ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Незвичне весілля Фрейї

Міфи та легенди Скандинавії

Тор, бог грому, наймогутніший з асів, найсильніший, найвідважніший і найхоробріший воїн, ще до кінця не прокинувся, але вже відчував: щось було не так. Він потягнувся до молота, який завжди тримав під рукою, коли спав.
Помацав рукою, не розплющуючи очей. Пошарудів, шукаючи навпомацки зручне, знайоме руків’я свого молота.
Немає молота.
Тор розплющив очі. Підвівся і сів. Тоді встав. Обійшов кімнату.
Молота ніде не було — він зник.
Торів молот мав ім’я Мйольнір. Його для Тора зробили гноми Брокк і Ейтрі. Молот був одним із скарбів богів. Коли Тор завдавав ним удару, він завжди був нищівним. Коли він кидав молот, то завжди влучав у ціль, а потім молот повертався назад, просто в руку. Тор міг зменшувати молот і ховати його під сорочкою, а потім знову збільшувати. Ідеальний в усьому, цей молот мав лише один недолік: його руків’я було закоротке, а тому Тору доводилось розмахувати ним однією рукою.
Молот захищав богів Асґарда від будь-яких загроз, що поставали перед ними та світом. Крижані гіганти і огри, тролі та монстри будь-яких мастей боялися молота Тора.
Тор любив свій молот. Але зараз молот взяв і кудись зник.
Існував певний порядок дій, якого Тор дотримувався, коли щось ішло не так. Насамперед він запитував себе, чи не винен у тому, що сталося, Локі. Тор замислився. Потому вирішив, що навіть Локі не посмів би украсти молот. Отже, Тор перейшов до наступного кроку, який робив, коли щось ішло не так, — пішов просити поради в Локі.

Локі — кмітливий хлопець. Він придумає, що робити.
— Ніхто не повинен про це знати, — сказав Тор Локі, — але молот богів викрали.
— Це не надто приємні новини, — скорчив гримасу Локі. — Подивимось, що мені вдасться вивідати.
Локі пішов до зали Фрейї. Це була найвродливіша з богинь. Її золоте волосся спадало на плечі, виблискуючи в ранковому сяйві. Кімнатою Фрейї походжали дві кішки, що полюбляли возити колісницю. На шиї Фрейї, таке ж золоте і блискуче, як її волосся, сяяло намисто Брісінґамен, яке для неї глибоко під землею створили гноми.
— Я хотів би позичити твій плащ із пір’я, — сказав Локі. — Той, у якому можна літати.
— Навіть не сподівайся, — відрізала Фрейя. — Цей плащ — найцінніша з усіх речей, які в мене є. Він цінніший від золота. Я не дозволю, щоб ти в ньому всюди тинявся, роблячи свої капості.
— У Тора вкрали молот, — пояснив Локі. — Мені треба його знайти.
Це прозвучало переконливо, і Фрея принесла одежину.

Локі одягнув плащ із пір’я і зринув у небо в подобі сокола. Він пролетів над Асґардом, і, видивляючись щось незвичне, дістався далекої Країни велетнів. Внизу Локі помітив величезний курган, на якому сидів і плів собачі ошийники огр — найбільший і найбридкіший з усіх, яких він тільки бачив. Помітивши Локі в подобі сокола, огрисько вишкірився гострозубою посмішкою і помахав йому.
— Як там аси, Локі? Що нового в альвів? І чому ти прибув один до Країни велетнів?
Локі приземлився поряд з огром.
— В Асґарді самі лиш кепські новини, та й в альвів вони не кращі.
— Справді? — запитав огр і загиготів, так ніби був надзвичайно вдоволений якимось своїм вчинком і від того вважав себе напрочуд розумним. Локі впізнав цей смішок. Іноді він і сам так сміявся.
— Зник молот Тора, — вів далі Локі. — Ти щось про це знаєш?
Огр почухав під пахвою.
— Можливо, — знову гигикнув він. А тоді додав: — Як там Фрейя? Вона справді така краля, як розповідають?
— Якщо тобі такі подобаються, — відповів Локі.
— О, подобаються, — закивав огр. — Ще й як подобаються.
Знову запала незручна тиша. Огр поклав готовий собачий ошийник на купу інших і заходився плести наступний.
— Торів молот у мене, — сказав огр Локі. — Я заховав його так глибоко під землею, що ніхто не зуміє його знайти, навіть Одін. Я — єдиний, хто може підняти його на поверхню. І я поверну його Тору, якщо ти принесеш мені те, що я хочу.
— Я можу запропонувати викуп, — відповів Локі. — У мене є золото і бурштин, є незліченні скарби…
— На біса воно мені, — відрізав огр. — Я хочу взяти Фрейю за дружину. Приведи її до мене через вісім днів. Я поверну молот богів як весільний подарунок у ніч, коли одружусь із Фрейєю.
— Хто ти? — запитав Локі.
Огр вдоволено вишкірився, виставивши криві зуби.
— О, Локі, син Лаувейї, я Трім, повелитель огрів.
— Я впевнений, що ми зможемо домовитись, великий Тріме, — сказав Локі.
Він закутався у плащ Фрейї, а тоді розправив крила і зринув у небо. Світ внизу здавався Локі дуже малим: він дивився на дерева і гори, крихітні, мов дитячі цяцьки, і проблеми богів від того теж здавалися йому дрібними.

Тор чекав у дворі богів, і не встиг Локі приземлитися, як його вже стиснули могутні руки громовержця.
— Ну? Ти щось знаєш — по обличчю бачу. Розказуй мені все, що дізнався, і то хутко. Я не довіряю тобі, Локі, тому хочу знати, що тобі відомо, просто зараз, доки ти не встиг щось вигадати чи перебрехати.
Локі, який вигадував і перебріхував так природно, як вдихав і видихав, усміхнувся на Торові гнів і наївність.
— Твій молот викрав Трім, повелитель огрів, — сказав він. — Я вмовив його повернути молот тобі, але він вимагає жертву.
— Логічно, — сказав Тор. — Що за жертва?
— Рука Фрейї.
— Він хоче тільки руку? — запитав Тор з надією в голосі. Зрештою, в жінки було дві руки, а тому, можливо, вдасться переконати її віддати одну з них без особливих заперечень. Тюр же віддав, і нічого.
— Не тільки руку, а й решту Фрейї, — пояснив Локі. — Він хоче на ній одружитись.
— Ох, — зітхнув Тор. — Це їй не сподобається. Що ж, говоритимеш ти. Тобі краще вдається переконувати людей без молота в руках.
Вони пішли разом до двору Фрейї.
— Ось твій плащ із пір’я, — сказав Локі.
— Дякую, — відказала Фрейя. — Ти дізнався, хто вкрав у Тора молот?
— Трім, повелитель огрів.
— Чула про нього. Паскудний тип. Що він хоче за молот?
— Тебе, — відповів Локі. — Він хоче одружитися на тобі.

Фрейя кивнула.
Тор зрадів, що вона, здавалось, так легко прийняла свою долю.
— Одягай вінчальну корону, Фрейє, і збирайся, — сказав він. — Ви з Локі вирушаєте до Країни велетнів. Ми повинні видати тебе заміж за Тріма, поки він не передумав. Я хочу повернути собі молот.
Фрейя мовчала.
Тор помітив, що земля, а з нею і стіни почали трястись. Коти Фрейї нявкнули і зашипіли, а тоді забилися під скриню з хутрами і не висовувались.
Руки Фрейї були міцно стиснуті в кулаки. Намисто Брісінґамен полетіло з шиї на підлогу, та вона, здається, цього не помітила. Фрейя свердлила Тора й Локі очима так, наче вони були найнікчемнішими та найбридкішими у світі паразитами.

Тору навіть трохи полегшало, коли вона нарешті заговорила.
— За кого ви мене маєте? — запитала вона майже пошепки. — Ви думаєте, я настільки дурна? Настільки доступна? По-вашому, я схожа на людину, яка одружиться з огром просто для того, щоб витягнути вас з халепи? Якщо ви двоє думаєте, що я вирушу до Країни велетнів, що одягну вінчальну корону й фату і піддамся дотику та… та похоті огра… що я вийду за нього заміж… тоді… — вона затнулась. Стіни знову задрижали, і Тор злякався, що на них може обвалитись уся будівля.
— Забирайтеся, — мовила Фрейя. — За яку жінку ви мене маєте?
— Але ж… мій молот… — промимрив Тор.
— Замовкни, Торе, — відрізав Локі.
Громовержець замовк, і вони пішли.
— Вона така гарненька, коли злиться, — сказав Тор. — Не дивно, що той огр хоче з нею одружитися.
— Замовкни, Торе, — повторив Локі.

Вони скликали зібрання богів у великій залі. Прийшли всі боги та богині, окрім Фрейї, яка відмовилась виходити з дому.
Весь день вони говорили, дискутували та сперечалися. Не викликало сумнівів, що Мйольнір треба повернути, але як? Кожен бог і богиня щось пропонували, проте Локі відхиляв пропозиції одна за одною.
Зрештою, залишився лише один бог: гостроокий Хеймдалль, який наглядає за світом. Хеймдалль бачить все, що відбувається навкруги, а іноді йому навіть відкриваються події, які ще не настали.
— Гаразд, — мовив Локі. — А що ти скажеш, Хеймдаллю? Є якісь ідеї?
— Є одна, — відповів Хеймдалль. — Але вам вона не сподобається.
Тор гупнув кулаком по столу.
— Не має значення, сподобається нам чи ні, — сказав він. — Ми боги! Немає такого, чого б будь-хто із присутніх тут не зробив, аби тільки повернути Мйольнір, молот богів. Викладай свою ідею — якщо вона гарна, ми її приймемо.
— Вам вона не сподобається, — знову застеріг Хеймдалль.
— Сподобається! — відрізав Тор.
— Добре, — сказав Хеймдалль. — Я думаю, що треба убрати нареченою Тора. Одягнемо на нього намисто Брісінґамен, начепимо вінчальну корону. Наб’ємо його сукню так, щоб він був схожий на жінку. Лице закриємо фатою. Обвішаємо його дзвінкими ключами, як у жінок, коштовностями…
— Мені це не подобається! — запротестував Тор. — Люди вирішать… ну, як мінімум, вони подумають, що я ношу жіночий одяг. Про це не може бути й мови. Я не хочу вбиратися жінкою. І не збираюся одягати фату. Нікому ж не до вподоби ця ідея, правда? Жахлива, просто жахлива ідея. В мене ж борода. Я не можу збрити бороду.
— Припини, Торе, — сказав Локі, син Лаувейї. — Це чудова ідея. Якщо ти не хочеш, щоб гіганти вторглися в Асґард, то вдягнеш фату, яка закриє твоє обличчя — і бороду.
— Це справді чудова ідея, — підтримав його Бог-отець Одін. — Молодець, Хеймдаллю. Нам треба повернути молот, і це — найліпший вихід. Богині, приготуйте Тора до його весілля.

Богині поприносили жіночий одяг. Фріґґ і Фулла, Сіф, Ідунн та інші, навіть Скаді, мачуха Фрейї, допомагали вбирати Тора. Вони підібрали для нього такі розкішні шати, які вдягла б кожна знатна богиня на своє весілля. Фріґґ навідалась до Фрейї й повернулася з намистом Брісінґамен, яке вчепила Торові на шию.
Сіф, дружина Тора, повісила йому на пояс свої ключі.
Ідунн принесла всі свої коштовності, якими обвішала Тора так, що при світлі свічки він весь сяяв і виблискував; а ще сотні перснів, з червоного золота і білого, щоб одягти Торові на пальці.
Богині закрили його лице фатою, тож було видно тільки очі, а Вар, богиня шлюбу, вдягнула на голову Тора сяючу прикрасу: вінчальну корону — високу, широку, розкішну.
— Не знаю, що робити з очима, — задумалась Вар. — Вони якісь не дуже жіночні.
— Дуже на це сподіваюсь, — буркнув Тор.
Вар поглянула на нього.
— Якщо я опущу корону нижче, їх не буде видно, а він усе ще зможе перед собою бачити.
— Роби, що зможеш, — сказав Локі. А тоді звернувся до Тора: — Я буду твоєю служницею, і ми разом вирушимо до Країни велетнів. — Локі перевтілився, і тепер мав голос і подобу гарної молодої дівчини. — Ну, ось. Як я тобі?
Тор щось промимрив собі під ніс, і, мабуть, добре, що ніхто того не почув. Локі з Тором забралися в колісницю громовержця, і запряжені в неї цапи Рикун і Скреготій, охочі до мандрівок, здійнялись у небеса. Вони летіли, а під ними розривались навпіл гори і палала полум’ям земля.
— В мене погане передчуття, — сказав Тор.
— Просто мовчи, — відповів Локі в подобі служниці. — Говорити весь час буду я. Запам’ятай це, добре? Якщо ти заговориш, все може піти шкереберть.
Тор щось пробурчав на знак згоди.

