TOU

Нямлик і балакуча квіточка

Леся Вороніна

Зміст

ПОВЕРНЕННЯ ПАНА БУРУЛЬКИ
СВЯТО ВЕЛИКОЇ ЛОЖКИ
ТОВАРИСТВО БЕЗПРИТУЛЬНИХ КОТІВ
ПУСТОТЛИВИЙ ВОДОГРАЙ
БАЛАКУЧА КВІТОЧКА
ПІНҐВІН-ЛИСТОНОША

ПОВЕРНЕННЯ ПАНА БУРУЛЬКИ

Розділ перший,
у якому Олянка годує малого чоловічка манною кашею і дізнається про страшну небезпеку, що загрожує Країні нямликів

Звичайно, у кожної людини є свої таємниці, навіть якщо їй шість років, і вона ходить до дитячого садка.

Була така таємниця і в Олянки — вже півроку вона дружила з кумедним малим чоловічком, який одного ранку застрибнув у її кімнату просто… зі стіни.

Так-так, виявилося, що у стінах старих будинків мешкають дивовижні істоти — нямлики. Та лише один-єдиний нямлик на ім’я Буцик наважився познайомитися з Олянкою і розповісти їй про існування чарівної Країни нямликів.

Дівчинка пообіцяла своїм новим друзям ніколи не зрадити їхньої таємниці здорованям — так нямлики називали людей. А ще Олянка усіма правдами і неправдами добувала Чарівну Страву — звичайнісіньку манну кашу, яка давала Буцикові та його родичам дивовижну силу.

І саме завдяки цим чарам дівчинка пережила не одну фантастичну пригоду.

От і сьогодні вона прокинулася дуже рано, підійшла до стіни, розмальованої блакитними квіточками, і тихо постукала по найбільшому дзвіночку. Тієї ж миті у стіні відчинилися потайні дверцята й звідти вистрибнув Буцик, вбраний у костюмчик з таким же візерунком, як на шпалерах в Олянчиній кімнаті.

— То як, Чарівна Страва з тобою? — запитав Буцик, забувши привітатися з дівчинкою.

Та Олянка не образилася, бо зрозуміла — сталося щось надзвичайне. Малий чоловічок був засмучений і навіть наляканий. Таким Олянка не бачила його досі ніколи.

— Тримай, — сказала Олянка, і простягла нямликові металеву коробочку з-під льодяників, повну холодної манної каші, — у тебе все гаразд?

Нямлик дістав із кишені квітчастої курточки срібну ложечку і почав швидко-швидко наминати манну кашу, приказуючи:

— Ням-ням-ням!

Коли коробочка спорожніла, Буцик зручно вмостився на Олянчиному м’якому капчику й сказав:

— У Країні нямликів завівся підступний шпигун. Ніхто не знає його не чула про істот із такою дивною назвою.

— Розумієш, стіногризи з’являються невідомо звідки, вони прогризають величезні дірки у стінах, а потім зникають без сліду І найстрашніше, що разом зі стінами вони пожирають і садиби нямликів. У наших садочках пов’яли всі квіти, а по вулицях гуляє страшний холодний вітер, адже крізь дірки видувається все тепло!

— Ой, що це? — скрикнула Олянка, бо несподівано почула якийсь гуркіт, що долинав ізсередини стіни.

— Це вони! Через цих лиходіїв стався ще один стінотрус. Невже цього разу вони добралися й до мого будиночка?!

Олянка підбігла до стіни й приклала до неї вухо. їй здалося, що вона чує тоненькі голоси нямликів і розпачливі крики про допомогу.

Коли вона озирнулася на Буцика, то побачила, що манна каша подіяла — маленький кумедний чоловічок зник, а на його місці стояв хлопчик у чудернацькому квітчастому костюмчику й кумедному ковпачку.

* * *

Розділ другий,
де з-під землі снує підозрілий дим, і друзі потрапляють до криївки стіногризів

— Найголовніше — це знайти таємний хід, крізь який стіногризи проникають до Країни нямликів, — сказав Буцик.

— А звідки ми знатимемо, що це саме стіногризький хід? — засумнівалася Олянка, — у нас щодня під будинком щось розкопують і закопують. А на місці пісочника вже цілий рік величезна яма…

— Слухай, а ти можеш мене туди повести? Стіногризи дуже часто діють під самісіньким носом у людей, і на них ніхто не звертає уваги.

— Ходімо, тільки нічого не зачепи в коридорі. Бо мої тато й мама сьогодні вночі повернулися з гірської експедиції і навіть не встигли забрати з коридору своє спорядження.

Дівчинка й нямлик навшпиньки скрадалися коридором і, здавалося, їм пощастить тихенько вислизнути з квартири. Але нямлик зачепив великого рюкзака, і на нього посипалися гірські лижі, палиці й льодоруби.

Олянка перелякано завмерла, бо чекала, що батьки зараз вибіжать зі своєї кімнати й побачать у їхній квартирі незнайомого хлопчика у дивному вбранні.

Та, мабуть, під час експедиції мама й тато так призвичаїлися до гуркоту каміння й шуму гірських річок, що навіть не прокинулися. Тож дівчинка і нямлик непомітно вийшли на вулицю.

Надворі випав сніг і видно було, що з їхнього будинку ще ніхто не виходив — біля під’їзду Олянка не помітила жодного сліду. Та коли вони підійшли до глибокої ями, викопаної на місці пісочника, і зазирнули всередину, то не могли втриматися від здивованих вигуків:

— Поглянь, із дна ями піднімається дим, наче під землею щось горить, — здивовано сказала дівчинка.

— Дивно, хто б це серед зими розводив під снігом багаття? — і собі здивувався Буцик і почав обережно спускатися крутим схилом ями. Олянка рушила за ним.

Коли діти нахилилися над отвором, з якого снував дим, то побачили, що вглибину ведуть вирубані з льоду східці.

— Цікаво, чому ці крижані східці не розтопилися? — промовив Нямлик, простяг руку до диму і тут-таки відсмикнув її.

— Ти що — обпікся? — спитала дівчинка.

— Навпаки! Уявляєш, цей дим страшенно холодний. Я мало руку собі не відморозив. Ану, спробуємо зійти по цих східцях і подивимося, хто тут наганяє холоднечу.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Нямлик і балакуча квіточка ”
Леся Вороніна
Видавництво: “Грані – Т“
м. Київ, 2008р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: