Незвичайні пригоди в лісовій школі (книга 6)

Нестайко Всеволод Зіновійович

КНИГА 6 СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК І СОНЯЧНИЙ ВОВК

Розділ 1

У похмурому підземному палаці перед каміном, де ледь жевріло темно-синє вогнище, сидів Начальник Канцелярії Нічних Кошмарів Пан Морок. На ньому був чорний оксамитовий плащ з каптуром, що закривав обличчя. Якби не плащ і не синє полум’я в каміні, ми б з вами пана Морока просто не побачили. Бо весь він був із темряви. Саме про це він і співав, перебираючи струни чорної гітари. От послухайте:

Зроблений із темної
Темряви підземної,
Сили я не маю,
Та всіх перемагаю,
Бо всіх-усіх лякаю!
Бо всіх-усіх лякаю!
Я — Начальник Всяких Страхів
І Нічних Кошмарних Жахів!
Морок я! І, як захочу,
Будь-кого я заморочу,
Заморочу-заморочу,
Як захочу!..

Коли у пана Морока був гарний настрій, він любив поспівати під гітару.
Аж тут згори до палацу провалилися схвильовані Баба Яга та її молодший брат Бабай. Обтрусившись від землі, Баба Яга вигукнула:
— Ваша Темність! Неприємність!
— Н-неприємність, В-ваша Т-темність! — заїкаючись, підхопив Бабай.
— Що таке? — скривився пан Морок. — От псуєте мені настрій! Завжди ви панікуєте! Замість того, щоб інших лякати, самі лякаєтесь.
— Н-не п-панікуємо, В-ваша Т-темність! — вдарив себе в груди Бабай. — К-кажи, сестро, б-бо я, б-бачиш, з-заїка-юсь… від х-хвилювання.
— Ваша Темність, на Великій Галявині Казкового Лісу відкрилася спеціалізована лісова школа з ведмежою мовою викладання! — одним духом випалила Баба Яга.
— Ну то й що? Хочете туди вступити? Щоб я рекомендацію написав? — глузливо усміхнувся пан Морок.
— Ой, не жартуйте, Ваша Темність! Освіта! Знання! Це ж найбільша для нас небезпека! — вигукнула Баба Яга. — Освічені й розумні в нас же не вірять! Ми для них просто не існуємо!
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Мда-а… — почухав потилицю пан Морок. — Мабуть, таки так. Найбільше нас бояться темні й неосвічені. Чим більше знань, тим менше страху. Правильно!.. Отже, починаємо кампанію по залякуванню школярів! Хай не вчаться, не вчаться, не вчаться! Хай до школи ходити бояться!..
— Хай не вчаться, не вчаться, не вчаться! Хай до школи ходити бояться! — підхопили Баба Яга і Бабай.

Розділ 2

Зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка після уроків ішли лісом додому.
— Цікаво у школі, правда? — сказав Кося.
— Авжеж! Кожного дня про щось нове дізнаємося, — відгукнувся Колько.
— Якби тільки не оця дорога додому через темні хащі… — зітхнув Кося, озираючись на чагарі.
— І чого це темнота завжди так лякає? — здвигнув плечима Колько.
— Бо завжди здається, що там хтось є, хтось ховається… — знову зітхнув Кося.
І тут зненацька з-під землі вигулькнули пан Морок, Баба Яга і Бабай. Баба Яга в одній руці тримала ступу, в другій мітлу. А Бабай — барабан, на якому були намальовані череп і кістки.

Темноти боїшся ти?
Темноти боїшся й ти?
Я і є страшна ота Темнота-а! —
жахним голосом загорлав пан Морок.
А я Баба Яга — кістяная нога!
Кого захочу, вмить провчу —
На порох в ступі потовчу! —
загорлала Баба Яга.
М-мною ж в-всіх д-дітей лякають
І від мене всі т-тікають.
Я на всіх наводжу страх,
Бо Бабай я! Ах! Ах! Ах! —
і Бабай вдарив у свій страшний барабан.

Усі втрьох вони затанцювали навколо Косі і Колька.
Їжачок і зайчик аж поприсідали з переляку і дрібно зацокотіли зубами.
— Рятуйте-е! Рятуйточки-и! — ледь чутно пропищали вони.

Розділ 3

І тут згори, з неба, стрімко зіскочив сонячний зайчик — з вушками, з лапками, з куцим хвостиком. Він тримав напереваги сліпучий промінь-спис і кинувся з ним на лиходіїв, дзвінко-дзвінко співаючи:

Хто ображає тут малят,
Маленьких лісових звірят?!
Та це ж Яга, противна Баба,
І нечупара, і незграба!
А це Бабай — від слова “баба”,
Він боягуз, але нахаба!
Не може в дзеркало дивиться,
Бо сам себе Бабай боїться!
А ти, пан Морок, роздягайся!
Скидай свій плащ мерщій! Не гайся!
Його надів ти недарма,
Бо без плаща тебе ж нема!
Ти ж безтілесна порожнеча
І порожнісінька пітьма!..
Ну й компанія лиха!
Ха-ха-ха-ха! Ха-ха-ха!..

Баба Яга і Бабай відчайдушно заверещали, а пан Морок заволав, відмахуючись від сліпучого променя-списа:

Не смій! Не смій! Не смій! Не смій
Чіпати плащ чарівний мій!
Плаща, зайчиську, не чіпай!
Рятуйте, Бабо і Бабай!
Я ж безтілесний! Ай! Ай! Ай!

Але Баба Яга і Бабай панічно зарепетували:
— Тікаєм ми, і ти тікай!
І вмить провалилися під землю. Пан Морок не став чекати і теж провалився.
— Ну от! А ви боялися! — засміявся сонячний зайчик.
— Ой! Зайчик! — здивовано мовив Кося Вухань.
— Схожий на тебе, тільки жовтий, сонячний. З промінців! — сказав Колько Колючка.
— Авжеж! Я — Терентій! З Країни Сонячних Зайчиків!
— А є така Країна? — вражено перезирнулися Кося і Колько.
— Є! По той бік чарівного озера-дзеркала. Звідти ми розбігаємося по землі вранці, коли сходить сонце.
— Диви! Зайчик, а не побоявся тих страховиськ, — з повагою сказав Кося.
— А чого мені боятися? Вони з темряви, вража сила, а я — сонячний!.. І взагалі — не треба нічого боятися! — і сонячний зайчик Терентій заспівав:

Страх — це “Ах! Ах! Ах!”
Сміх — це “Ха! Ха! Ха!”
Літери ті ж самі — а яка різниця!
Той, хто весело сміється, той ніколи не боїться!
Якщо страшно, ти зморгни
Й літери переверни!
Замість “Ах! Ах! Ах!”,
Буде “Ха! Ха! Ха!”.
Замість страху буде втіха,
Буде втіха! Ха! Ха! Ха!..
Веселіше, друзі, смійтесь
І нічого ви не бійтесь!

А тепер ходімо, я вас проведу додому, поки ви не навчилися переборювати свій страх.
І вони пішли лісом.

Розділ 4

А у підземному палаці відхекувались пан Морок, Баба Яга і Бабай.
— Н-ну, к-клятий Т-терентій! — сварився кулаком угору Бабай.
— Просто неможливо працювати, як він з’являється! — вигукнула Баба Яга.
— І ви теж хороші! — лайнувся пан Морок. — Я кричу: “Рятуйте, Бабо і Бабай! Я ж безтілесний!” А вони: “Тікаєм ми, і ти тікай!” Ще й на “ти”, іродове плем’я! Наче я з вами свиней пас! Забагато дозволяєте собі! Познімаю з роботи!
— Пробачте, Ваша Темність! — жалібно скривилася Баба Яга.
— З п-переляку! — промимрив Бабай. — Н-нічого ж його н-не б-бере!
— Ні зловити, ні вхопити, ні втопити, ні вдавити! — розвела руками Баба Яга.
— Треба, треба щось зробити! — вів далі пан Морок. — Кого зайці найбільше бояться?
— Вовків! — сказала Баба Яга.
— О-однозначно! — підтвердив Бабай.
— От і треба на нього напустити вовка! Сонячного! — сказав пан Морок.
— Якби ж то були сонячні вовки! — зітхнула Баба Яга.
— Не були — так будуть! — рішуче вигукнув пан Морок. — Сонячних зайчиків чим пускають? Дзеркальцем. От і для сонячного вовка потрібне дзеркальце. Тільки особливе, чорне, чарівне. І таке дзеркальце є! У Снігової Королеви. Уламок чарівного дзеркала лихого троля. Забули?
— Ну, Ваша Темність, ви — геній! — вигукнула Баба Яга.
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Це ж треба! Сонячний вовк! У жодній казці такого не було! — захоплено сплескувала руками Баба Яга.
— Терентію він, звичайно, великої шкоди не завдасть. Сонячні зайчики, на жаль, незнищенні. Але попоганяє, пополякає добряче. А ми тим часом будемо спокійно працювати, робити свої чорні справи. А саме це нам і треба.
— Однозначно! — вигукнула Баба Яга. — Тьху! Це ж не моє слово!
— Отож сідай, Бабо, на мітлу і поганяй до Снігової Королеви. Вона тих сонячних зайчиків теж терпіти не може. Дасть чорне дзеркальце без жодних розмов, — сказав пан Морок.
— Єсть, Ваша Темність! — приставила руку до скроні Баба Яга, сіла на мітлу і зникла.

Розділ 5

У казках все робиться блискавично. Не встигли ми з вами, дорогі друзі, й оком зморгнути, як Баба Яга вже у Снігової Королеви побула, морозивом пригостилася, чорне чарівне дзеркальце узяла й назад повернулася. І мерщій у Казковий Ліс, до Колька Колючки, Косі Вуханя і Терентія, який супроводжував їжачка і зайчика додому.
Бадьоро простували вони лісом, і раптом дорогу їм перетнув сонячний вовк. Схожий на звичайного, тільки жовтий, сонячний. Він вищирився і заволав:

Я Вовило! Я Вовило!
Сонячних зайців Ловило.
Ображало і Лякало,
Доганяло і Кусало!

— Ой! Сонячний Вовк! — скрикнув Терентій. — Такого ще не було! Пробачте! Мушу тікати!
І Терентій, а за ним і сонячний вовк Вовило зникли.
— Казав: “Не бійтесь!”, а сам… — зітхнув Колько Колючка.
— Ну, ми, зайці, від вовків завжди тікаємо. Так уже заведено, — похитав головою Кося Вухань. — Звідки він тільки узявся, той сонячний вовк?
— А от звідки! — несподівано з’явившись, вигукнула Баба Яга і покрутила у руках дзеркальце. — Чорне чарівне дзеркальце! Тепер Терентію буде не до вас. Попоганяємо, пополякаємо тепер його. Га-га-га! — і Баба Яга зникла.
А перелякані Кося і Колько кинулися додому. Добре, що було вже недалеко.

Розділ 6

Увечері біля хатинки на курячих ніжках зібралися Баба Яга, Бабай та пан Морок.
— Ну, Баба, молодчинка! — задоволено потирав руки пан Морок. — Оголошую тобі догану… тобто подяку! Здорово ви з Вовилом попоганяли того недолугого Терентія! Аж до самісінького смерку, поки сонце не сіло. Ніколи йому було і вгору глянути!
— В-ваша Темність! А я ж Б-бабу підміняв, т-теж Терентія ганяв! — прохопився Бабай. — Сестричка ж к-кри-венька. Їй б-бігати важко.
— І тобі дякую, — скривився пан Морок (не любив він, коли йому вказують).
— Т-тільки ж ти, с-сестро, тепер п-пильнуй, щоб дзеркальце не п-поцупили.
— Та хай цуплять! — усміхнувся пан Морок. — Навіть добре, як хтось його візьме. Дзеркальце ж чарівне. Хто у нього зазирне, вмить стане вражою силою — злим і поганим. А нам треба поповнювати кадри. Нас трьох малувато. Ну, на добраніч, Бабо!.. А ти, Бабаю, на роботу! — і пан Морок провалився під землю, до себе у палац. Бабай пішов на роботу — лякати уночі з темних кутків дітей (хоч він і сам у тих кутках тремтів від страху). А Баба Яга поклала чорне дзеркальце на найвиднішому місці, на підвіконні, і полізла на піч. І відразу ж засвистіла носом — заснула.

Розділ 7

Кося й Колько чистили перед сном зуби на подвір’ї. Вони жили поруч, були сусідами.
— Що ж тепер буде? — бідкався Кося. — Це ж знову боятися доведеться. Терентію тепер таки не до нас. Його з ранку до ночі сонячний вовк ганяє.
Колько задумався, а тоді рішуче сказав:
— Треба викрасти чорне дзеркальце! Поки Баба Яга спатиме!
— Ой, що ти таке говориш? Страшно ж! — жахнувся Кося.
— Авжеж, страшно!.. Але що Терентій сказав? “Страх — “Ах! Ах! Ах!” Сміх — це “Ха! Ха! Ха!” Якщо страшно, ти зморгни й літери переверни!”
— Ага! Я он моргаю-моргаю, а… все одно страшно! — зітхнув Кося.
— Але ж іншого виходу нема, — розвів лапами Колько. — Треба Терентія рятувати. По-перше, він же нас рятував. По-друге, без Терентія на все життя залишимось боягузами. Бачиш же — без Терентія ніяк не навчимося ті літери перевертати. Тільки він може нас навчити.
— Мабуть, так, — погодився Кося. — Тільки давай підемо до хатинки на курячих ніжках перед самісіньким світанком. І Баба Яга тоді найміцніше спатиме, і сонце от-от зійде, Терентій з’явиться.
— Давай! — погодився Колько.
— Надворі сьогодні спатимемо, — сказав Кося. — Я на твої голочки вуха покладу, щоб не проспати.
— Гаразд!

Розділ 8

І от удосвіта прокралися нищечком Кося й Колько до хатинки на курячих ніжках.
Баба Яга так хропла й свистіла носом — аж дерева гнулись.
— Я пильнуватиму, щоб Баба не прокинулась, — шепнув Колько. — А ти дзеркальце хапай… Он воно на підвіконні… І тікай щодуху! Ти у нас прудконогий. А тоді і я за тобою підтюпцем.
— Гараз-з-з-д! — процокотів зубами Кося. Двічі простягав він лапу до дзеркальця і відсмикував, наляканий свистом бабиного носа. Лише за третім разом схопив — і ноги на плечі — чимдуж тікати. Відбіг далеченько, спинився Колька почекати… І тут… Ну, що б ви зробили, дорогі мої, якби тримали у руках чарівну річ?.. Невже б не глянули, що воно таке?.. Отож-то!.. Тим паче, ніхто ж не попереджав, що зазирати не можна. Не втримався Кося — зиркнув. Бачить, а на нього з дзеркальця вовк дивиться — із заячими вухами.
— Ух ти! — вигукнув Кося. — Та я ж, виявляється, вовк. Тільки у заячій шкурі! Гр-р-р! У-у-у!.. — і заспівав:

Отепер я засміюся,
Бо нічого не боюся!
“Ах! Ах! Ах!” на “Ха! Ха! Ха!”
Поміняв я без гріха!
Ха! Ха! Ха!.. Ха! Ха! Ха!
Ха! Ха! Ха! І ще раз — Ха!

Аж тут Колько надбіг:
— Чого це ти, Косю, регочеш?
— Який я тобі Кося, шмакодяв ти колючий! Я — вовк! І звуть мене Косило!
— Дурило ти, а не Косило! То, мабуть, дзеркальце таке з тобою зробило. Ану ж бо давай швиденько його закопаємо!
— Відскоч на півтора вареники! Бо я тобі зараз так закопаю, що… — схопив Кося дрючка замашного…
Ледве встиг Колько відскочити.
— Геть здурів заєць! Ще й справді вб’є!.. Треба тікати. А як сонце зійде, побіжу Терентія шукати. Треба якось Косю рятувати!

