Очеретинка і коваль

Жив старий чоловік, а ім’я Такеторі. З очерету й бамбука він майстрував красиві скатертинки, кошики і продавав їх на базарі.

Одного разу Такеторі приніс, як завжди, з гаю в’язку бамбука, сів у куточок і взявся за роботу. Раптом він почув, як хтось вимовив тоненьким-тоненьким голоском:

– Доброго дня!

– Доброго! – Відповів Такеторі і став озиратися по сторонах. Але скільки він ні озирався, нікого в хатині не побачив.

“Почулося”, – вирішив Такеторі і знову взявся до роботи. Взяв він бамбукову трубочку і тільки-но зібрався зігнути її, як почув зовсім поряд той же голосок:

– Доброго дня!

Подивився Такеторі в трубочку і побачив там крихітну дівчинку. Поставив Такеторі дівчинку на долоню, намилуватися не може – така гарна!

– Звідки ти взялася? Чому ти така маленька? – Запитує майстер. Дівчинка відповідає:

– Тому що я народилася на місяці. А на місяці всі дівчатка такі маленькі. Зате ми дуже швидко ростемо. Скоро я буду зовсім велика.

– Та як же ти сюди потрапила? – Знову запитує Такеторі.

– А я гуляла по місячній стежині, оступилася і впала на землю. Добре, що попала в бамбукову тростинку, а то напевно, зовсім розбилася.

– Що ж мені з такою крихіткою робити? – Подумав уголос Такеторі.

– Візьми мене в дочки, – озвалася дівчинка. – Я буду допомагати тобі плести скатертини, підтримувати вогонь у печі, лагодити одяг, доглядати за квітами в саду …

– Добре, залишайся, – говорить Такеторі. – Будеш мені за дочку. А називати я тебе буду Очеретинкою.

І залишилася Очеретинка жити в хатині Такеторі.

Як обіцяла дівчинка, так і сталося. Росла вона не по днях, а по годинах. Минуло кілька місяців, і Очеретинка перетворилася на справжню красуню.

А неподалік від хижі Такеторі жив коваль. Це був веселий і сильний чоловік. Вправнішим за нього не було нікого, у всій провінції. Він міг змайструвати будь-яку річ з золота, срібла, заліза і навіть з дорогоцінних каменів. Цілими днями працював коваль у своїй кузні, голосно виспівуючи пісні.

Одного разу коваль побачив Очеретинку і полюбив її. І Очеретинка теж полюбила веселого коваля.

Коваль сказав:

– Очеретинко, виходь за мене заміж.

Очеретинка відповіла:

– Прийди завтра до мого батька, попроси, щоб він віддав мене тобі за дружину. Як батько вирішить, так і буде.

Поки Очеретинка розмовляла з ковалем, до хатинки Такеторі під’їхали три знатних правителя ближніх провінцій. Першим до хижі увійшов правитель Ісідзукурі і сказав старому:

– Хочу одружитися на твоїй дочці. Якщо не віддаси мені її за жінку, накажу кинути тебе в море на поживу рибам. Завтра я приїду за відповіддю.

Сказав так і вийшов з хижі.

Слідом за ним увійшов правитель Курамото і сказав:

– Якщо не віддаси мені за дружину свою дочку, накажу кинути тебе на поталу тиграм. Завтра я приїду за відповіддю.

І з цими словами вийшов з хижі.

Останнім до Такеторі увійшов правитель Міус і сказав:

– Віддай мені за дружину свою дочку. Не віддаси – накажу відрубати тобі голову. Завтра я приїду за відповіддю.

Прийшла Очеретинка додому, розповів їй про все старий.

– Що будемо робити? – Запитує Такеторі. Відповідає Очеретинка:

– Не бійся. Завтра я сама зустріну правителів і буду з ними розмовляти.

І ось настав ранок. Першим до хижі Такеторі під’їхав Ісідзукурі. На порозі його зустріла Очеретинкаі сказала:

– Чула я, що ви хочете зі мною одружитися. Це правда?

– Звичайно, правда, я за цим сюди й приїхав. Тоді Очеретинка сказала:

– Хочу знати, яка сильна твоя любов і чи велика хоробрість твоя. Привези мені на весілля з Індії залізну чашу, наповнену коштовностями. Чашу ту охороняє восьмиголовий людожер. Та пам’ятай: викувана чаша з заліза тоншого за прозоре крило метелика. Привези ту чашу, і повірю я, що ти любиш мене. Буду чекати тебе сто днів.

– Я вб’ю людожера й привезу тобі чашу з Індії, – сказав Ісідзукурі і вийшов з хижі.

По дорозі він зустрів правителя Курамото і правителя Міус.

– Очеретинка погодилася вийти за мене заміж! – Закричав задоволений Ісідзукурі. – Запрошую вас через сто днів на своє весілля.

Почувши таке, Курамото і Міус повернулися у свої володіння, а Ісідзукурі, від’їхавши трохи від хижі Такеторі, сказав собі так: “Не стану битися з людожером. Вистачить у мене і своїх діамантів, щоб наповнити ними залізну чашу. Ну, а чашу мені зробить будь-який коваль “.

Так вирішивши, Ісідзукурі дав слузі золоту монету і сказав:

– Іди до коваля, звели йому викувати для мене залізну чашу. Та скажи, щоб залізо було тонше прозорого крила метелика.

Зробив коваль залізну чашу небаченої краси. Забрав її слуга, ковалеві за роботу не заплатив, а золоту монету собі привласнив.

Ось на сотий день Ісідзукурі вбрався у святковий одяг, наповнив прозору чашу з заліза коштовностями і відправився до нареченої.

Поклав правитель провінції до ніг Очеретинки весільний подарунок і почав вихвалятися:

– Сорок днів плив я до Індії, на сорок перший пристав мій корабель до берега. На березі я побачив жахливого людожера. У нього було чотири шиї і на кожній шиї по дві голови. Витягнув я свій меч і вступив з людожером в бій. Багато днів тривав цей бій, сто разів я був на волосок від загибелі. Але не відступив, не злякався і вбив людожера. Потім забрав залізну чашу, наповнену діамантами, і привіз її тобі. Хочу, щоб сьогодні ж було наше весілля.

Сторінки: 1 2 3 4