Нямлик і балакуча квіточка

Леся Вороніна

Підтримуючи одне одного, щоб не послизнутися на крижаних сходинках, дівчинка з нямликом спускалися все нижче і нижче.

Врешті вони ступили на вкриту памороззю підлогу й зрозуміли, що саме звідси йде отой загадковий холодний дим.

Нямлик дістав із кишені курточки ліхтарика, з яким ніколи не розлучався, і освітив приміщення.

Посеред захаращеної підземної кімнати стояло кілька десятків холодильників. Деякі з них були новенькі й блискучі, з великими морозильними камерами і спеціальними краниками, з яких можна було пити холодну газовану воду, інші холодильники були простіші — схожі на той, що стояв на кухні в Олянчиній квартирі.

І раптом дівчинка помітила старезний облуплений холодильник, який кілька днів тому хтось викинув на смітник. Вона пізнала його по смішній наліпці із зображенням поросятка.

«Незрозуміло, кому знадобився цей іржавий мотлох, і що там усередині?» — подумала дівчинка і обережно взялася за велику металеву ручку.

— Не займай! — крикнув Буцик, та Олянка вже встигла потягти ручку на себе. Дверцята холодильника повільно відчинилися, і звідти вистрибнуло чудернацьке створіння, схоже на величезну крижану бурульку.

* * *

Розділ третій,
у якому пан Бурулька розповідає, як потрапив у полон до стіногризів, а Буцик здогадується, чому у Країні Нямликів стає дедалі холодніше

— Привіт! — зарепетувало створіння, низенько вклоняючись Олянці! — Нарешті! Нарешті знайшлася добра людина, що визволила мене з цієї жахливої пастки!

— А ви хто? — розгублено запитала Олянка.

— Як? Хіба ви мене не впізнали? Я пан Бурулька. Пам’ятаєте, минулої неділі ви відірвали мене від металевої труби, де я висів разом зі своїми родичами-бурульками.

— Ні, не пам’ятаю, — сказала Олянка і зашарілася, бо насправді вона пригадала, як відламала й потягла до рота чудову прозору бурульку. Але довгаста крижинка вислизнула у неї з руки і впала у сніг.

— Та не соромтеся ви, — заспокоїв дівчинку пан Бурулька, — майте на увазі, майже всі діти пробують на смак крижані бурульки. Просто їм здається, що це льодяники. Уявіть собі, що і ваші батьки, і навіть бабуся й дідусь колись таке робили.

— І в них теж після цього була ангіна? — зацікавлено запитала Олян- ка, та її перебив Буцик.

— Заждіть, зараз нема коли з’ясовувати, хто кого і коли з’їв. Мені треба знати, хто запхав тебе до цього старого холодильника, і чому з цієї ями весь час іде холоднющий дим.

— Звичайно, звичайно, — згодився пан Бурулька, — зараз я все розповім. Знали б ви, у яку халепу вскочили, коли спустилися до цієї ями! Нам чимшвидше треба звідси тікати. Бо як прийдуть стіногризи, буде пізно — вони й вас запхають у холодильник і перетворять на бурульки.

— А навіщо їм усіх заморожувати? — вражено запитала Олянка.

— Щоб церетворити все місто, а потім і всю землю на крижану пустелю! — сумно промовив пан Бурулька і заплакав крижаними сльозами.

— Ну, тепер я потроху починаю розуміти, який хитромудрий план вигадали підступні стіногризи! — промовив Буцик. — Нам і справді треба звідси ушиватися. Але спершу ми визволимо всіх, кого ці лиходії замкнули в холодильники.

Однак, коли Олянка, Буцик і пан Бурулька повідчиняли дверцята великих, середніх і малих холодильників, виявилося, що всередині порожньо.

— Куди ж вони поділися, мої п’ятнадцять братів-близнюків, — заридав пан Бурулька. — Пам’ятаєте, тиждень тому була відлига, сніг почав танути, а наступного ранку вдарив мороз? Ось тоді ми всі й виросли на залізній трубі, куди скрапувала вода із даху будинку.

— Не плач, здається, я здогадуюся, де твої брати. Сьогодні вранці, коли я біг на зустріч із Олянкою, то чотирнадцять разів перечепився об щось холодне й слизьке. Тепер я зрозумів — стіногризи використовують бурульки для того, аби заморожувати Країну нямликів.

— А чому ж вони не забрали з холодильника й мене? — схлипуючи, запитав крижаний чоловічок.

— Розумієш, тебе відламала від залізної труби Олянка. А всі нямлики знають, що бурулька, до якої торкнулася дитяча рука, стає чарівною. Хіба твої брати-бурульки вміють розмовляти людською мовою?

— Ні, — погодився пан Бурулька.

— От бачиш! Певно, стіногризи також відчули, що ти особливий, і вирішили використати тебе пізніше, щоб заманити у своє підземелля побільше дівчаток і хлопчиків. Адже кожна дитина піде за балакучою бурулькою хоч на край світу.

— Та ви що! _ обурився пан Бурулька. — Я б нізащо не згодився дурити дітей!

— У тому й річ, ці підступні лиходії вміють задурманювати і людей, і нямликів, і навіть бурульки. Я певен, що той крижаний туман, об який я обпікся, коли ми спускалися в яму, мав і нас перетворити на слухняних помічників стіногризів. Добре, що перед цим я встиг з’їсти цілу коробочку Чарівної Страви. Тільки завдяки їй ми і врятувалися!

* * *

Розділ четвертий,
де друзі намагаються перемогти стіногризів за допомогою їхньої ж зброї, а водночас довідуються про те, хто зрадив нямликів

Діти з паном Бурулькою підбігли до крижаних сходів, якими спускалися до підземної кімнати. Та що це — сходи зникли, ніби їх ніколи й не було. Перед ними видніла глуха стіна.

— Ось цього я й боявся, — запхинькав пан Бурулька, і з його очей знову побігли сльози, — зараз тут з’являться стіногризи…

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Нямлик і балакуча квіточка ”
Леся Вороніна
Видавництво: “Грані – Т“
м. Київ, 2008р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: