Олень і виноградник

Якось на зеленому схилі гори пасся гарний
золоторогий олень. Був теплий, погожий
осінній день. Та, на лихо, помітили оленя
мисливці й помчали до нього. Олень теж
побачив мисливців[44], але тоді вже, коли ті,
цілячися з луків, підступилися близько.

«Лишенько моє, тепер ніяк утекти до лісу! –
подумав олень.- Ану ж бо сховаюся в отому
винограднику».

Олень щодуху кинувся вниз. А мисливці,
напнувши тятиви, побігли слідом. Проте
олень устиг заховатися.

– Стійте! – гукнув один мисливець.- Оточіть
виноградник та гарненько видивляйтеся – він
десь там. А коли вибіжить на поле, ми одразу
його побачимо.

Мисливці поставали, пристерігаючи за
кущами винограду. Але олень заховався так
добре, що жодне око не могло його примітити.

– Де ж він дівся? – питає один із мисливців.

– Напевне, встиг ускочити в ліс,- каже
другий.

– Ні,- докинув третій,- ми добре пильнували
і, коли б він з’явився, неодмінно побачили б.

– У полі теж не видко,- промовив четвертий.-
Що ж робити?

– Ще пошукаймо,- озвався п’ятий мисливець.-
Не знайдемо – що ж, нічого не вдієш. [46]
Мисливці востаннє обдивилися виноградник,
та знову марно. Нарешті їм набридло шукати і
чекати.

– Ходімо,- каже один,- певне, олень таки втік
од нас.

– Ходімо,- погодились мисливці та й
подалися гуртом геть.

Олень дуже зрадів, побачивши, що його
вороги пішли:

– Я врятувався – аж не віриться!

Та й ну на радощах шматувати листя й
солодкі грона винограду!

Біг олень од куща до куща, розсував гілки,
розгойдував листя – одне слово, геть
знетямився й забув про небезпеку.

І скоїлося непоправне – треба ж було
озирнутися одному мисливцеві!

– Гляньте! – гукнув він до товаришів.- У
винограднику щось ворушиться! Ходімо
подивимось, що воно таке! Мерщій!

Мисливці побігли до виноградинка – і
побачили оленя.

– Ось він!

Олень кинувся тікати, мисливці – за ним.
Мчить олень, серце йому калатає із жаху, а в
голові одна думка снується: [47]

«Чому я не стояв нишком у винограднику?
Він сховав мене від небезпеки, а я,
невдячний, потоптав гостинність його й
доброту понівечив. От і караюсь по заслузі!»

Отак і деякі люди бувають покарані за те,
що не цінують своїх благодійників.