Розділ 9

Викотилося з-за небокраю сонце. Впав промінчик на чорне дзеркальце, яке тримав Кося, і враз з’явився сонячний вовк Вовило.
— О! Заєць! Ги! — вищирився він на Косю.
— Був заєць! А теперечки — вовк! У заячій шкурі. Косило я! Гр-р-р! У-у-у!.. — І Кося теж вищирився.
— Ти диви! Справді злий! Як вовк! Ну, тоді давай дружити, — усміхнувся Вовило.
— Давай! Вовку з вовком чого не заприятелювати.
— Тоді біжімо Терентія шукати! — І Вовило з Косею побігли.

Розділ 10

А Колько Колючка роззирався на всі боки, виглядаючи Терентія.
Сонячний зайчик з’явився перед ним так несподівано, що їжачок аж відсахнувся.
— Слухай уважно і не перебивай! — сказав Терентій, сторожко озираючись. — Я все знаю. Кося з Вовилом шукають мене, тому часу обмаль. Скоро мені доведеться тікати. Негайно біжи до нашої Країни Сонячних Зайчиків по чарівне біле дзеркальце. Тільки зазирнувши у нього, Кося зможе стати таким, як був.
— Ага! Ясно! — усміхнувся пан Морок. Вигулькнувши з-під землі разом з Бабаєм та Бабою Ягою, він ховався з ними неподалік у чагарях. Колько і Терентій їх, звичайно, не бачили.
— Як же я знайду вашу Країну Сонячних Зайчиків, коли не знаю, де вона? — захвилювався Колько.
— Ось тобі промінець-дороговказ! Він покаже тобі дорогу до чарівного озера-дзеркала, по той бік якого лежить наша країна. Тільки не барись!.. Поспішай!
Колько схопив промінець-дороговказ і подріботів лісом. А тут і сонячний вовк з Косею з’явилися. Терентій кинувся навтіки.
— Що б-будемо р-робити? — спитав Бабай.
— По-моєму, треба одібрати у Колька промінець та й все! — сказала Баба Яга.
— Силоміць не одберемо аж ніяк! — зауважив пан Морок. — Промінець же сонячний, а ми темна вража сила. Він для нас смертельно небезпечний. Треба хитрістю діяти. Добро щире й дурне. А Зло підступне й хитре. На цьому й зіграємо…
— Я-як? — роззявив рота Бабай.
— Подумати треба! — сказав пан Морок. — Мені найкраще думається під землею. Ходімо у мій палац.
І вони провалилися під землю.

Розділ 11

Бігаючи по лісу за Терентієм, Кося так виснажився, що нарешті не витримав і впав.
— Усе! Більше не можу!
Терентій спинився.
— Стривай! — сказав він Вовилу. — Хай Кося перепочине трохи. Бачиш, як захекався. Ми ж з тобою сонячні, не втомлюємося. А він звичайний.
— То хай не бігає. Я сам! — огризнувся сонячний вовк.
— Як же він може не бігати, коли йому весь час треба пускати тебе чорним дзеркальцем на мене. Я віддзеркалююсь від будь-якого скельця, будь-якої калюжки. А ти — тільки від чорного дзеркальця.
— То виходить, я цілком залежу від цього вуханя? — здивувався сонячний вовк.
— Авжеж!.. А поки він відпочиває, давай хоч у піжмурки пограємо. Тобі ж, мабуть, набридло просто так за мною ганятися… Ти жмурись, а я сховаюся.
— А що? Це ідея! Бо й справді нуднувато просто так бігати. Давай! — і Вовило затулив лапами очі. — Раз-два-три-чотири-п’ять! Я іду шукать! Хто не заховався, я не винуватий!
І, поки сонячний вовк промовляв лічилку, Терентій зник.
— Я іду шукать! — нарешті вигукнув Вовило і розтулив очі.
— Еге! Шукай вітра в полі! — пхикнув Кося. — Він тебе обдурив і втік.
— Це ти, ти винен! Розлігся тут! — закричав сонячний вовк. — Ану вставай! Мерщій навздогінці!

Розділ 12

А Колько Колючка тим часом дріботів собі туди, куди вів його промінець-дороговказ. І тихенько намугикував пісеньку, підганяючи себе:

Треба, треба поспішати
Друга Косю рятувати!
Треба, треба швидше йти —
Біле дзеркальце знайти!

Аж раптом перед ним просто з-під землі вигулькнули пан Морок, Баба Яга і Бабай. Усі вони всміхалися так лагідно і привітно, наче побачили наймилішого родича.
— Голубе ти наш дорогий! — улесливо заговорив пан Морок. — Не бійся! Бачиш, ми тебе не лякаємо. Ми хочемо тільки поговорити з тобою.
— Так-так! — підтакувала Баба Яга.
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Краще не сваритися, а домовитися. Ми присягаємося, що ніколи не будемо тебе лякати, а ти… — пан Морок не доказав. Бо в цю мить з’явився Терентій.
— Не вір їм, Колько! Не вір! — вигукнув сонячний зайчик. — Вони хитрують, обдурюють тебе! Ану геть з дороги! — і Терентій спрямував на них свій сліпучий промінь— спис.
— Вва-вай! — панічно скрикнули Бабай та Баба Яга і негайно провалилися під землю.
— Що таке?! А де ж сонячний вовк?! — закричав пан Морок і, не чекаючи відповіді, провалився теж.
— Давай, Колько, поспішай! І не піддавайся на хитрощі!.. А я мушу тікати, бо оно Кося й Вовило вже близько!
І Терентій зник.
А Колько Колючка поспішив далі.

Розділ 13

Неподалік чарівного озера-дзеркала, по той бік якого була Країна Сонячних Зайчиків, зачаїлися у кущах пан Морок, Бабай і Баба Яга.
— Поки у Колька промінець-дороговказ, силових методів до їжачка ми, звичайно, застосувати не можемо, — сказав пан Морок. — Але, прийшовши до Країни Сонячних Зайчиків, він той промінець там залишить, дороговказ йому буде вже непотрібний. І тоді дзеркальце в Колька треба буде одібрати. Силою, хитрістю — як пощастить. І одбиратимете дзеркальце ви!.. Я ж безтілесний, фізично робити нічого не можу… Отже… Оно Колько вже пройшов по той бік озера-дзеркала. Незабаром вертатиметься… Тільки ви ж у жодному разі не зазирайте у дзеркальце!
— О-однозначно! — прошепотів Бабай. Він взагалі у дзеркало ніколи не дивився — сам себе боявся.
— Хапайте його, відбирайте — і одразу до мене, під землю… Закопаємо дзеркальце там, щоб ніхто-ніхто не зміг ним більше скористатися… Ну, а я провалююсь. Чекатиму вас там. Бо мені навіть дивитися в бік тієї Країни шкідливо для здоров’я. — І пан Морок провалився.
— “Давайте! Хапайте! Відбирайте!” — невдоволено пробубонів Бабай. — Л-легко с-сказати й п-провалитися. А м-ми — н-наражайся н-на н-небезпеку!
— Ну досить, досить, брате! Нікуди ж не дінешся! Начальство!.. Отже, план такий: коли Колько вийде, я обертаюся на звичайнісіньку бабусю, яка зламала ногу. Кричу: “Поможіть!” Не впізнавши мене, він, добрий і чуйний, підходить. Я — рраз! — відбираю дзеркальце. Тоді підбігаєш ти, я передаю тобі дзеркальце. Так безпечніше, ти у дзеркало ніколи не дивишся. І ми спокійно провалюємося.
— Х-хай б-буде т-так! — погодився Бабай.
І от нарешті з’явився Колько з дзеркальцем.
Баба Яга обернулася на звичайну бабусю, гепнулася на землю й зарепетувала:
— Ой, нога, нога! Ой! Рятуйте хто-небудь! Підвестися не можу! Поможі-іть!
Колько Колючка, не впізнавши Баби Яги, кинувся до неї:
— Що з вами, бабусю?
Мить — і дзеркальце вже в руках у Баби Яги.
— Ги-ги! — вищирилася радісно вона.
Колько одразу все зрозумів. І, недовго думаючи, вигукнув:
— Ой, бабусю! А що у вас на носі?!
Ну яка б жінка, тримаючи у руках дзеркальце, після таких слів не зазирнула б у нього?!
Баба Яга зиркнула тільки на мить. І враз перевтілилася: очі засяяли добротою, губи розпливлися у лагідній усмішці. І Баба заспівала:

Ой! Не Баба Яга я! Не Баба!
Я маленька жовтенька кульбаба!
Я легка і тендітна, мов квітка!
Ви не бійтесь мене, любі дітки!
Мов метелик, себе почуваю
І злітаю, злітаю, злітаю!..

Баба Яга почала підстрибувати, кумедно змахуючи руками.
— С-сестро! Що з т-тобою?! — кинувся до неї Бабай. — Віддай-но дзеркальце! Віддай!
— Стривай, мій братику! Стривай! І ти у нього зазирай! — і Баба Яга піднесла дзеркальце до очей Бабая. Той мимоволі глянув, теж разюче змінився і радісно заспівав:

Та я ж зненацька добрим став
І вмить боятись перестав!
У гріхах я каюсь, каюсь
І… уже не заїкаюсь!

— А тепер віддайте дзеркальце назад! — сказав Колько.
— Авжеж! Будь ласка! Ми ж тепер добрі! Ми ж тепер позитивні! — Баба віддала дзеркальце Колькові і заспівала:
Я не буду більше на мітлі літати!
В хаті буду нею тільки підмітати!
І, пританцьовуючи, Баба Яга разом з Бабаєм зникли.
А з-під землі залунав раптом відчайдушний голос пана Морока:

Що ж ти, Бабо, наробила?!
Відтепер же вража сила
Безтілесна і безсила!
Що ж ти, Бабо, наробила?!

І тут з’явився сонячний зайчик Терентій.
— Молодець, Колько! — вигукнув він. — Ну, а тепер треба примусити і Косю зазирнути у біле дзеркальце! Он вони вже наздоганяють мене.
З’явилися сонячний вовк Вовило і захеканий Кося.
— А ти чого ж не тікаєш?! — зупинився, здивовано схиливши голову набік, Вовило.
— А мені вже не страшно! Я вже до тебе звик! — усміхнувся Терентій.
— Ану, Косю, зупинися і на себе подивися! — вигукнув Колько і підставив до очей Косі чарівне дзеркальце. Глянув Кося і аж на землю сів:
— Ой! Ой!.. Що ж це зі мною було?! Як же я міг?! Сором який!.. Ой, пробач мені, Колько! Ой, пробач мені, Терентію!
— А тепер, — сказав Терентій, — чорне дзеркальце давайте. До нього біле притуляйте!
Кося з Колькою так і зробили. Спалахнуло сліпуче полум’я, і обидва дзеркальця зникли. Анігілювалися, як кажуть учені. І разом з чорним дзеркальцем зник, звичайно, й сонячний вовк.
— А як же пан Морок? — схаменувся раптом Кося. — Він же не зник.
— Він під землею! — кивнув Колько.
— Ні, пан Морок не зник! — сказав Терентій. — Бо темнота така ж незнищенна, як і світло. Але ви ж чули, що він верещав з-під землі: “Відтепер же вража сила безтілесна і безсила!” Отож боятися його не треба…
Терентій якусь мить помовчав, а тоді додав:
— Знаєте, я, мабуть, теж у лісову школу запишуся. Теж хочу вчитися, набиратися знань. Не знав же я, що можуть бути не лише сонячні зайчики, а й сонячні вовки… Як ви думаєте, приймуть мене?
— Авжеж, приймуть! — вигукнув Кося. — Ти ж зайчик! Як і я!
— І наш директор Бурмило Михайлович Ведмідь такий добрий! — підтвердив Колько.

Ну, тоді — мерщій до школи —
Знань розумних набиратись,
Щоб нікого і ніколи
Не боятись!..—

Дзвінко заспівав Терентій і разом із зайчиком Косею Вуханем та їжачком Кольком Колючкою пострибав на Велику Галявину Казкового Лісу, бо вже от-от мали розпочатися уроки у спеціалізованій лісовій школі з ведмежою мовою викладання.

 

 

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Незвичайні пригоди в лісовій школі”
Всеволод Нестайко
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1982 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: