Очеретинка і коваль

Жив старий чоловік, а ім’я Такеторі. З очерету й бамбука він майстрував красиві скатертинки, кошики і продавав їх на базарі.

Одного разу Такеторі приніс, як завжди, з гаю в’язку бамбука, сів у куточок і взявся за роботу. Раптом він почув, як хтось вимовив тоненьким-тоненьким голоском:

– Доброго дня!

– Доброго! – Відповів Такеторі і став озиратися по сторонах. Але скільки він ні озирався, нікого в хатині не побачив.

“Почулося”, – вирішив Такеторі і знову взявся до роботи. Взяв він бамбукову трубочку і тільки-но зібрався зігнути її, як почув зовсім поряд той же голосок:

– Доброго дня!

Подивився Такеторі в трубочку і побачив там крихітну дівчинку. Поставив Такеторі дівчинку на долоню, намилуватися не може – така гарна!

– Звідки ти взялася? Чому ти така маленька? – Запитує майстер. Дівчинка відповідає:

– Тому що я народилася на місяці. А на місяці всі дівчатка такі маленькі. Зате ми дуже швидко ростемо. Скоро я буду зовсім велика.

– Та як же ти сюди потрапила? – Знову запитує Такеторі.

– А я гуляла по місячній стежині, оступилася і впала на землю. Добре, що попала в бамбукову тростинку, а то напевно, зовсім розбилася.

– Що ж мені з такою крихіткою робити? – Подумав уголос Такеторі.

– Візьми мене в дочки, – озвалася дівчинка. – Я буду допомагати тобі плести скатертини, підтримувати вогонь у печі, лагодити одяг, доглядати за квітами в саду …

– Добре, залишайся, – говорить Такеторі. – Будеш мені за дочку. А називати я тебе буду Очеретинкою.

І залишилася Очеретинка жити в хатині Такеторі.

Як обіцяла дівчинка, так і сталося. Росла вона не по днях, а по годинах. Минуло кілька місяців, і Очеретинка перетворилася на справжню красуню.

А неподалік від хижі Такеторі жив коваль. Це був веселий і сильний чоловік. Вправнішим за нього не було нікого, у всій провінції. Він міг змайструвати будь-яку річ з золота, срібла, заліза і навіть з дорогоцінних каменів. Цілими днями працював коваль у своїй кузні, голосно виспівуючи пісні.

Одного разу коваль побачив Очеретинку і полюбив її. І Очеретинка теж полюбила веселого коваля.

Коваль сказав:

– Очеретинко, виходь за мене заміж.

Очеретинка відповіла:

– Прийди завтра до мого батька, попроси, щоб він віддав мене тобі за дружину. Як батько вирішить, так і буде.

Поки Очеретинка розмовляла з ковалем, до хатинки Такеторі під’їхали три знатних правителя ближніх провінцій. Першим до хижі увійшов правитель Ісідзукурі і сказав старому:

– Хочу одружитися на твоїй дочці. Якщо не віддаси мені її за жінку, накажу кинути тебе в море на поживу рибам. Завтра я приїду за відповіддю.

Сказав так і вийшов з хижі.

Слідом за ним увійшов правитель Курамото і сказав:

– Якщо не віддаси мені за дружину свою дочку, накажу кинути тебе на поталу тиграм. Завтра я приїду за відповіддю.

І з цими словами вийшов з хижі.

Останнім до Такеторі увійшов правитель Міус і сказав:

– Віддай мені за дружину свою дочку. Не віддаси – накажу відрубати тобі голову. Завтра я приїду за відповіддю.

Прийшла Очеретинка додому, розповів їй про все старий.

– Що будемо робити? – Запитує Такеторі. Відповідає Очеретинка:

– Не бійся. Завтра я сама зустріну правителів і буду з ними розмовляти.

І ось настав ранок. Першим до хижі Такеторі під’їхав Ісідзукурі. На порозі його зустріла Очеретинкаі сказала:

– Чула я, що ви хочете зі мною одружитися. Це правда?

– Звичайно, правда, я за цим сюди й приїхав. Тоді Очеретинка сказала:

– Хочу знати, яка сильна твоя любов і чи велика хоробрість твоя. Привези мені на весілля з Індії залізну чашу, наповнену коштовностями. Чашу ту охороняє восьмиголовий людожер. Та пам’ятай: викувана чаша з заліза тоншого за прозоре крило метелика. Привези ту чашу, і повірю я, що ти любиш мене. Буду чекати тебе сто днів.

– Я вб’ю людожера й привезу тобі чашу з Індії, – сказав Ісідзукурі і вийшов з хижі.

По дорозі він зустрів правителя Курамото і правителя Міус.

– Очеретинка погодилася вийти за мене заміж! – Закричав задоволений Ісідзукурі. – Запрошую вас через сто днів на своє весілля.

Почувши таке, Курамото і Міус повернулися у свої володіння, а Ісідзукурі, від’їхавши трохи від хижі Такеторі, сказав собі так: “Не стану битися з людожером. Вистачить у мене і своїх діамантів, щоб наповнити ними залізну чашу. Ну, а чашу мені зробить будь-який коваль “.

Так вирішивши, Ісідзукурі дав слузі золоту монету і сказав:

– Іди до коваля, звели йому викувати для мене залізну чашу. Та скажи, щоб залізо було тонше прозорого крила метелика.

Зробив коваль залізну чашу небаченої краси. Забрав її слуга, ковалеві за роботу не заплатив, а золоту монету собі привласнив.

Ось на сотий день Ісідзукурі вбрався у святковий одяг, наповнив прозору чашу з заліза коштовностями і відправився до нареченої.

Поклав правитель провінції до ніг Очеретинки весільний подарунок і почав вихвалятися:

– Сорок днів плив я до Індії, на сорок перший пристав мій корабель до берега. На березі я побачив жахливого людожера. У нього було чотири шиї і на кожній шиї по дві голови. Витягнув я свій меч і вступив з людожером в бій. Багато днів тривав цей бій, сто разів я був на волосок від загибелі. Але не відступив, не злякався і вбив людожера. Потім забрав залізну чашу, наповнену діамантами, і привіз її тобі. Хочу, щоб сьогодні ж було наше весілля.

Вислухала Очеретинка розповідь Ісідзукурі, згадала про коваля і заплакала.

Такеторі говорить:

– Шляхетний правитель довів свою любов і хоробрість. Піду кликати гостей на весілля.

Але він і кроку не встиг зробити, як у хижі з’явився коваль. Коваль вклонився Ісідзукурі і сказав:

– Справедливий пане, твій слуга ошуканець. Обіцяв мені дати плату, якщо я зроблю для тебе ось цю залізну чашу, що стоїть зараз біля ніг Очеретинки, а сам нічого не заплатив. І виходить, що ця чаша не твоя, а моя!

З цими словами коваль висипав на землю діаманти з чаші, а чашу подав дівчині і сказав:

– Дарую її тобі.

І пішов до себе в кузню. Притиснула Очеретинка чашу до грудей і сказала володарю провінції:

– Ніколи я не буду дружиною брехуна! Іди геть!

Осоромлений Ісідзукурі, ховаючи за віялом обличчя, поспішив геть від хатини Такеторі.

Ледве він зник, як у хижі здався Курамото.

– Я прийшов до Ісідзукурі на весілля, – сказав він.

– Ісідзукурі боягуз і брехун! – Вигукнула Очеретинка. – І я ніколи не буду його дружиною.

Зрадів Курамото.

– Виходь заміж за мене. Я хоробрий і завжди говорю правду. А не вийдеш, – кину твого батька тиграм на поживу!

Відповіла Очеретинка:

– Хочу знати, як сильна твоя любов і чи велика твоя хоробрість. Є в океані плавуча гора Хора. Росте на цій горі чудове вишневе дерево. Корінь у нього срібний, стовбур золотий, ягоди з перлів. Важкий шлях до тієї горі. Якщо любиш мене, здобудь до весілля гілку з перловими вишнями.

– Я знайду гору Хора в океані і привезу тобі гілку з перловими вишнями, – сказав гордо Курамото. – Через сто днів скликайте гостей на весілля.

Сказав так і відправився до себе. Трохи відійшов він, побачив кузню, а в кузні – коваля за роботою. Запитав Курамото коваля:

– Що ти вмієш робити?

– Що накажете, все зроблю.

– Тоді зроби мені таку вишневу гілку, щоб вишні на ній були перлинні. А я тобі за це подарую шовкове кімоно.

Погодився коваль, взявся до роботи. Багато днів не згасав вогонь у горні, багато днів не залишав коваль своєї кузні і в призначений день приніс правителю Курамото вишневу гілку з перловими вишнями.

Схопив Курамото гілку і поспішив до Очеретинки.

Забув він від радості, що обіцяв подарувати ковалеві за роботу шовкове кімоно.

Прийшов правитель до нареченої, бачить – сидять у хижі Такеторі і Очеретинка, плетуть з бамбуку циновки.

Поклав Курамото до ніг Очеретинки весільний подарунок і став брехати:

– Нелегко дісталася мені ця гілка. Тридцять днів плив я на кораблі по океану. Вітер зірвав на кораблі вітрила, смерч зламав щогли, але я не повернувся назад, а плив все вперед і вперед. На сорок перший день прибило мене до берега. Але тільки ступив я на берег, як побачив величезне страховище. Голова в страховиська була як в тигра, лапи мавпячі, з пащі чорний дим виривався, з очей летіли іскри. Помітило мене страховище, проревіло: “Повертайся додому, або я тебе розшматую!” Не злякався я і відповів: “Ліпше загину, ніж повернуся, не виконавши наказу Очеретинки”. Накинулося на мене страховище. До самого вечора бився я з ним, до вечора відрубав чудовиську голову і поїхав далі шукати в океані плавучу гору Хора. І ось побачив я, що назустріч кораблю пливе гора така висока, що вершина її ховається в хмарах. Висадився я на гору Хору, став шукати чарівне дерево. Знайшов його на самій вершині. Охороняли дерево три тигра. Не злякався я їх. Одному тигру відрубав голову, другому – лапу, а третій підібгавши хвоста  втік. Тоді я зірвав вишневу гілку з перловими вишнями, сів на корабель, і попутні вітри пригнали мене до нашого острова. Виконав я твій наказ, тепер хочу, щоб сьогодні ж було наше весілля.

Такеторі говорить:

– Хоробрий Курамото довів свою любов і хоробрість. Піду кликати гостей на весілля.

Тільки зібрався він іти, як у хижі з’явився коваль. Відважив коваль уклін Курамото і сказав:

– Пане мій, ви обіцяли мені шовкове кімоно, якщо я зроблю вам цю гілку з перловими вишнями.

Чому ж ви порушили своє слово?! Виходить, що ця гілка не ваша, а моя!

Підняв коваль з землі гілку, простягнув її Очеретинці:

– Дарую тобі її.

І пішов до себе в кузню.

Сказала Очеретинка Курамото:

– Ніколи я не буду дружиною брехуна! Іди геть!

Осоромлений Курамото, поспішив геть.

Ледве він зник, як у хижі здався Міус.

– Я прийшов на весілля, – сказав Міус. – Але чому я не бачу знатного нареченого? Де гідний правитель Курамото?

– Курамото боягуз і брехун! – Вигукнула Очеретинка. – І я ніколи не буду його дружиною!

Зрадів Міус.

– Виходь за мене заміж. Я хоробрий і завжди говорю правду. Відмовишся – накажу відрубати голову твоєму батькові.

Відповіла Тростинка:

– Хочу знати, як сильна твоя любов, чи велика твоя хоробрість. Здобудь мені з Китаю золотого птаха. Птах той – не більше нігтика на мізинці, але на кожному крилі має десять тисяч пір’їнок. Тільки знай, що золоту птицю стереже лютий морський дракон. Якщо любиш мене – привези до весілля золотого птаха з Китаю.

– Привезу, – сказав Міус і пішов геть. Вранці правитель сів на корабель і поплив до Китаю.

Море було гладке і спокійне. Два дні плив Міус по спокійному морі, на третій почав вихвалятись:

– Нікого я не боявся, і морського дракона не злякаюся. Знайду його, відрубаю голову, а золотого птаха заберу собі!

Тільки він так сказав, піднялися вітри, страшні хвилі погнали корабель прямо на скелі.

Здогадався Міус, що слова його почув морський дракон.

Затремтів він від страху, заволав не своїм голосом:

– Прости мене, володарю! Де мені, нікчемному, боротися з тобою! Залиш мене в живих, і я все життя буду прославляти твою доброту. А про Очеретинку і думати забуду.

Почув дракон боягузливі слова правителя, не схотів на такого боягуза сили марнувати. Розсіялися на небі хмари, заспокоїлися хвилі, а вітри погнали корабель в інший бік. До ночі прибило корабель до якогось берега. Зійшов Міус на землю – озирається, де він. У цей час з-за гори показався місяць і правитель побачив, що вітер пригнав корабель до того самого села, де жили Такеторі і Тростинка.

Згадав тут Міус про золоту пташку яку обіцяв привезти нареченій. Що він тепер скаже Очеретинці? Як зізнатися, що злякався злих вітрів, що відрікся від своєї любові до неї? Не вийде вона за такого боягуза заміж!

Раптом правитель почув далекий стукіт молота.

– Це коваль працює! – Здогадався Міус. – Сонце ще не зійшло, а він вже трудиться … І правитель поспішив у кузню.

– Зроби мені до полудня золотого птаха, – наказав він ковалю. – І щоб був той птах не більше нігтики на мізинці. Та запам’ятай: на кожному крилі має бути десять тисяч пір’їнок. Якщо зробиш, як наказав, – отримаєш в нагороду шовкову парасольку!

Погодився коваль, став працювати.

Опівдні прийшов правитель в кузню, а золотий птах вже готовий, завеликий, як ніготь і на кожному крилі десять тисяч пір’їнок. Сидить птах на долоні у коваля як живий, ось-ось полетить.

Схопив Міус диво-птаха, побіг до хижі Такеторі. У хижі побачив він старого з дочкою, поставив до ніг дівчини подарунок, сказав:

– Виконав я твій наказ, тепер хочу, щоб сьогодні ж було наша весілля.

Такеторі говорить дочці:

– Шляхетний правитель виконав свою обіцянку. Тепер ти повинна своє виконати.

– Я свого слова не порушу, – сказала Тростинка. – Тільки хочу дізнатися, як хоробрий правитель добув у морського дракона золотого птаха.

Принизив правитель свою честь брехнею і став розповідати:

– Десять днів носили вітри по морю мій корабель. На одинадцятий день побачив я біля берега десятиголового дракона. Почалася у нас битва. Відрубав я дев’ять голів у чудовиська, хотів відрубати десяту, заблагав боягузливий дракон: “Візьми золотого птаха, тільки не позбавляй мене життя!” Зглянувся я, залишив у живих дракона. А золотого птаха привіз тобі в подарунок.

Вислухала Очеретинка розповідь, зітхнула сумно і раптом побачила, що до хижі біжить коваль.

– Безчесний правитель! – Закричав коваль. – Я зробив усе, як ти сказав: викував тобі золотого птаха завбільшки з нігтик і на кожному крилі зробив десять тисяч пір’їнок. Але ти нічого не дав мені за мою роботу. Значить, і птах ця не твій, а мій!

Сказавши так, коваль простягнув Очеретинці золотого птаха:

– Дарую його тобі!

Підійшла Очеретинка до коваля, стала поруч з ним, сказала суворо володарю:

– Не буду я жінкою брехуна! Іди геть! Осоромлений Міус поспішив сховатися. Засміялася радісно Очеретинка, сказала ковалеві:

– Всі знатні правителі виявилися брехунами і боягузами. Тільки ти один зумів зробити все, що мені хотілося. Нехай батько призначає день весілля, я буду твоєю дружиною.

І тільки вона це сказала, відразу ж згасло сонце і на чорному небі зійшов величезний червоний місяць.

Сплеснула з жаху руками Очеретинка, залилася сльозами:

– Знаю я, чому в ясний полудень зникло сонце і зійшов місяць на чорному небі! Це розгнівався місячний цар за те, що покохала я людину на землі. Тепер він забере мене до себе на місяць.

– Не віддам я тебе місячним царя! – Закричав коваль і махнув молотом. – День і ніч буду охороняти твою хатину!

Нічого не сказала у відповідь Очеретинка. Тільки похитала головою гірко і пішла в хатину разом з батьком.

Залишився коваль вартувати хижу. Але могутній місячний цар ковзнув своїми променями по очам коваля, і коваль заснув. Опівночі повелитель місяця послав за Очеретинкою своїх слуг. Спустилися слуги місячного царя на хмарі до хижі, розсунулися перед ними двері, увійшли вони до Такеторі.

Очеретинка каже:

– Повертайтесь на місяць без мене! Я люблю коваля і не розлучуся з ним!

Тоді хитрі слуги місячного царя сказали:

– Славний правитель місяця прислав тобі весільний подарунок, дивись.

І вони відкрили скриньку, а в скринці лежало кімоно такої краси, що його не соромно було б носити і дружині імператора.

Зраділа Очеретинка, наділа на себе кімоно.

Не знала вона, що кімоно це зачароване: хто надягав його, той одразу ж забував про своє минуле життя. Тільки сонячні промені могли зруйнувати чаклунську силу місячного подарунка.

Одягла Очеретинка кімоно, і забула про батька свого – старого Такеторі, і про нареченого свого – самого майстерного коваля на землі.

Посадили місячні мешканці Очеретинку на хмару, і попливла хмара у небо.

В ту ж мить прокинувся коваль, кинувся до хижі, а там тільки Такеторі. – Немає Очеретинки.

Розповів Такеторі, як слуги місячного царя обдурили його дочку, як відвезли її на хмарі.

Глянув коваль у небо, схопив молот, побіг слідом за хмарою. Багато годин він біг, поки не зупинилося хмара над вершиною високої гори. Підійнявся коваль на гору, закричав:

– Я тут, Очеретинка, я врятую тебе!

Але, як тільки він вигукнув це, хмара піднялася і попливла до місяця. Не тямлячи себе від горя, коваль з такою силою вдарив молотом по горі, що вершина її розкололася, із тріщини гори вирвався вгору вогненний стовп і огорнув хмару. Розтануло хмара від вогню, згоріли в полум’ї слуги місячного царя. Тільки одна Очеретинка залишилася неушкодженою, тому що її захищало чарівне кімоно.

Опустилася Очеретинка на вершину гори, жива і здорова. Радісно закричав коваль:

– Тікаймо швидше, сховаємося, поки місячний цар не послав за нами погоні!

Але на бідній Очеретинці було зачароване кімоно; вона дивилася на коваля і не впізнавала його.

– Ходімо звідси швидше! – Квапив її коваль.

Але Очеретинка не впізнала свого нареченого.

– Хто ти такий? – Сердито запитала вона. – Іди геть, я не знаю тебе!

І вона відштовхнула коваля. Тоді нещасний коваль вигукнув:

– Для чого мені жити, якщо ти розлюбила мене?! І з цими словами кинувся в ущелину гори. У ту ж мить зійшло сонце, промені його освітили зачароване кімоно і чарівна сила місячного одягу пропала.

Відразу ж Очеретинка все згадала: як викрали її слуги місячного царя, як врятував її коваль, як вона відштовхнула його і як він кинувся в ущелину гори.

Тоді й вона вигукнула:

– Я залишуся назавжди з тим, кого любила!

Так вигукнувши, Очеретинка кинулася слідом за ковалем в ущелину гори.

Десять тисяч років пройшло з тих пір, як зникли з землі Очеретинка і коваль. Але люди в Японії до цих пір пам’ятають про них. Деякі  запевняють, що Очеретинка і коваль не загинули і живуть в підземному палаці, ховаючись від гніву місячного царя. І коли вони розводять своє вогнище, то з міжгір’я до місяця піднімається стовп вогняного диму.

І з тих пір японці назвали цю гору Фудзі-сан, що значить Гора безсмертя.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Поле заколдованных хризантем”
Японские народные сказки
Видавництво: “Искона”
1994 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: