TOU

Незвичайні пригоди в лісовій школі (книга 4)

Всеволод Нестайко

КНИГА 4  ЕНЕЛОЛИК, УФА І ЖАХОБ’ЯК

Розділ 1
НЛО на уроці математики

Пантера Ягуарівна саме пояснювала новий матеріал — віднімання. Вона стояла біля дошки й писала крейдою умову задачі: “У зайчика було п’ять морквин, дві він з’їв. Скільки лишилося?”.

— Віднімання — це я люблю! — потираючи лапи, вищирився Вовчик Вовченко.

— І я! — клацнув зубами Рудик Лисовенко.

— Щось у когось віднімати — це… — Вовчик не доказав, бо у цю мить Раїска Мняу несподівано вереснула:

— Ой! Дивіться! Диві-іться! Летить!

Усі глянули на небо і завмерли, пороззявлявши роти.

Над лісовою школою летіло щось незвичайне.

— НЛО! — вигукнув зайчик Кося Вухань.

— Летюча тарілка! — вигукнув їжачок Колько Колючка.

— Точніше, чайник, а не тарілка! — розважливо мовив Михайлик Ведмеденко.

Справді, НЛО було схоже на чайник — з носиком, кришкою, але без ручки.Пантера Ягуарівна теж глянула на небо і від розпачу випустила з лапи крейду. Тим часом “летючий чайник” зробив над Великою Галявиною коло і зник за верховіттям дерев.

— Увага! Увага! Продовжуємо урок! — опам’яталася нарешті Пантера Ягуарівна.
Але звірята були такі збуджені, так галасували, що оволодіти їхньою увагою виявилося просто неможливо.
Урок був зірваний.

А наступного дня…

Розділ 2
Трагічна несподіванка

Наступного дня зранку пішов до школи, але не дійшов, безслідно зник Михайлик Ведмеденко.
Це було наче грім серед ясного неба. Про прогул чи якусь хлоп’ячу витівку годі було й думати!

Михайлик Ведмеденко був, по-перше, близьким родичем директора лісової школи Бурмила Михайловича Ведмедя, по-друге, зразковим учнем і круглим відмінником. Він ніколи не прогулював уроків, не бешкетував і ніяких витівок не робив.

До речі, було помічено, що того ранку стався невеликий землетрус.

Звичайно, уроки відмінили. Обшукали весь ліс. Запросили Бровка Барбосовича, який, як ви знаєте, служив колись у міліції розшуковим собакою. Але все марно.

— Невже знову Ледарило Дурандас із Павутинії? — заламувала у відчаї лапи Пантера Ягуарівна.

Проте Лісовичок Боровичок, охоронець лісу, який мав з Ледарилом контакти, запевнив, що у Павутинії зараз застій, ніхто нічого не робить і нікого не викрадає.

— Може, шакал Бацила знову об’явився? — висловив припущення вчитель співів Бегемот Гіпопотамович.

Але Бровко Барбосович категорично заперечив і цю версію.

— А може, його забрали інопланетяни?! — раптом вигукнув Кося Вухань.

Усі вражено перезирнулися.

— Боже мій! Здається, це правда! — схопилися за голову Пантера Ягуарівна.

Всі схвильовано загули.
Виявляється, “летючий чайник” бачили вчора і вчитель фізкультури Макак Макакович, і вчителька лісознавства Лисавета Патрикіївна, і навіть сам директор Бурмило Михайлович.

— Що ж робити? — розпачливо подивилася на Бровка Барбосовича Пантера Ягуарівна.

Бровко Барбосович розвів лапами:

— Якби я був летючим собакою… А я ж ходячий… Я шукати можу лише на землі. У космосі — безсилий.
Про всяк випадок оголосили загальнолісовий розшук, і телеграфіст Дятленко простукав носом телеграму в усі кінці лісу.
Але на успіх надій було мало.

Розділ 3
“Удвох все-таки легше не пропасти”

А надвечір ліс облетіла ще одна страшна новина. По дорозі зі школи додому безслідно зникли рисеня Раїска Мняу та білченя Вірочка Вивірчук.

І знову пахло смаленим. І знову в той час двигтіла й здригалася земля.
Шукали, аж поки не смеркло. І теж безрезультатно.

Ліс охопила паніка. Навіть завжди спокійний і врівноважений учитель лісової історії Мамонт Африканович скрушно хитав головою і шморгав хоботом:

— От біда з тими учнями! Вічно вони кудись пропадають.

Уночі ніхто не спав. В усіх норах, в усіх дуплах, гніздах, барлогах блимали вогники.
А тільки-но розвиднілось, благословилося, як то кажуть, на світ, звірі знову вирушили шукати зниклих. Правда, лише дорослі, дітей позамикали вдома.

— Сиди й не рипайся! Як пропадеш, я тобі вуха пообриваю! — суворо наказав Косі тато Косянтин Косянтинович Вухань, співробітник Науково-дослідного інституту капусти.

— А я й не збираюся пропадати, — пхикнув Кося. — Тільки хай до мене Колько прийде. Можна? Удвох все-таки легше вберегтися, не пропасти.

Тато Вухань поговорив з татом Колючкою, і Колько притюпав до Косі.
Косянтин Косянтинович замкнув ворота на великий замок, і вони з мамою і з Кольковими батьками пішли на пошуки.
А Кося й Колько принишкли біля замкнених воріт, сторожко прислухаючись до кожного звуку.

— Ти таки думаєш, що то інопланетяни? — прошепотів Колько.

— А хто ж? — прошепотів Кося. — І смаленим від двигунів пахне, і землетрус…

— А нащо вони забирають?

— Ну, мабуть, хочуть завезти на свою планету. Для вивчення.

— І не повернуть?

— Хтозна. Інколи повертають у банці і залишать як музейний експонат.

— Жаль, якщо не повернуть, — зітхнув Колько, уявивши собі заспиртованих однокласників.

— Авжеж, — зітхнув Кося.

І раптом…

Розділ 4
Енелолик і Уфа

Раптом…

— Ой!

— Ой! — одночасно зойкнули Кося і Колько.

Та й як тут не зойкнеш, коли у двір, легко перескочивши через високий паркан, несподівано застрибнули двоє незнайомців.
Кося й Колько зіщулились і завмерли.
Незнайомці були істотами незвичайними й дивовижними. Схожі на волохатих рудих мавпочок. Але з дуже великими блакитними очима. І головне лап у них було не чотири, а — шість! Чужинці з цікавістю позирали на Косю й Колька і мовчали.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Незвичайні пригоди в лісовій школі”
Всеволод Нестайко
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1982 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: