TOU

Оповідка про двох єнотиків та двох дітлахів

Орасіо Кіроґа

Була на світі одна єнотиха, що мала трійко дитинчат. Жили вони в сельві й харчувалися фруктами, корінцями та пташиними яйцями. А коли сиділи на якомусь дереві та чули сильний шум, стрибали сторчголов на землю й притьма бігли геть, задерши хвости.

Щойно єнотики трохи підросли, матір зібрала їх якось на кроні помаранчевого дерева та мовила:

— Синочки, ви вже досить великі й можете самі шукати собі якоїсь споживи. Мусите навчитися цього, бо коли постарієте, то житимете самотньо, як усі єноти. Старший з-поміж вас полюбляє ловити жуків, тож він завжди розшукає їх серед гнилого гілля, де рояться жуки та стоноги. Середульшому подобається ласува­ти фруктами, і він знайде їх у цьому помаранчевому гаю — тут до грудня буде вдосталь помаранчів. А молодший, якому найбільше припали до смаку пташині яйця, може йти, куди схоче, бо скрізь є пташині гнізда. Тільки в жодному разі не можна шукати гнізда в селі, бо це небезпечно. На світі існує одна річ, якої ви повинні боятися над усе. Це собаки. Одного разу мені довелося битися з ними, тож я знаю, що кажу: відтоді в мене зламаний один зуб. За собаками завжди приходять люди з громовицями, що вбивають. Коли зачуєте зблизька гримотіння людських громовиць, стрибайте сторчголов з дерева, хоч би яким високим воно було. Бо якщо не зробите цього, вас неодмінно підстрелять.

Такими були слова матері. А потому єнотики злізли з дерева та подалися в різні боки, тикаючись носами то праворуч, то ліворуч, начеб шукаючи чогось, бо так ходять усі єноти.

Старший єнотик, який полюбляв їсти жуків, заходився шукати їх серед гнилого гілля та бур’яну і познаходив стільки, що їв-їв, аж поки заснув. Середульший, котрому найбільше подобалося ласувати фруктами, наївся досхочу помаранчів, бо, як це часто трапляється в Парагваї та провінції Місьйонес, той помаранчевий гай простягнувся посеред сельви, і люди не потикалися туди. А молодший, якому найбільше припали до смаку пташині яйця, хоч блукав цілий день, та розшукав тільки два гнізда — одне туканове[6], в якому лежало три яєчка, а друге — горлиці, там яєчок виявилося лише два. Загалом їх було п’ять маленьких яєчок, а цього замало, щоб наїстися, тож надвечір єнотик відчував такий самий голод, що й уранці. Він сумно сидів собі на узліссі, звідки було добре видно село, й розмірковував про материну пересторогу:

«Чого це мама не хотіла, щоб я шукав пташині гнізда в селі?»

Він саме думав про це, коли раптом здаля до нього долинув спів якоїсь пташини.

— Як голосно співає! — захоплено мовив єнотик. — Мабуть, і яєчка в її гнізді великі-превеликі!

Спів почувся знову. І в ту ж мить єнотик кинувся бігти через сельву, щоб скоротити путь, бо спів лунав десь праворуч. Сонце вже сідало, а єнотик біг щодуху, задерши хвоста. Нарешті він дістався узлісся й глянув у бік села. Вдалині єнотик завважив людську оселю й чоловіка в чоботах, який вів за вуздечку коня. А ще він уздрів великого співаючого птаха і, ляснувши себе лапкою по чолу, проказав:

— Який же я бовдур! Тепер я знаю, що це за пташина. Це півень; мама якось показала мені його з верхів’я дерева. Півні чудово співають, а ще біля них завжди багато курей, які несуть яєчка. Якби ж то я міг поласувати курячими яєч­ками!..

Відомо, що ніщо так не смакує лісовим звірятам, як курячі яєчка. Єнотик пригадав на якусь мить материну пересторогу. Однак хотіння переважило, і він вмостився на узліссі та й став чекати, коли споночіє, щоб податися до курника.

Нарешті запала ніч, і єнотик навшпиньках попрямував до людської оселі. Добувшись до неї, він уважно прислухався: в домі панувала цілковита тиша. Відтак, не тямлячись од радості, — адже тепер він міг з’їсти сто, тисячу, дві тисячі курячих яєчок — єнотик увійшов до курника й одразу біля самісінького входу побачив куряче яєчко, чудове куряче яєчко, що лежало просто на долівці. Єнотик спершу вирішив залишити його на десерт, бо то було дуже велике яєчко, але в ту ж таки мить його рот наповнився слиною, і єнотик встромив у яєчко зуби.

Та щойно він це зробив, коли — бах! — щось сильно вдарило його по писку, і єнотик відчув нестерпний біль.

— Мамо! Мамо! — заволав він, не тямлячись од болю та стрибаючи в різні боки. Але щось міцно тримало його, не даючи вивільнитися, і в ту ж таки мить єнотик почув хрипкий собачий гавкіт.

Поки єнотик чекав на узліссі, коли споночіє, щоб податися до курника, господар дому бавився на траві зі своїми дітьми — двома білявими створіннями п’яти та шести років, котрі, сміючись, бігали, падали, підводилися, а тоді знову бігали й падали. І їхній тато теж падав на радість малюкам. А коли споночіло, вони припинили гру, і чоловік мовив:

— А зараз я піду наставлю пастку, щоб упіймати ласицю, яка краде курчат і курячі яйця.

І він пішов та наставив пастку. Потім сім’я повечеряла та полягала спати. Однак дітлахи ніяк не могли заснути, вони стрибали з ліжка на ліжко, плутаючись у нічних сорочках. Батько щось читав у їдальні і не заважав малечі пустувати. Аж раптом дітлахи перестали стрибати й закричали:

— Тату! Ласиця потрапила у пастку! Туке гавкає! Ми теж хочемо піти подивитися, тату!

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: