TOU

Обскубаний папуга

Орасіо Кіроґа

Кожного дня, коли надходила година чаювання, всі згадували папугу і те, як йому подобалося їсти вимочені в молоці шматочки хліба. Бідолашний Педріто! Вони вже ніколи не побачать його, бо він помер.

Однак Педріто не помер, а й далі жив у своєму дуплі, намагаючись не потрапляти нікому на очі, бо дуже соромився, що зробився голим, наче миша. По ночах він вилазив з дупла, аби щось з’їсти, й знову ховався. А вдосвіта прудко спускався та сумно роздивлявся себе в куховарчиному люстрі, бо пір’я росло надто повільно.

Коли це одного дня сім’я, що сиділа о звичній порі навколо столу в їдальні та пила чай, завважила, як до помешкання спокійно, наче й не було нічого, перехильцем увійшов Педріто. Всі невимовно зраділи, побачивши його живого, та ще й з таким красивим пір’ям.

— Педріто, друже! — вигукували присутні. — Що з тобою трапилося? Яке в тебе чудове пір’я!

Люди не знали, що це нове пір’я, а споважнілий Педріто не прохопився ні словом. Він тільки мовчки їв вимочений у молоці хліб.

Тож наступного ранку господар дому дуже здивувався, коли папуга прилетів й, усівшись у нього на плечі, заторохтів без угаву. За якихось пару хвилин птах розповів про все, що з ним трапилося: про те, як він перелетів річку Парану й опинився в Парагваї, і як зустрів ягуара, одне слово, геть про все. І після кожної такої історії він горлав:

— Педріто зовсім без пір’я! Без пір’я! Без пір’я!

І птах попросив господаря піти разом із ним і вполювати того ягуара.

Господар, котрий саме збирався до крамниці, щоб купити ягуарову шкуру, бо хотів розстелити її біля коминка, дуже зрадів, що зможе отримати шкуру безкоштовно. Він повернувся до оселі по рушницю, а потім разом із Педріто рушив до Парагваю. Вони домовилися, що Педріто, як забачить ягуара, відверне його увагу, аби господар міг непомітно наблизитися з рушницею до звіра.

Так воно й сталося. Папуга, сидячи на гілці, базікав без угаву й озирався на всі боки, видивляючись ягуара. Нарешті він почув хрускіт віття й зненацька уздрів під деревом два зелених вогники, спрямовані просто на нього: то були ягуарові очі.

І в ту ж мить папуга закричав:

— Чарівний ранок!.. Добра картопля!.. Розкішний чай з молоком!.. Пригостишся чаєм з молоком?

Ягуар, не тямлячись од люті, знову побачив перед собою обскубаного папугу, якого вважав мертвим; у птаха відросло нове пір’я, і ягуар подумки заприсягнувся, що цього разу той не втече від його лапищ. В очах звіра спалахнули дві блискавки, коли він рикнув:

— Ближче! Я глухий!

Папуга перелетів ближче, примостився на інший гілці й знову заторохтів:

— Розкішний чай з молоком!.. Він під цим деревом!..

Зачувши таке, ягуар стрепенувся та заревів:

— З ким це ти говориш? Кому ти сказав, що я під цим деревом?

— Нікому, нікому! — озвався папуга. — Добридень, Педріто! Привіт, папуго!

Птах базікав отак, перестрибуючи з гілки на гілку й поступово наближаючись до ягуара. Але ж папуга сказав: «Він під цим деревом», щоб попередити господаря, котрий скрадливо підбирався з рушницею в руках.

Та ось настала мить, коли папуга вже не міг спускатися далі, щоб не потрапити ягуарові до пащі, і тоді він зарепетував:

— Добра картопля!.. Увага!

— Ближче! — рикнув ягуар, готуючись до стрибка.

— Розкішний чай з молоком!.. Зараз стрибне!

І ягуар справді стрибнув. Стрибок був потужний, і птах врятувався лише тому, що в ту ж мить стрілою злетів у небо. Але в ту ж таки мить його господар, котрий стояв, притулившись до дерева, щоб зручніше було цілитися, натиснув на курок, і дев’ять шротин — кожна завбільшки з горошину, наче блискавки, пронизали ягуарові серце, і звір, заревівши так, що аж ліс задвигтів, упав мертвий.

А папуга щось кричав, не тямлячись од радості, адже він помстився — та ще й як! — жахливому звірові, котрий обскубав йому пір’я.

Господар теж радів, бо ягуара вполювати справа непроста, до того ж тепер він мав шкуру, щоб розстелити біля коминка.

Коли вони повернулися додому, всі взнали, чому Педріто стільки часу ховався в дуплі, й почали вихваляти птаха за його сміливість.

Відтоді всі вони жили й горя не знали. Однак папуга не забував, як повівся з ним ягуар, і щодня, заходячи в годину чаювання до їдальні, наближався до розстеленої біля коминка ягуарової шкури й запрошував її на чай з молоком.

— Добра картопля! — казав птах. — Пригостишся чаєм з молоком?.. Картопля для ягуара!..

І всі заходилися від сміху. І Педріто також.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: