Очеретяна шапка

Ну, слухайте. Жив колись багатий .чоловік, і було у нього три доньки. От заманулося йому дізнатися, чи справді вони його люблять. І запитує він старшу доньку:

— Скажи, як ти мене любиш, донечко?

— Як життя своє! — відповіла та.

— Це добре, — каже він. І запитує середню: — А ти як мене любиш, донечко?

— Над усе на світі! — мовила вона.

— Дуже добре, — каже він. І запитує молодшу: — А ти ж як мене любиш, моя голубко?

— Я люблю тебе так, як м’ясо любить сіль, — відповіла наймолодша донька.

Розгнівався батько.

— Значить, ти мене зовсім не любиш, — вирішив він. — А якщо так, то геть із мого дому!

Батько виштовхав її й зачинив на нею двері.

Пішла дівчина з-перед очей. Надибала болото, нарвала очерету і сплела собі накидку з каптуром. Загорнулась у неї, щоб заховати своє небідне вбрання, й пішла далі. Нарешті дісталася вона якогось будинку.

— Чи не потрібна вам служниця? — запитала.

— Ні, — відповіли їй.

— Мені нікуди йти, — проситься дівчина. — Я робитиму все, що накажете, без платні.

— Що ж, — відповідають їй, — якщо хочеш чистити казани і мити каструлі, залишайся!

І вона лишилась. І оскільки нікому не сказала, як її звати, то прозвали дівчину Очеретяна Шапка.
Якось сусіди справляли великий бал, і всім слугам дозволили подивитися на знатних вельмож. Але Очеретяна Шапка мовила, що дуже втомилась й лишилася вдома.

Та тільки-но всі пішли, вона зняла Свою очеретяну накидку й каптур, вмилась і теж рушила на бал. І повірите, була найпривабливіша на балу!

І треба ж тому статися, що син її хазяїна теж прийшов на бал. Він одразу закохався в Очеретяну Шапку і цілий вечір танцював лише з нею.

Наприкінці балу Очеретяна Шапка непомітно зникла. І коли всі інші служниці повернулися, вона вже накинула на себе очеретяну накидку і вдала, що спить.

А вранці служниці розповідали:

— Що вчора було на балу! Приїхала туди молоденька леді — гарна, багато вбрана! Наш молодий хазяїн очей з неї не зводив!

— От би мені хоч глянути на неї! — відповідає Очеретяна Шапка.

— Так у чому ж річ! Сьогодні ввечері знову бал, вона, мабуть, теж приїде.

Та коли настав вечір, Очеретяна Шапка знову сказала, що стомилась і залишається вдома. Але не встигли слуги за собою двері зачинити, як вона зняла з себе очеретяну накидку, вмилась і мерщій на бал.

Молодий хазяїн вже її очікував. І знову танцював, не зводячи очей, тільки з нею. А наприкінці балу Очеретяна Шапка непомітно вийшла і побігла додому. Коли ж служниці повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку і вдала, що спить.
Наступного дня служниці розповіли:

— Ой, Очеретяна Шапко, якби ти побачила ту леді! Вона знову була на балу. А наш молодий хазяїн очей з неї не зводив.

— Ну, що ж, — каже Очеретяна Шапка, — я б не проти глянути на неї.

— То пішли з нами. Сьогодні ввечері знову бал! Вона, напевне, буде!

Та коли настав вечір, Очеретяна Шапка знову сказала:

— Я дуже стомилась. Якщо хочете, ідіть, а я лишуся вдома.

Тільки-но вони вийшли, як дівчина скинула свою очеретяну накидку, вмилась і поспішила на бал.
Молодий хазяїн був безмежно радий. Він знову танцював з нею і очей не зводив. Цього разу він запитав, як її звати, звідки вона родом, але вона не відповіла. Тоді він подарував їй перстень і сказав, що помре з нудьги, якщо більше її не побачить.

І все ж наприкінці балу Очеретяна Шапка знову непомітно зникла. Коли служниці повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку і вдала, що спить.
А зранку служниці їй розповідали:

— От бачиш, Очеретяна Шапко, не пішла вчора з нами, а тепер уже ніколи не побачиш тієї леді. Балів більше не буде!

— Шкода, мені так хотілось її побачити! — відповіла Очеретяна Шапка.

А молодий хазяїн, у кого тільки міг, розпитував, де поділася Очеретяна Шапка, та все даремно. Він так занудьгував, що захворів, зліг у ліжко, навіть їсти перестав.

— Зваріть молодому хазяїну вівсяної каші, — наказали кухарці.

Кухарка одразу взялася варити кашу. А в цей час до кухні зайшла Очеретяна Шапка.

— Що ти вариш? — запитала вона.

— Кашу для молодого хазяїна, — відповіла кухарка. — Може, хоч ложечку з’їсть. А то ще помре, нудьгуючи за своєю красунею.

— Дай-но я зварю! — попросила Очеретяна Шапка.

Кухарка погодилась і Очеретяна Шапка сама зварила вівсянку для молодого хазяїна. А коли кашу налили в тарілку, вона крадькома вкинула у неї перстень, той, що їй на балу подарував молодий хазяїн.

От віднесли кашу хворому. Він з’їв й на дні тарілки побачив свій перстень.

— Покличте до мене кухарку! — наказав він.

Кухарка піднялася.

— Хто варив кашу? — запитав молодий хазяїн.

— Я, — сказала неправду та, злякавшись.

Він глянув на неї і каже:

— Ні, не ти! Скажи правду, хто її варив? Тебе ніхто не каратиме.

— Коли так, — зізналася кухарка, — її готувала Очеретяна Шапка.

— Покличе до мене Очеретяну Шапку! — наказав він.

— От прийшла Очеретяна Шапка.

— Це ти варила мені кашу? — запитує юнак.

— Я, — відповідає вона.

— А у кого ти взяла цей перстень? — запитує він.

— У того, хто мені його дав! — відповідає дівчина.

— Хто ж ти?

— Зараз побачиш! І вона зняла з себе очеретяний одяг і постала передним у всій своїй красі.

Ну, звісно, юнак швидко одужав, і вони вирішили обвінчатися. Весілля зібралися справити на славу, отож і гостей накликали звідусюди. Запросили і батька Очеретяної Шапки (дівчина й досі не зізналася юнакові, хто вона й звідки).

І ось, перед самим весіллям, пішла вона до кухарки й наказала:

— Коли готуватимеш м’ясні страви, в жодну не клади солі!

— Вийдуть же несмачні, — заперечила кухарка.

— Нічого, — сказала Очеретяна Шапка.

— Гаразд, не солитиму,— погодилася та.

Настав день весілля. Після вінчання гості сіли за столи. Та коли почали їсти м’ясні страви, то вони виявилися несолоними і такими несмачними, що їх не можна було їсти. А батько Очеретяної Шапки покуштував усе й раптом розплакався.

— Що з вами? — запитує його молодий хазяїн.

— Була у мене донька. Якось я запитав її, як вона мене любить. І вона відповіла: “Як м’ясо любить сіль”. Ну, я вирішив, що вона мене зовсім не любить, і прогнав її з дому. А тепер бачу, що вона любила мене найдужче. Та, мабуть, її вже немає на світі.

— Тату! — вигукнула Очеретяна Шапка і кинулася до батька.

Звідтоді всі вони зажили щасливо.