Вони приземлилися на внутрішньому дворі. Перед ними стояли нерухомо велетенські, чорні, як смола, воли. Кожна тварина була більшою за будинок; на кінчиках рогів у них блищало золото, а в повітрі витав різкий сморід їхніх кізяків.
З гігантської високої зали долинав гучний голос:
— Рухайтеся, бовдури! Постеліть чисту солому на лавах! Що це ти, в біса, робиш? Так підніми чи прикрий соломою — не лишай, щоб гнило. До нас прибуде не хто інший, як Фрейя, донька Ньйорда, найпрекрасніше створіння на землі. Вона не захоче бачити нічого подібного.
Через внутрішній двір була викладена стежка зі свіжої соломи, тож, вибравшись із колісниці, замаскований Тор і служниця, якою був Локі, пішли до зали, притримуючи поли спідниць, щоб ті не волочилися по гною.
Там на них чекала велетка. Вона назвалася сестрою Тріма, а тоді нахилилася і ущипнула Локі за гарненьку щічку кінчиками пальців, після чого потикала Тора своїм гострим нігтем.
— Це і є найвродливіша у світі жінка? Щось не дуже схоже. І коли вона піднімала спідницю, мені здалося, що в неї гомілки завтовшки з невеличкі стовбури дерев.
— Це був обман зору. Вона найкрасивіша богиня на землі, — відповіла служниця-Локі спокійно. — Я обіцяю: коли Фрейя зніме фату, її краса вас неабияк вразить. А де, до речі, наречений? Де весільний бенкет? Вона з таким нетерпінням цього чекала, що мені ледь вдавалось її стримувати.

Сонце вже сідало за обрій, коли їх відвели до великої зали на весільний бенкет.
— А що як він захоче, щоб я сидів біля нього? — запитав Тор у Локі впівголоса.
— Ти й повинен сидіти біля нього. Це місце нареченої.
— Але він може захотіти покласти свою руку мені на ногу, — стривожено прошепотів Тор.
— Я сяду між вами, — вирішив Локі. — Скажу йому, що це наш звичай.
Трім сів на чолі столу, поряд з ним вмостився Локі, а наступне місце на лаві зайняв Тор.
Трім сплеснув у долоні, й до зали увійшли слуги-велети. Вони несли п’ять смажених волів, яких мало вистачити на гігантів; двадцять запечених лососів, кожен завбільшки як десятирічний хлопчик, і десяток таць із маленькими тістечками та пундиками, призначеними для жінок.

За ними увійшли ще п’ятеро слуг, кожен з яких ніс по бочці меду. Бочки були такі величезні, що гіганти згиналися під їхньою вагою.
— Цей бенкет — для прекрасної Фрейї! — вигукнув Трім, і він був готовий сказати іще щось, але Тор вже почав частуватись, і було б неввічливо говорити, коли наречена їсть.
Тацю з тістечками, які подавали для жінок, поставили перед Локі та Тором. Локі старанно вибрав найменше тістечко. Тор не менш старанно змів решту тістечок — під звуки плямкання вони зникли за фатою. Інші жінки, які до цього кидали голодні погляди на випічку, тепер розчаровано вп’ялися очима в «прекрасну Фрейю».
Але «прекрасна Фрейя» ще тільки починала.

Тор самотужки з’їв цілого вола. Проковтнув сім лососів, не залишивши нічого, крім хребтів. Щоразу, коли до нього підносили тацю з солодощами, він зжирав усі тістечка і печиво на ній, а тому решта жінок і далі зоставалися голодними. Іноді Локі штурхав його під столом, але Тор не зважав на це і продовжував їсти.
Трім поплескав Локі по плечу.
— Даруйте, — мовив він, — але чарівна Фрейя щойно видудлила свою третю бочку меду.
— Так і є, — погодилась служниця, якою був Локі.
— Дивина. Я ще не бачив жодної жінки, яка б частувалася так жадібно. Ніколи не бачив, щоб жінка так багато їла або стільки пила.
— Цьому, — сказав Локі, — є очевидне пояснення. — Він глибоко вдихнув, спостерігаючи, як Тор поглинає ще одного лосося й витягає кістки з-під фати. Це скидалося на якийсь фокус. Локі замислився, яким могло бути це «очевидне пояснення».
— Це вже восьмий лосось за вечір, — зауважив Трім.
— Вісім днів і вісім ночей! — раптом вигукнув Локі. — Вона не їла вісім днів і вісім ночей, так їй кортіло поїхати в Країну велетнів і кохатися зі своїм чоловіком. Тепер, поряд з тобою, вона знову може їсти. — «Служниця» обернулася до Тора. — Я така рада, що ти знову їси, моя люба!

Тор кинув на Локі лютий погляд крізь фату.
— Я маю її поцілувати, — вирішив Трім.
— Не раджу цього робити. Не поспішай, — заперечив Локі, але Трім вже перехилився і почав цмокати губами. Однією велетенською рукою він потягнувся до фати Тора. Служниця-Локі виставила руку, щоб його зупинити, але було запізно. Трім припинив цмокати і відсахнувся, приголомшений.
Він поплескав служницю, якою був Локі, по плечу.
— Можна з вами поговорити? — запитав він.
— Звісно.
Вони підвелися і перетнули залу.
— Чому очі Фрейї такі… такі страхітливі? — запитав Трім. — Мені здалося, ніби в них палає вогонь. Це не очі прекрасної жінки!
— Певно що ні, — спокійно відповіла служниця-Локі. — Не варто цього й чекати. Вона не спала вісім днів і вісім ночей, могутній Тріме. Фрейю настільки поглинули думки про тебе, що вона не могла стулити повік, так їй хотілося відчути твоє кохання. Всередині вона уся палає, прагнучи тебе! Ось що ти бачив в її очах. Вогонь пристрасті.
— А-а… — протягнув Трім. — Зрозуміло. — Він усміхнувся і облизав губи язиком, більшим за людську подушку. — Тоді добре.

Вони повернулися до столу. Сестра Тріма сіла на місце Локі, поряд із Тором, і постукувала нігтями по його руці.
— Буде краще, якщо ти віддаси мені свої персні, — казала вона. — Усі свої гарні золоті персні. Ти будеш чужою в цьому замку. Хтось має за тобою наглядати, бо інакше тобі буде дуже важко так далеко від дому… В тебе стільки перснів! Подаруй мені кілька штук на честь весілля. Вони такі гарні, червоні й золоті…
— Хіба ще не час одружуватись? — запитав Локі.
— Пора! — погодився Трім. І заволав на весь голос:
— Принесіть молот, щоб освятити наречену! Я хочу, щоб Мйольнір поклали на коліна прекрасної Фрейї. Нехай Вар, богиня заручин між чоловіком і жінкою, благословить та засвідчить нашу любов.

Щоб підняти молот Тора, довелося покликати аж чотирьох велетнів. Вони принесли його з дальнього кінця зали. Молот поблискував у світлі вогню. Велетні насилу поклали молот на коліна Торові.
— Ну, ось, — сказав Трім. — Тепер дозволь мені почути твій чудовий голос, моя кохана, моя голубко, моя мила. Скажи, що кохаєш мене. Скажи, що станеш моєю дружиною. Дай мені обіцянку, яку жінки дають чоловікам, а чоловіки — жінкам ще з незапам’ятних часів. Що скажеш?
Тор узяв руків’я молота обвішаною золотими перснями рукою. Він стиснув його, і це принесло неймовірну втіху. Руків’я було таким знайомим і зручно лежало в долоні. Тоді Тор засміявся лунким, розкотистим сміхом.
— Скажу, — мовив Тор голосом, подібним до грому, — що не треба було забирати в мене молот.

Він ударив Тріма молотом лиш один раз, але цього було достатньо. Огри один за одним падали на встелену соломою підлогу і більше не вставали.
Всі велетні та огри полягли від молота Тора: всі гості на весіллі, яке не судилось зіграти. Навіть сестра Тріма отримала весільний подарунок, якого не чекала.
Коли в залі запала тиша, Тор гукнув:
— Локі?
Локі виліз з-під столу, тепер у власній подобі, і оглянув наслідки бійні.
— Що ж, — сказав він, — схоже, ти вирішив проблему.
Тор вже знімав із себе жіноче вбрання, відчуваючи полегшення. Невдовзі він стояв у самісінькій сорочці посеред кімнати, повної мертвих велетнів.
— Ну от, вийшло не так вже й погано, як я думав, — сказав він весело. — Я повернув свій молот. А крім того, гарно повечеряв. Гайда додому.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Скандинавська міфологія”
Автор – Ніл Гейман
Переклад – М. Бакалова
Видавництво: “КМБУКС”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: