Нямлик і балакуча квіточка

— Тс-с-с! — прошепотів Буцик і приклав палець до губ, — а ми не чекатимемо, поки вони на нас нападуть. Краще ми влаштуємо пастку на самих стіногризів. І використаємо для цього їхню власну зброю — холодильники. Хутчіше прив’язуйте до дверцят ось ці мотузки, — і Буцик, мов фокусник, дістав із кишені цілий жмуток тоненьких шнурочків.

Дівчинка вже хотіла розпитати, як їм можуть допомогти якісь там мотузочки, але в цю мить почувся металевий брязкіт, і до підземної кімнати залетів іще один холодильник. Було зрозуміло, що стіногризи готують нові пастки.

— Скоріше! Лиходії вже близько! Зараз нема коли пояснювати — просто робіть те, що я, — нямлик почав прилаштовувати до ручок холодильників мотузки так, щоб їх не було видно. До нього приєдналися пан Бурулька і Олянка.

Вони ледве встигли закінчити свою роботу, коли одна стіна в підземній кімнаті затремтіла і з неї посипали пісок та камінці.

— Мерщій ховайтеся за холодильниками і мовчіть, — наказав нямлик.

Олянка дуже обережно визирнула зі своєї схованки і побачила, що у стіні утворилася величезна діра. Від переляку в неї перехопило подих — до підземної криївки заскочив перший стіногриз.

Він був схожий на велетенську гусінь зі страшною зубатою пащекою. Хиже створіння швидко пересувалося на тоненьких пазуристих лапках. Слідом за ним до підземелля застрибнуло ще кілька стіногризів.

Та що це? За останнім зубатим чудиськом до кімнати вскочив… нямлик.

— Гей ти, Курдуплю! — покликав огрядного чоловічка стіногриз, який, певно, був головним, бо мав найбільші ікла. — То які секрети розкриєш ти нам сьогодні?

Пузатий нямлик низенько вклонився і, хитро примруживши очі, запитав:

— А що мені за це буде?

— Ти диви! — здивувався зубатий, — та ми ж з тобою домовилися — ти нам допоможеш занапастити Країну нямликів, а ми тобі за це дамо найбільший у місті будинок.

— Із найтовстішими стінами! — нагадав зрадник.

— Ги-ги! Та звичайно, з найтовстішими стінами, — охоче погодився стіногриз і непомітно підморгнув своїм ікластим товаришам.

— І я зможу стати королем Нової Країни нямликів — Курдуплем Першим?

— Аякже! — запевнив головний стіногриз. — І годі вже базікати. Зараз ми підготуємо пастки для наших нових рабів.

Олянка побачила, як лиходії відчинили одне за одним дверцята всіх холодильників, а тоді позалазили всередину й почали бурмотіти якісь незрозумілі слова.

— Це вони вичаровують крижаний дим, — прошепотів Буцик, — щоб ті, кого вони замкнуть усередині, вже ніколи не змогли вирватися на волю. А коли стіногризи захоплять наш будинок і заморозять усіх його мешканців — і нямликів, і людей, — вони схочуть загарбати цілий світ…

— То що ж робити? — вжахнулася Олянка.

— Просто за моєю командою смикни за мотузочок, — так само тихо промовив Буцик.

Олянка й пан Бурулька завмерли, тримаючи в руках мотузочки, прив’язані до дверцят холодильників, і чекали знаку від нямлика.

* * *

Розділ п’ятий,
у якому Курдупель мріє про те, як владарюватиме у Новій Країні нямликів, стіногризи потрапляють у власні пастки,
а Олянка з друзями святкує перемогу

А тим часом пузатий Курдупель зачаївся у найдальшому куточку підземелля, щоб крижаний дим, бува, не зачепив і його. Він заплющив очі й уявляв, як сидітиме на високому троні, а його підданці — звичайні нямлики, виконуватимуть усі його накази.

— Ану, принесіть мені велику миску Чарівної Страви! — скомандував Курдупель, — і вмить десять слухняних нямликів принесли йому величезну миску манної каші.

— їжте, ваша величносте! — улесливо проказав один зі служників.

Курдупель аж засміявся від радості. Та що це за дивні звуки? Нямлик-зрадник розплющив очі і з жахом побачив, як дверцята холодильників самі собою заклацнулися, і його нові господарі-стіногризи опинилися у пастках, які готували для своїх майбутніх рабів.

Це Буцик подав знак панові Бурульці та Олянці, і вони одночасно смикнули за мотузочки.

— Ура! — закричали друзі, а після цього почали повільно підходити до пихатого й підступного Курдупля.

— Ану, збирайся, зраднику! — наказав Буцик. — Підемо додому, і ти сам розкажеш, як допомагав стіногризам занапастити Країну нямликів.

— Та що ви! — зарепетував пузатий нямлик, — я ж просто пожартував. Вірніше, я просто хотів надурити цих поганських зубатих потвор і врятувати нашу любу Країну нямликів.

— Не бреши, ми все чули, — суворо мовив Буцик і підштовхнув Курдупля до діри, яку зробили стіногризи.

Виявилося, що зубаті хижаки проклали цілий тунель, який вів прямісінько до Країни нямликів. Освітлюючи дорогу ліхтариком,

Буцик упевнено пробирався крізь купи потрощеної цегли й погризених балок.

— Так, ці лиходії знищили майже півбудинку, ще б трохи — і від нашої країни не лишилося й сліду, — сказав він, суворо глянувши на зрадника Курдупля. Але той опустив голову й дивився собі під ноги.

Урешті друзі опинилися на центральному майдані Країни нямликів. Олянці вже колись пощастило тут побувати, і тому вона з цікавістю озиралася на всі боки й пізнавала знайомі місця.

Хіба могли уявити Олянчині батьки та сусіди, що за стінами звичайнісінького цегляного будинку є ціле місто? З вузенькими вуличками, крихітними затишними будиночками і навіть із маленькими садочками й квітниками.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26