того як я скину із себе чужі чари, мене б дуже втішила можливість подорожі від океану до Середземного моря, не наражаючись на несподіванки й незручності трива­лого морського плавання».
«Цей задум,— відповів королевич,— скоріш був би під силу феї, ніж звичайному монарху».
«Як! — вигукнула королівна. — У тебе вистачає зухвалості добиватися моєї прихильності в той час, коли тебе лякає подібне починання?!»
«Ніщо не може мене злякати,— відповів на це Незрівнянний,— якщо йдеться про служіння Прекрасній Славі, і коли вже ви неодмінно хочете канал, я зроблю його або помру в трудах»

Королівна поїхала, вельми задоволена рішучістю Незрівнянного, хоча сама сумнівалася в тому, чи вдасться коли-небудь здійснити такий незвичайний і сміливий задум. Королевич почав спорудження каналу з незліченними труднощами й величезними витратами. Будь-який інший монарх, крім Незрівнянного, занепав би духом, побачивши неможливість подальшого ведення робіт. Але Незрівнянний, знаючи, що великі труд­нощі — вірний засіб сподобатися Прекрасній Славі, вперто долав почате й нарешті, завдяки терпінню й зусиллям, які нагадували труди Геракла, завершив цю важку справу, чим незвичайно вразив королівну. Під час свого наступного візиту вона запевнила Незрівнян­ного в тому, що лише він видається їй гідним поваги, але водночас вона хотіла б, аби король повернувся пожинати лаври на полі бою.

Захоплений цим бажанням, яке цілком відповідало його нахилам, Незрівнянний з надзвичайним поспіхом зібрав велике військо і почав військову кампанію із блискучої облоги. Побачивши, з якої легкістю короле­вич і цього разу перемагає, Прекрасна Слава якось сказала йому, що інші герої беруть фортеці штурмом значно швидше, і якщо він хоче здивувати її незви­чайним видовищем, то мусить щодня завойовувати нову. Не встигла вона закінчити свої промову, як Незрівнянний вихором увірвався в чужу країну, захоп­люючи щодня нову фортецю. Швидкість, з якою він здобув таку велику кількість перемог, налякала сусідніх монархів…

Незрівнянний легко став би володарем багатьох великих держав, якби Прекрасна Слава, здивована тим, що він перевершив її сподівання, не вказала йому на те, що, оскільки замість суперника він зустрічає на своєму шляху лише страх, вона більше не буде зараховувати йому перемоги над людьми, які здаються без бою. Охоплений єдиним прагненням догодити чарівній коханій, Незрівнянний приніс їй і цю жертву й повернувся до своїх володінь.

Позаздривши процвітанню молодого короля і поба­чивши переляк та пригніченість його ворогів, підступна Лігурда підказала їм, що в їхніх краях є Жовтий птах, якого вона наділила багатьма якостями, і хоча він ще молодий і крила його не досить міцні, фея стверджу­вала, що надалі птах може з користю їм прислужитися. Ця порада звернула їхні погляди до Жовтого птаха і трохи підняла бойовий дух, та все було марно, бо, як ми вже сказали, Незрівнянний вже не збирався на них нападати, а Прекрасна Слава, побачивши Незрівнянного після завершення кампанії, висловила своє задоволення всіма його діяннями у неї на службі й дала зрозуміти, що йому слід було б великодушно знехтувати легкими перемогами. Він мусить вдовольнитися тим, що його вороги зовсім занепали духом, і не зловживати їхньою розгубленістю. Надзвичайно втішений тим, що зміг догодити Прекрасній Славі, Незрівнянний зголосився на це без вагань. Його шляхетний вчинок, до того ж зроблений у такий сприятливий для його військової слави момент, викликав у коханої кілька люб’язних слів.

Думка про те, як подарувати королівні найбільшу приємність, не полишала Незрівнянного навіть у хвилини відпочинку, і він знову присвятив себе сприянню наукам і мистецтву, відкриваючи безліч мануфактур, академій живопису та скульптури в різних куточках свого королівства. Відвідавши його через деякий час, Прекрасна Слава сказала:
«Ти зробив безліч прекрасних вчинків, запевняю тебе, однак мені здається, зовсім не надаєш уваги тому, що стосується мене особисто, бо навіть не подумав про послів до мого батька, імператора Китаю, щоб просити моєї руки після того, як з мене знімуть чари. Де твої порти, де твій флот?»
Незрівнянний був у захопленні, бо кохана сама подумала, як з’єднати з ним свою долю, і хоча він мав достатньо гаваней і кораблів, все ж побудував новий порт і багато великих кораблів із надзвичайним завзяттям та величезними витратами. Прекрасна Слава здавалася вельми задоволеною, вона сказала королеви­чу, що, оскільки подорож до Китаю надто тривала і стомлююча, варто було б заздалегідь заснувати кілька поселень в Америці, які могли б правити за склади і, в разі необхідності, за притулок для посланців, які ризикують без цього пропасти у важкій і небезпечній мандрівці. Сказано — зроблено: Незрівнянний діяв так успішно, що незабаром побудував кілька портів у Новому світі й заснував там компанії, які займалися торгівлею і в Індії, і в Америці.

Прекрасна Слава, якій раніше служили чимало великих героїв, була змушена визнати, що їй ще не доводилось зустрічати людину, котра б з таким шляхетним запалом виконувала всі її забаганки і трудилася з небаченим завзяттям заради того, аби лиш сподобатися їй.
«Слід визнати,— сказала вона королю,— ти маєш величезні багатства, препишні палаци й прегарні сади, але тобі бракує одного безцінного скарбу, яким мій батько-імператор дорожив більше, ніж короною,— це вірного друга. Я часто чула, як він співчував королям, оточеним натовпом улесливих придворних, що залюбки виконують будь-яку їхню волю, але рідко бувають справжніми друзями і говорять з ними цілком відверто, без якихось таємних умислів. Він мав одного безко­рисливого друга, який відзначався великим розумом, надзвичайно м’якою натурою і дивовижною проник­ливістю. Той розсудливо міркував про найрізноманіт­ніші речі, ніколи не лестив і любив мого батька незалежно від його високого сану».

Портрет цей, глибоко вразивши королевича, припав йому до смаку і в усьому відповідав нахилам Незрівнянного. Він уже вважав себе нещасним серед незліченних багатств, бо не мав такого друга. Король подякував королівні за її пораду, і коли орли, як звично, понесли її до палацу феї, він все ще перебував у задумі, серйозно розмірковуючи над почутим.
Незрівнянний почав уважно стежити за тими, хто його оточує, вивчав їхні уми і серця, намагаючись хоч в одному з них знайти якусь схожість з намальованим королівною портретом. Нарешті, після різних випробу­вань, йому пощастило знайти людину рідкісних якостей, надзвичайно доброчесну, котра стала йому другом.

Проте Прекрасна Слава не любила, щоб Незрівнян­ний тривалий час займався мирними справами й надихнула його на нові військові походи. Зачарований Лігурдою Жовтий птах (а він з того часу вельми зміцнів) безнастанно намагався зупинити просування Незрівнянного, та всі його зусилля не змогли завадити королю як завжди успішно вести воєнні дії, бо розпочати кампанію і здобути перемогу було для нього одне й те ж саме. Йому сприяли всі пори року, він починав облогу фортець взимку і влітку, розбивав табори на снігу і на квітучих луках. Об’єднавшись завдяки зусиллям Жовтого птаха, його вороги висту­пили могутньою армією і намагалися перешкодити переможній ході Незрівнянного, але це не завадило йому просто у них на очах захопити декілька міст.

Тоді Прекрасна Слава знову зупинила його, наказала скласти зброю і звеліла взятися до благоустрою своїх будинків і садів, що він і виконав з такою пишністю, яку легше уявити, ніж змалювати. Але примхам Прекрасної Слави не було меж, і вона заявила одного чудового дня, що, мовляв, не розуміє, як можна зносити тягар нескінченних справ і клопотів. Імператор Китаю виявляв у цьому питанні набагато кращий смак, бо, присвятивши частину тижня виконанню державних обов’язків, у інші дні ставав приватною особою, усамітнювався в прекрасному палаці, оточеному чарів­ними садами, де все відзначалося дивовижною чисто­тою. Там містилось безліч рідкісних речей, на які приємно глянути, але особливо милою для ока була річка, яка спадала вниз з вершини гори, утворюючи такий чудовий водоспад, що у погожі дні відблиск у ньому сонячного проміння осявав усі покої палацу. Саме так, приємно проводячи час, вільно й невимушено жив він удалині від натовпу в оточенні небагатьох вибраних, які бесідували з ним лише про приємні речі, ніколи не згадуючи про свої власні справи. Незрів­нянний був захоплений витонченим смаком імператора Китаю і запевнив Прекрасну Славу, що обов’язково наслідує цей мудрий приклад.

Слава Незрівнянного, чутки про його героїчні діяння і велику звитягу досягли найвіддаленіших куточків землі. Чимало великих монархів з усіх кінців надіслали до нього своїх послів з багатими дарами, його королівство стало осередком видатних людей, усі нації зустрічали тут гостинний прийом, з усього світу з’їжджалися люди, щоб помилуватися незрівнянним королевичем і на його прикладі повчитися поштивості й доброчесності.
Усіляко випробовуючи Незрівнянного, Прекрасна Слава запевняла його під час відвідин: чекає лише на закінчення чарівного ув’язнення, аби по-справжньому віддячити йому, а королевичу все здавалося, що він здійснив для неї ще недостатньо подвигів, тому невпинно шукав нової нагоди завоювати її повагу. Хоча завдяки турботам феї Клеранс король уник випробувань злої долі, окресленої Лігурдою, і мав чудове здоров’я, постій на снігу й інші незлагоди війни викликали у нього тяжку недугу, наслідки якої виявились вельми небезпечними. Та Незрівнянний, мужньо здолав хво­робу, так що підданці й не помітили великої небезпеки: він лікував себе вогнем і залізом і видужав. Його дивовижна стійкість викликала загальне захоплення. Під час свого наступного візиту Прекрасна Слава запевнила Незрівнянного, що вельми зворушена і вважає його гідним себе.

Хоча Незрівнянний не мав ані. найменшої уяви про те, коли Прекрасна Слава позбудеться своїх чар, він був радий підтвердити, що завше думає про неї: молодий король послав свої кораблі на підступи до Китаю, щоб привчити своїх підданих до подорожей у далекі моря і до труднощів, які можуть виникнути під час задуманого ним тривалого плавання, мета якого — просити руки прекрасної королівни в імператора Китаю.
Така завбачливість припала до душі Прекрасній Славі, вона не знаходила, яких іще доказів прихиль­ності зажадати від нього, оскільки випробувала Незрів­нянного в усьому, що, на її думку, мало годитися для великого героя.

Завдяки своїй розважливості молодий король знайшов засіб не мати більше ворогів, але великі звершення, чутки про які розійшлися по всій землі, породили багато заздрісників. На ту пору йому приснився сон, який викликав у нього деяке занепокоєння. Він бачив, як на півня нападали орел, павич, кілька індиків і багато качок, вони оточили його з усіх боків і люто тіснили; нерівні сили не завадили півню чинити запеклий опір і завдавати нападникам дошкульних ударів у відповідь, іноді йому вдавалося навіть вирвати у когось із них пучок пір’я. Великодушного Незрівнян­ного, хоча все це відбувалося уві сні, охопило бажання прийти півню на допомогу, і він прокинувся. Позаяк це був найменш забобонний королевич на світі, він не надав своєму сновидінню ніякого значення, однак, дізнавшись через деякий час про змову проти нього багатьох великих монархів, згадав про сон, який трохи засмутив його, бо пробудження не дозволило побачити розв’язки битви. Проте впевнений у собі і до того ж вельми задоволений, що трапилась ще одна нагода сподобатись коханій королівні, він не дуже схвилювався і не надав чуткам про змову великого значення. Тим часом сон виявився більш ніж пророчим, бо Незрівнян­ного сповістили: Жовтий птах, випробовуючи міцність своїх крил, літав у різні кінці землі і, зрештою, умовив багатьох імператорів, королів, правителів республік та інших суверенних монархів об’єднатися проти Незрів­нянного і навіть втягнув його колишніх союзників та друзів до цієї жахливої ліги. Страшна буря, яка назрівала проти нього, анітрохи не злякала короля, однак це не завадило йому постійно бути насторожі і зібрати все своє військо.

Дізнавшись, що багато могутніх держав вступили у змову проти Незрівнянного і готові завдати його володінням нищівного удару, Прекрасна Слава приві­тала його з цією подією замість того, щоб поспівчувати. Чудово знаючи велику мужність молодого короля, вона підказала йому: слід випередити ворогів, не чекаючи, поки ті наберуться сміливості напасти. Спочатку він підійшов до кордону, де, незважаючи на численні війська супротивника, захопив ключову фортецю. Ця мудра завбачливість зруйнувала всі задуми супротив­ників Незрівнянного, і вони змушені були чекати іншої сприятливої нагоди для нападу.

Однак крила Жовтого птаха так зміцніли, що він за один переліт перетнув море. Цей сміливий переліт змінив забарвлення птаха, до того ж на голові в нього виріс червоний гребінь, схожий на півнячий, що змінило його обриси, надавши їм більшої виразності. Підко- рюючись настійним вимогам птаха, союзники спорядили великий флот і виступили в похід величезним військом.
Під час одного із своїх візитів Прекрасна Слава звернулася до Незрівнянного з такими словами:

«Відважний королю, настав час пожинати лаври; якби я не покладалась на твою мужність більше, ніж на твої сили, то дуже боялась би за тебе, оскільки королі, твої попередники, маючи перед собою лише одного ворога, мусили збирати всю свою відвагу, аби вести війну. Подумай про те, що тобі доведеться зітнутися з багатьма могутніми монархами — це гідра з незлічен­ними головами; твоя скарбниця спорожніла через послужливість до мене, в той час як твої супротивники не понесли іще жодних витрат, мають і людей, і кошти у достатній кількості. Я боюсь, щоб тебе не подолали великим числом, але понад усе мене засмучує те, що особливості мого закляття змусять мене забути все, що ти вже здійснив заради свого кохання, якщо якийсь інший герой, навіть той, хто ніколи мене не бачив, стане твоїм переможцем. Тоді я стану його винагоро­дою, отже, добре подумай, що йдеться про те — втратити Прекрасну Славу чи здобути її навіки».

Незрівнянний, аніскілечки не боячись ворогів і почуваючи в собі досить наснаги, щоб боронитись від цілого світу, був вельми ображений словами королівни, але вирішивши, що її непокоїть лише його доля, вибачив їй ці повчання. Незабаром молодий король почав воєнну кампанію і вийшов з неї переможцем, вигравши велику битву, незважаючи на марні спроби опору об’єднаних проти нього могутніх держав і їх численних військ. Море також не принесло його ворогам успіху, бо їхній флот був вщент розбитий. Ніхто вже не мав сумніву в тому, що ця ліга, складаючись з багатьох монархів, які мали зовсім різні інтереси і вже були переможені, скоро розпадеться, бо ніщо більше  не могло підтримати її існування.
Прекрасна Слава однаковою мірою захоплювалась поведінкою, відвагою і передбачливістю короля, який так мужньо вів тяжку війну і вважав надто щедрою винагородою за свої труди висловлене королівною задоволення. Він боявся лише одного — здійснити заради неї замало подвигів і був зайнятий пошуками нових нагод завоювати її прихильність.

Перейнятий такими почуттями і маючи намір при­вабити ворогів, щоб втягти їх у загальну і вирішальну битву, Незрівнянний зачекав, доки зберуться їхні війська, й на очах супротивника розпочав штурм неприступної твердині, саме ім’я якої викликало жах у всіх сусідніх країнах. Така вражаюча рішучість вельми здивувала союзників, які послали на захист цих місць стотисячне військо, хоча вони й були впевнені в тому, що Незрівнянному ніяк не вдасться захопити їх у такі короткі строки.
Зла Лігурда, закликавши на допомогу всі свої здібності, спромоглася ввести в оточення короля покоївку на ім’я Подагра і одного зі своїх посильних, якого звали Поганою Звісткою. Будь-хто інший на місці Незрівнянного відчував би велику скруту в такому складному становищі, але наш герой шукав рятунку лише у свой стійкості і, забувши про недугу, яка знову нагадала про себе, слідував лише велінням відваги. Він наказав перенести себе в кінець траншеї і так запалив солдатів своєю присутністю і особистим прикладом, що ворога було відкинуто, а неприступну твердиню захоп­лено.

Щоб показати, як приємно вражена цим великим подвигом, Прекрасна Слава вперше дозволила короле­вичу поцілувати їй руку. Це було для Незрівнянного такою великою ласкою, що він був би вельми засмучений, коли б у той момент йому не випало битися з величезною кількістю ворогів заради коханої. Тим часом об’єднані могутні держави вперто стояли на своєму, певні того, що їхній союз і завзятість вкрай виснажать сили Незрівнянного, бо він був один проти всіх. Але відвага королевича ніколи не вичерпувалася, і ще багато разів він відбивав їхні напади.

Прекрасна Слава, здивована рішучістю Незрівнян­ного, яка, на її думку, набагато перевершувала мужність героїв, котрі служили їй раніше, і помітивши, що він лише забавляється цією війною, вирішила дати йому нове випробування, не менш важке, ніж попередні. Якось вона сказала: важливі заслуги короля перед нею посилили її бажання якнайшвидше звільнитися від чар і гідно винагородити його, але, як слід, поміркувавши, вона засвідчує іменами Незрівнянного й Прекрасної Слави, що в усьому світі немає тканини, вартої того, аби з неї виготовили королівську мантію для її весілля. Колись вона чула про золоте руно і дуже хотіла б мати його для такої пишної церемонії; вона хоче, щоб він послав до Америки1 добре оснащений флот і дістав для неї руно.

Король був невимовно здивований такою незвичай­ною пропозицією й зауважив, що без найменшого вагання зробив би все можливе, аби догодити їй. Досить згадати про його завоювання, пишні палаци, з’єднання двох морів та інші подвиги заради неї, але Америка дуже далеко, знайти руно надзвичайно важко, а супротивники набагато переважають його сили на морі, тому він вважає, що нема ніякої надії на успіх цього задуму. Прекрасній Славі, характер якої був в усьому подібний до характеру інших осіб її статі, які не слухають жодних доказів, коли палко чогось бажають, дуже не сподобались заперечення Незрівнянного.
«Даремно,— сказала вона йому,— ти перелічуєш усе, що колись зробив для мене, бо я нічого не забула і ти міг помітити — залишилась до цього байдужою. Саме легкість, з якою ти виконував усе, спонукає мене до нового прохання, я склала про тебе досить добру думку, щоб бути певною: якщо я чогось бажаю, для Незрівнянного немає нічого неможливого».

Схвильований виявленою до нього довірою, король без вагань взявся здійснювати безглуздий задум. Він примітив капітана, переваги й досвід якого дозволяли сподіватися на успіх, і послав його до Америки на чолі прекрасного флоту. Діставшись туди після трива­лого й важкого плавання, капітан знайшов завдяки своїм зусиллям фортецю, де зберігалось золоте руно. Однак її охороняли циклопи, могутність яких переви­щувала сили його флоту; та все ж він пішов у наступ і незабаром пересвідчився в тому, що слава Незрів­нянного відома в Новому світі не менше, ніж у власних володіннях, і сама лише згадка про нього так налякала циклопів, що примусила їх віддати руно, яке капітан і привіз Незрівнянному.
Той поклав руно до ніг Прекрасної Слави, зачаро­ваної дорогим подарунком і вдячної за нього набагато більше, ніж за найбільші воєнні перемоги.
Її похвала спонукала короля шукати нових нагод сподобатись коханій. Намагаючись втягти у бій армію союзників, він знову почав у них на очах облогу дуже важливої фортеці, яку незабаром легко здолав і просунувся далеко в глиб ворожої країни…
Прекрасна Слава, у нестямі від радості, упевни­лась, що і надалі ніщо не зможе встояти перед Незрівнянним.

«Міра переповнена,— сказала вона йому,— і мій розум у марних пошуках нових випробувань не знаходить більше нічого, гідного твоєї великої мужності; твої подвиги переконали мене у великій доблесті і показали, на що спроможний Незрівнянний. Я хочу, щоб він вразив своїх ворогів незвичайною перемогою; всі так звикли до того, що молодий король завойовує міста одне за одним, що його слава від цього вже не зростає. Та коли ти прагнеш до незвичайних діянь, гідних Незрівнянного, поверни ворогам всі ці славетні фортеці, доля яких їх дуже непокоїть, адже вони самі ніколи не змогли б відвоювати їх у тебе».

«Я захопив їх заради мого кохання до вас, чарівна королівно,— відповів Незрівнянний,— і нагороджений за це надто щедро; я щасливий знову догодити вам, повернувши їх».
Його дивовижна покірливість припала до душі Прекрасній Славі, адже він міг би всюди встановити свою владу, якби захотів скористатися таким сприят­ливим збігом обставин. Цей вчинок обеззброїв також об’єднані держави, які поквапились завоювати при­хильність королевича і навіть пошкодували, що у свій час змушені були воювати проти нього.
Саме тоді Прекрасна Слава ще гостріше відчула, наскільки нещасна, бо зачарована і не знає, коли закінчиться чаклунство і саме тепер не має змоги винагородити Незрівнянного. Але водночас його велика звитяга і незвичайні діяння наштовхнули її на думку, яка може видатись безрозсудною, але вона вважає її гідною Незрівнянного.

«Ти,— сказала вона,— обеззброїв могутніх володарів землі своєю доблестю і незрівнянними перевагами, що ж заважає тобі виступити зараз проти пекла і розпочати війну із усіма феями, які за допомогою демонів сіють на землі чвари? Я визнаю, що зброя, якою ти користуєшся у своїх воєнних походах, не годиться для цієї мети; у такій війні потрібна зовсім інша, але я певна, що знайдеш її, якщо докладеш усіх зусиль, і лише від тебе залежатиме закінчення мого ув’язнення».

Хоча цей великий задум цілком відповідав бажанням Незрівнянного, і молодий король був глибоко звору­шений аргументами Прекрасної Слави, можливістю розвіяти зле чаклунство, спогади про те, чим він зобов’язаний своїй добрій феї-покровительці і що він тепер повинен виступити і проти неї, змусили його глибоко замислитись. Однак Прекрасна Слава, добре знаючи великодушне серце короля і помітивши його збентеженість, розкрила йому очі, розповівши таємниці, про які дізналася, перебуваючи протягом багатьох століть у палаці Клеранс, але ніколи не наважувалася відкрити зі страху перед жорстокими тортурами пока­рання. Та зараз вона більше не зважає на них, сподіваючись, що королевич незабаром зуміє її звіль­нити. Вона розповіла: добра і зла фея — одна й та сама особа, яка грає різні ролі, щоб викликати до себе повагу або страх; що всі чаклунства і навіть багаті палаци феї — усього лиш ілюзія, а щоб передрікати долю (це викликає у людей великий страх), феї користуються знанням майбутнього, яке дають їм демони. І хоча вони не спроможні змінити її при народженні людини, без упину складають передбачення, які заздалегідь узгоджують зі знанням визначеного майбутнього людини.

Надзвичайно здивований такими цікавими подроби­цями, які він визнав досить вірогідними, Незрівнянний був вельми радий почути правду. Він запевнив Прекрасну Славу: якщо вона ним задоволена і в нього більше нема ворогів,— докладе усіх зусиль, аби знайти гідну зброю й розпочати нову, запропоновану його коханою війну.

Королівна збиралася відповісти йому, аж раптом орли, запряжені в її колісницю, не чекаючи наказу, злетіли вгору. Це була сама фея, що прибрала подобу орлів. Зухвалість Прекрасної Слави і сміливі задуми, навіяні королю, викликали невимовну лють Клеранс. Фея не хотіла, щоб королівна і в подальшому відвідувала Незрівнянного, і збиралася віддати її на жахливі муки, але зрозуміла: не спілкуючись більше з Прекрасною Славою, королевич у найрішучіший спосіб візьметься за її звільнення. Боячись, що цей грізний монарх, велику відвагу якого вона добре знала, переможе пекельні сили, фея мусила відкласти вико­нання жорстоких намірів і приховати свою велику лють. І понад те, вона навіть прибрала вигляду, що добре ставиться до королівни, переконуючи ту, що у її власних інтересах відмовити Незрівнянного від зухва­лого наміру, бо коли він досягне мети й розвіє чаклунство, Прекрасна Слава залишиться лише простою смертною, і не виключено, що король з’єднає свою долю з надійнішою славою, зневажаючи  все інше.

Побоюючись підступних хитрощів чарівниці і вважа­ючи, що починання молодого короля не таке вже безнадійне, якщо викликає у феї страх, королівна гордовито подякувала феї за пораду і довірливо чекала, коли Незрівнянний зруйнує її чаклунство.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Чарівні казки”
Марі Катрін д’Онуа
Переклад із французької В. Б. Бурбело
за виданням: Madame d’Aunoy. Les contes des fees. Nuremberg, 1762.
Видавництво: Фірма “Довіра”
Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: