<

Одного разу вранці

Казки Михайла Пляцковського

Каченя вічно кудись поспішало. І коли воно швидко шкутильгало по зеленій траві, то збоку всім здавалося, що котиться м’ячик. А так як цей м’ячик ще й крякав, то каченя назвали Крячиком. Дуже не подобалося каченяті вранці умиватися. Його, бувало, не те що до річки, а до звичайної калюжі силоміць не затягнеш.

— Чи довго ти ще в мене будеш таким неохайним? – Говорила качка мама. — Вічно ти ходиш брудний та замурзаний!

— А я і так себе чудово почуваю! — відповів Крячик.

Але якось курчатка Фью і цуценя Тявка змовилися і вирішили провчити свого товариша.

Вийшов зранку Крячик у двір, як завжди невмитий і заспаний, привітався з курчатком Фью:

— Крякуйте!

Це в нього так слово «привіт» виходило. А курча каже:

–   Хто ти? Я тебе не знаю.

Тоді Крячик пішов до цуценя Тявки:

— Крякуйте!

— Я з незнайомими не вітаюсь! — сказало цуценя.

Образилося каченя на своїх друзів.

Що це з ними? – думає. — Чому вони мене раптом впізнавати перестали?

А тут дощ почався. Дзвінкий такий дощик. Веселий. Теплий-теплий.

Не встиг сховатись Крячик під ганок — і дощик викупав його гарненько.

Цуценя і курча самі до каченяти підбігли, кажуть:

– Привіт! Який ти чистий та симпатичний!

Тоді Крячик питає їх:

— Чому ви раніше зі мною не віталися, коли я сам до вас підходив?

— До мене якийсь бруднуля підходив, а зовсім не ти, — сказав Фью.

— І до мене теж якийсь замурзаний чіплявся, — сказав Тявка.

— То це ж був я! — засміялося каченя. — Тільки тепер мене дощик вмив.

— Якщо хочеш, щоб ми тебе завжди впізнавали, то на дощ не надійся! — буркнуло цуценя Тявка.

— Дощ буває не щодня! – пригрозило крильцем курча Фью.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Солнышко на память”

Михайло Пляцковський

Видавництво: “Советская Россия”, 1975 р.

Залишити коментар