TOU

Носильник Ахмед

Азербайджанські народні казки

В одному великому місті жив купець.
Щоранку, поснідавши, ішов він на базар подивитися, які нові товари прибули, як іде торгівля. І так виходило, що всі найкращі товари завжди попадали до нього.
Якось купець накупив на базарі всякого краму, склав його у величезну скриню й пішов шукати чоловіка, щоб підняв скриню й поставив на воза.
Невдовзі він побачив хлопця, який сидів неподалік, і гукнув його:
— Гей, парубче, мені треба скриню поставити на воза, відвезти додому й занести в крамницю.
Хлопець, якого звали Ахмед, підійшов до воза. Подивився на скриню, накинув на неї мотуз і каже:
— Завдай мені скриню на спину, і я понесу.
— Я не подужаю її підняти,— сказав купець.— Тільки на возі можна відвезти цю скриню. А ти як зігнешся в три погибелі та зламаєш собі хребет, нащо мені цей клопіт?
— Чоловіче,— відповів Ахмед.— Я  знаю, що роблю. Іди собі поряд та й годі.
Гукнув купець на підмогу трьох чоловіків. Вони завдали Ахмедові на спину важку скриню, і він з підстрибом поніс її.
А купець здивовано поглядав на Ахмеда і насилу встигав за ним.
Дійшов купець до своєї крамниці. Ахмед опустив додолу скриню й присів трохи перепочити. Купець замилувався його ростом та силою й подумав: «Як відведу я цього хлопця до падишаха, то матиму купу грошей Падишах саме шукає такого велетня».
Перепочив Ахмед, хотів узяти свій заробіток і вже йти, аж купець перепинив його.
— Я не пущу тебе,— сказав він.— Ми зараз підемо до падишаха.
Ахмед замахав руками:
— Та чи ти сповна розуму? Хіба я падишахові рівня? Відпусти мене, я вже ніякої плати з тебе не візьму.
Та купець не пускав його і повів до падишаха.

Глянув падишах на Ахмеда й побачив, що серед його богатирів нема жодного такого високого й дужого. І наказав він видати хлопцеві дорогу одіж і зброю воїна. А купця нагородив і відпустив.
Ахмеда привели до просторої світлиці, і там він зняв своє дрантя й замкнув у скрині, а сам убрався в нову одіж. Поклавши ключ у кишеню, вийшов у сад погуляти. Тут Ахмеда побачила з свого віконця царівна. Хлопець сподобався їй, а вона сподобалася йому… Тільки де і як зустрітися з дівчиною?
На другий день Ахмед знову вийшов у сад, зазирнув у вікно до царівни, але там її не було. Зажурився хлопець і повернув назад, коли бачить — царівна сидить за деревом і виглядає його.
Вклонилися вони одне одному, привіталися, і з цього дня Ахмед і царівна подружили й часто зустрічалися в саду.
Несподівано біля витоку річки з’явився величезний дракон. Він перегородив річку, і місто залишилося без води.
Падишах скликав усіх богатирів і наказав подолати дракона.
Бачить Ахмед, що і його пошлють проти дракона, й надумав тікати. Перевдягнувся в старе дрантя і тільки-но хотів вийти з палацу, як дочка падишаха побачила його.
— Куди це ти зібрався, Ахмеде? Я люблю тебе. Усі сподіваються, що ти покажеш свою відвагу. Іди і вбий дракона!
— Та ні, люба,— відповів Ахмед.— Це не мій клопіт.
Що я не поділив з драконом? Чого я повинен іти на вірну смерть? Тільки тому, що ти мене любиш? Чим погане моє ремесло? Піду собі й знову буду носильником.
— Який ти, Ахмеде! — каже дівчина.— Навіщо тобі стрічатися віч-на-віч з драконом? Пошли попереду військо, а сам ітимеш позаду. Коли військо нападе на дракона, ти лишишся осторонь. Пересидиш десь у затінку під деревом, а як дракона здолають, повернешся додому.

Послухався Ахмед поради царівни. Зняв із себе своє дрантя й поклав назад у скриню, а сам перевдягнувся богатирем і вийшов до війська.
Загриміли барабани, заграли сурми, і носильник Ахмед на чолі війська виступив із міста. Коли підійшли до витоку річки, Ахмед поділив військо на дві частини й послав на дракона, а сам ліг у затінку під деревом і заснув.
Прокинувся Ахмед, дивиться — аж повзе на нього дракон, та такий страшний, що від одного погляду на нього вмерти можна.
Бачить Ахмед — у біду попав, треба якось рятуватися.
Вийняв він меч із піхов і, коли дракон накинувся на нього, щосили рубонув його.
Поскакали гінці до падишаха з радісною звісткою. Ахмед убив страховисько.
Привезли Ахмеда на майдан, а туди вже скликали людей.
— Хто шанує мене,— сказав падишах,— хай дає подарунки богатиреві.
І вдячні люди принесли подарунки Ахмедові. Склав він їх у мішок, завдав мішок собі на плечі й пішов до царівни.
— Чи я не казала тобі,— мовила дівчина,— що дракон тобі нічого не заподіє? Тепер іди й проси батька, щоб віддав мене за тебе.

Так Ахмед заслав до падишаха сватів, і падишах з радістю прийняв його сватання. Кілька місяців прожив Ахмед щасливим нареченим царівни.
Та ось прокотилася чутка, що інший дракон, ще більший і страшніший, загатив річку.
Гукнув падишах до себе візира.
— Візире,— сказав він,— порадь, що робити? Місто гине без води.
— Хай буде довговічне життя падишаха! Що тут думати й гадати? Пошли Ахмеда, хай уб’є і цього дракона.
Падишах послав людей по Ахмеда.
— Ахмеде, я бачу, ти найхоробріший. Знову якесь страховисько загатило річку. Піди й побори його.
Вийняв Ахмед із кишені ключ і пішов знову в старий одяг носильника перевдягатися.
Прибігла царівна, щоб підбадьорити жениха, коли бачить — Ахмед вбрався в свою стару одіж і хоче втікати.
— Слухай, Ахмеде,— мовила вона.— Ми вже заручені, а ти збираєшся кидати мене. Іди краще проти дракона.
— Не піду я,— сказав Ахмед.— Заради тебе знову йти на вірну смерть? Один раз ходив, насилу врятувався, а вже вдруге, мабуть, і живий не повернуся. Ні, то не моя робота. Якби шах загадав мені тюки носити, я з радістю робив би.
— Слухай, любий Ахмеде, хай буду я твоєю жертвою. Того разу ти ліг під деревом, і дракон міг легко знайти тебе, а тепер вилізь на дерево й спокійнісінько спи там. Він у листі зроду-віку тебе не побачить.
Прислухався Ахмед до поради нареченої. Знову зняв одіж носильника, вдягнувся богатирем і вийшов до війська.
Загриміли барабани, заграли сурми, і падишах дав наказ виступати у похід.
Йшли вони довго чи недовго — підійшли до витоку річки.
— Ви заходьте з того боку, де паща дракона,— наказав війську Ахмед,— а я зайду з хвоста.
Військо без страху кинулося на дракона, знаючи, що Ахмед все одно його здолає.
А Ахмед тим часом заліз на верхівку найвищого дерева й заховався у листі, щоб заснути.
Та не встиг він задрімати, як почув такий рев, що аж земля задвигтіла. Розплющив він очі — бачить: страховисько повзе прямісінько на нього.
«Кепські справи,— подумав він.— Тільки меч може мене й порятувати».
Вийняв Ахмед з піхов меча і підпустив дракона близько до дерева.
Полізло страховисько на дерево, а Ахмед розмахнувся мечем і відтяв йому голову.
Прибігли вояки, дивляться — Ахмед убив дракона.
Тієї ж миті поскакали до падишаха гінці з радісною звісткою, що Ахмед убив ще більше страховисько. Люди вийшли зустрічати свого улюбленого героя: узяли його на руки й понесли до падишаха.
Падишах розцілував Ахмеда й сказав:
— Хто любить мене, хай дарунки героєві несе.
Понаносили люди Ахмедові в дарунок, хто що мав.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Азербайджанські народні казки”
Упорядник – Айдин Абілов
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: