ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Оповідки зубної феї

Тетяна Наконечна

 

Хто такі зубні феї?

З давніх-давен було собі одне чарівне королівство. Жили там — та й досі живуть — маленькі й трохи дивакуваті створіння — зубні феї.

Дивакуваті вони тому, що в них не – звичний, як на нас, людей, розпорядок. Удень вони сплять, а вночі ходять, а точніше — літають на роботу.

Ви ж, напевно, малята, чули про те, що всі феї мають крильця? Тож і зубні — не виняток.

А ще в кожної зубної феї є свій кошик. Здогадуєтеся, навіщо він їм? Правильно, для зубиків! А ще… для подарунків.

Щовечора зубні феї прокидаються, умиваються. Чистять зубки й снідають (чи то пак — вечеряють) салатиком з квіткових пелюсток. Потім вдягають зручну для польотів сукенку та, прихопивши кошика, вилітають на роботу.

А роботи в них чимало. Бо кожного дня у когось із дітлахів випадає молочний зубик. Ой ті хитання, а потім і випадання молочних зубів!.. Не найприємніша річ у дитинстві.

Тож феї з усієї сили намагаються зробити спогади про цю подію хоч трохи радіснішими!

Наприклад, виміняти молочний зубик, який випав — і вам, малята, погодьтеся, вже не потрібний, — на грошик. Чи чули ви, малята, про таку пречудову традицію?

От випав у дитини зубик, а вона не лякається, не плаче, а мерщій кладе його під подушку. А далі — що кому більше до вподоби: хтось чекає на грошик, а хтось відразу замовляє феї омріяний подарунок.

«Стоп, стоп, стоп! — заперечите ви. — Бабуся казала, треба віддати зубик мишці». То кому ж із них — феї чи мишці — віддавати зуб?

А якщо я скажу, що немає значення, кому віддавати? «Як це немає значення?» — здивуєтесь ви. Трохи терпіння, малята, згодом я про все розповім.

 

Знайомтеся – Бетті

Ви запитаєте мене, звідки я стільки всього знаю про зубних фей? Нічого надприродного… Мені просто якось випало познайомитися з однією з них. І ось як це було.

Одного літнього вечора мені зовсім не спалося. І я, отак просто в капцях і піжамі, вийшла у двір, сіла в садочку та й милуюся собі зорями.

Аж раптом чую: ніби хтось крильцями тріпоче. Спершу я подумала, що це бабка. Але ж яка бабка літатиме вночі?!

Далі переді мною, просто в небі з’явився кошик із величезним плюшевим зайцем. Що за магія, думаю.

Виявляється — ніякої магії. Ну май – же ніякої…

Кошик з величезною м’якою іграшкою ледь тягла… Ні, малята, це була не бабка, а дивовижна, казкова, але дуже малесенька фея.

Вуха того плюшевого зайця, який, до речі, був рожевого кольору, навіть у кошик не вміщалися. Взагалі, заєць був разів у десять більший за саму фею.

Тільки уявіть, як їй було важко! Тож не дивно, що вона приземлилася перепочити на лавочці якраз біля мене.

Точніше, біля мене приземлився кошик із зайцем, а знесилена фея приземлилася на заячому вусі. І це попри те, що зазвичай феї уникають спілкування з людьми.

У мене було стільки запитань!.. Я ледь втрималася, щоб їх не поставити. Бо всі виховані люди спочатку знайомляться, а вже потім, якщо новий знайомий або знайома захоче продовжити розмову, — можна дещо й розпитати.

Виявилося, що зубну фею звати Бетті. Відтоді я частенько бачу її. Адже Бетті щоночі пролітає через мій яблуневий сад.

Коли мені не спиться, я виходжу надвір, і ми разом дивимося на зорі, теревенимо. Але не довго, бо в Бетті дуже багато роботи.

Вона напрочуд мила, хоч іноді, як і будь-яка дівчинка, може бути трошки легковажною. Однак про це згодом.

Цієї ночі фея, попри те що поспішала, все-таки розповіла мені дещо з того, що мене найбільше цікавило. Звісно, по секрету. Якщо обіцяєте тримати язика за зубами, я вам усе докладно розкажу. По  секрету…

 

То хто ж усе – таки головний – зубна фея чи мишка?

Малята, оскільки ви вірите в існування зубних фей, ви такі самі мрійники, як і я! Але допитливий розум все одно вимагає відповідей.

По-перше, спитаєте ви, звідки феї дізнаються про те, що в когось з нас випав зубик?

По-друге, звідки зубні феї знають, хто з нас і про що саме мріє?

По-третє, навіщо зубним феям стільки зубів? Куди вони їх дівають?

І зрештою, хто ж усе-таки головний — зубна фея чи мишка, про яку розповідала бабуся?

Настав час пояснити, чому байдуже, кому віддавати зубика.

Виявляється, всі мишки — це справжні друзі й помічниці зубних фей. Такі собі агенти під прикриттям.

Оскільки миші споконвіку живуть біля людей, саме завдяки їм феї вчасно дізнаються і про зубик, що має от-от випасти, і про те, який подарунок хоче дитина.

Якщо навіть дитина не знає про фею і віддасть зубик мишці, ця хвостата помічниця тієї самої ночі передасть його феї. І в малюка під подушкою з’явиться грошик або омріяна іграшка.

Проте, якщо дитина ну ду-у-уже вже неслухняна, то мишка і про це розповість зубній феї.

Тож тепер ви здогадуєтеся, чому іноді діти нічого не знаходять під подушкою?

Звичайно, вони можуть знайти свій подарунок пізніше… Коли перепросять і перевиховаються.

Ну, це зрозуміло, скажете ви! Але куди ж зубні феї ті зуби дівають? Навіщо їм стільки маленьких кісточок? Що ж…

Відкрию вам ще один секрет… Феї перемелюють їх на чарівний пилок. А з нього потім роблять нові зубенята для немовлят.

 

Бетті й місячний промінчик

Якось вночі наша маленька зубна фея летіла до однієї дуже чемної дівчинки, яка мріяла стати співачкою. Слід зазначити, що ця дівчинка справді була талановита.

А тому у феїному кошику лежав мікрофон. Не справжній, звісно, — іграшковий. Але дуже яскравий і для тренувань саме те, що треба.

Летіла Бетті й уявляла, як зрадіє дівчинка подарунку.

«Цікаво, а як то воно — бути співачкою, — думала фея. — Мабуть, дуже захопливо… Стоїш собі, співаєш…»

Цієї миті Бетті осяяв місяць, який щойно вигулькнув з-за хмари. Фея ще реальніше уявила себе у світлі софітів на справжнісінькій великій сцені.

— Не стоїш, — вигукнула вона вголос, — а кружляєш у танці! І всі тобі аплодують!

Не в змозі стриматися, фея дістала з кошика мікрофон і почала співати, пританцьовуючи на льоту.

Вона так захопилася, що вже й забула, куди й навіщо летіла.

На уявному фінальному акорді Бетті щосили махнула рукою, і… мікрофон кулею полетів униз. Наша солістка його просто не втримала й випустила з рук.

«Хоч би не впав у калюжу! » — із жахом подумала моя нова знайома, затріпотіла крильцями й стрімко полетіла навздогінці за мікрофоном.

Захеканій Бетті ледь вдалося спіймати мікрофон тієї самої миті, коли він уже майже влучив у гніздо, в якому мирно дрімала ворона.

Ворона, до речі, ніколи не планувала стати великою співачкою. Тож я не думаю, що мікрофони, які падають посеред ночі на голову просто з неба, зробили б її щасливою. Напевно, все було б геть навпаки….

Бетті схопила мікрофон і, поклавши до кошика, швиденько полетіла далі.

Наступного ранку маленька дівчинка знайшла під подушкою чудовий подарунок — свій перший мікрофон! І почала втілювати в життя свою мрію.

А наша зубна фея в цей час сопіла носиком у ліжечку і бачила сни, в яких вона була популярною співачкою…

 

Бетті рятує мишеня

А іншого разу моя нова знайома розповіла мені дуже цікаву історію про врятоване нею мишеня.

Однієї літньої ночі Бетті поверталася додому. Вона вже занесла іграшковий літак хлопчику й забрала в нього натомість з-під подушки зуб, тому ніяких важливих справ більше не мала.

Тож летіла собі наша фея не поспішаючи — та мугикала собі під ніс якусь веселу пісеньку.

Пролітаючи над старенькою двоповерхівкою, вона раптом почула відчайдушний крик.

— Рятуйте! Рятуйте! — пищав хтось щосили. — Я боюся! Я впаду!

Може, хтось інший і не розібрався б, що тут і до чого. Однак маленька зубна фея одразу зрозуміла, що хтось благає про допомогу.

А знаєте чому? Що ж, відкрию вам ще один секрет: зубні феї розуміють мову всіх тварин. А мишачу мову Бетті взагалі знала пречудово. Здогадуєтеся чому?

Бетті підлетіла ближче й побачила на балконі мишеня. А точніше, на дашку балкона.

— Отакої! — щиро здивувалася фея. — Ти, взагалі-то, як сюди потрапило?

— К-к-кіт!.. — нажахано промовило мишеня й показало тремтячою лапкою на балкон. — З-з-здоровенний! С-сстрашнючий! Він сидить на балконі й чекає, поки я злізу!

Бетті поглянула на балкон і справді побачила нахабного опецькуватого котяру.

— Зрозуміло! Ну що ж… Залазь до кошика. Віднесу тебе додому. Де твій дім, до речі?

— Мій дім на узліссі, біля старої верби, — відповіло мишеня, трошечки заспокоївшись.

— О-о-ого! Так це ж хтозна-де! — здивувалася зубна фея.

— А як же ти опинилося в місті? Мишеня винувато відвело погляд і зніяковіло…

— Гадаю, ти втрапило в якусь халепу! — здогадалася Бетті. — Ну що ж, розповіси дорогою, бо до верби таки далеченько летіти.

Мишеня вмостилося в кошику, і, поки вони летіли, все-все повідало своїй рятівниці.

Маля спокійно жило собі в нірці, аж тут на узліссі з’явилися люди. Вони приїхали на пікнік. І окрім м’ячів, ракеток і шезлонгу, звісно, привезли із собою величезну коробку з їжею.

Мишеня не збиралося знайомитися з людьми. Воно лише висунуло з нірки голову та з цікавістю спостерігало за ними.

Аж ось настав час обіду. Коли всі сіли їсти, мишеня відчуло якийсь незнайомий досі аромат.

«Хай би що це було, я хочу його скуштувати!» — подумало мишеня.

Омріяними ласощами був звичайний солоний арахіс. Люди поїли та пішли розважатися, а мишеня вилізло зі сховку й тишком-нишком прокралося до коробки.

Поки мишеня наїдалося від пуза, люди почали збиратися додому. Схаменулося мишеня, та було вже пізно — коробку накрили кришкою та завантажили до машини.

— Отак я й опинився в місті!.. — сумно зітхнуло бідолашне мишеня.

— Невже люди тебе не помітили? — поцікавилася Бетті.

— Не помітили. На відміну від їхнього кота! Я тихенько виліз з коробки та хотів сховатися в якусь шпарину, щоб дочекатися вечора. Але оте чудовисько загнало мене на балкон. З переляку я подерся вгору й опинився на даху. Навіть уявляти не хочу, що могло б трапитися, якби не ти! — сказало мишеня й довірливо притулилося щокою до руки Бетті.

Незабаром вони дісталися до старої верби. Фея попрощалася з мишеням і полетіла додому. А врятоване маля ще довго махало лапкою їй услід….

 

Подарунок для Бетті

— Бетті! — якось поцікавилась я. — Ось ти постійно розносиш подарунки. А сама ти їх хоч колись отримувала?

— Я? Ну звісно, — відповіла маленька чарівниця.

— Цікаво, а що дарують зубним феям? Розповіси?

— Ну-у-у, — протягнула Бетті, — дарують різне… Я навіть не знаю, з чого почати хвалитися. Часто разом із зубиком я знаходжу різні малюнки. А на деяких навіть зображено мене. Як же це цікаво — побачити, якою мене уявляють діти!

Ще мені дарують різні дрібнички, які діти роблять власноруч із фетру, зі стрічок, з бісеру… Різноманітні браслетики, каблучки… — вела далі моя маленька подружка. — Я називаю їх манюні – гарнюні. Ой, діти такі талановиті й такі добрі!

Якось я знайшла під подушкою навіть… бутерброд. Певно, той хлопчик хвилювався, чи я, бува, не голодна. Багато хто з дітей ділиться з фея – ми ласощами: льодяниками, шоколадними батончиками, печивом… А одного разу біля ліжка (бо під подушкою, либонь, не помістився) я знайшла великий імбирно-медовий пряник! — пригадала Бетті. — Ще й прикрашений розкішною квіткою з цукрової мастики. Ох і смакота!.. Я вже не вперше прилітала до тієї дівчинки. І, щиро кажучи, то був мій останній візит до неї. От вони з мамою і постаралися мене здивувати. Сюрприз — так сюрприз!..

А ще той пряник був упакований у великий подарунковий пакет. Саме в нього я й поскладала всі свої скарби. Манюні – гарнюні. Щоправда, він уже повний-повнісінький, аж тріщить.

Усе літаю-літаю, і немає часу змайструвати собі якусь коробочку для подарунків, — зітхнула маленька фея і миттю підхопилася: — Щось я заговорилася. Треба працювати!

За хвилину моя знайома чарівниця та її великий кошик зникли в темряві. А я дивилась услід Бетті й думала…

І от що придумала. Що там казала Бетті про її пакет для манюнь-гарнюнь? Що він мало не лусне? А чи не зробити мені їй на подарунок скриньку для подарунків?! Даруйте за повторення! Таку гарну, дівчачу… Виплету з кольорових паперових смужечок. Тим паче, що в мене для цього все є: і клей, і кольоровий картон, і ножиці, а головне — є натхнення!

За годину-другу скриньку я сплела і прикрасила яскравими намистинками.

Я повернулася в садок і поклала подарунок на лавку… А ще залишила записку:

«Бетті для манюнь-гарнюнь».

Зранку на тому місці я знайшла малесенький букетик польових квітів. Мабуть, Бетті скринька сподобалася.

 

Бетті й неслухняний горобчик

— Бетті, — запитала я фею одного разу, — а чи доводилося тобі ще когось рятувати? Окрім того маленького мишеняти, що любив арахіс?

— Звісно, доводилося. І не раз… Звірята, пташки, а часом і люди, бувають дуже необачними. — Зубна фея на хвильку замислилася. — Оце якраз згадала історію про неслухняного горобчика. Якщо хочеш, розповім.

— Звичайно, хочу! — запевнила я чарівницю. — Ще б пак! І ось що вона мені розповіла…

Одного теплого весняного вечора Бетті, як завжди, летіла з кошиком збирати молочні зубенята, що випали в дітей.

Раптом біля віконечка котрогось із горищ вона побачила стурбовану горобчиху. Пташка крізь віконну шибку вдивлялася в темряву горища й відчайдушно цвірінькала.

Але ж горобці — денні пташки, зауважите ви, малята. Авжеж, саме тому горобчиха нічогісінько не могла розгледіти.

Бетті зрозуміла, що у пташечки сталася якась біда. І тому, підлетівши ближче, моя знайома фея вирішила поцікавитись, чи не може вона їй чимось допомогти.

— Біда, — тяжко зітхнула горобчиха. — Усі мої дітки зараз у теплому гніздечку разом із татком. Усі, крім одного… Мій Цвінчик, мій маленький неслух, потрапив у пастку.

— І пташка показала крилечком на горище.

— Овва! — здивовано вигукнула Бетті. — Як він туди потрапив? Не міг же він сам відчинити двері! —

Звісно, не міг, — голосила сердешна. — Двері в сарай відчинили люди.

Вони зберігають на горищі зерно. А коли витягали мішок, трохи зерна розсипалося. Варто було мені на хвильку відвернутись, як мій Цвінчик притьма залетів усередину.

Люди тим часом винесли останній мішок, зачинили сарай і пішли собі… Бідолашна горобчиха весь день просиділа біля вікна. Однак свого малюка так і не побачила.

Певно, маленький Цвінчик дуже налякався!.. Тож і сидів тишком-нишком аж до самого вечора.

— Я так переймалася, слухаючи маму – горобчиху, що вже й у самої очі були на мокрому місці! — зізналася мені Бетті.

— І що було далі? — тихенько поцікавилась я.

— Далі? А далі виявилося, що двері замкнено тільки на засув. Отже, нам пощастило. Бо я ж маю не тільки крильця, а й руки. — І Бетті радісно помахала мені маленькими ручками. — До того ж, не забувай, що я, хоч і маленька, та все ж таки фея, і чаклувати вмію не гірше за інших чарівниць, — скромно додала Бетті.

— Тож я відсунула засув, відчинила двері на горище, і ми залетіли всередину. Мама-горобчиха стала голосно кликати малого, і в одному із закутків я почула тихеньке цвірінькання. Полетівши туди, я побачила нарешті переляканого Цвінчика.

А точніше його голову, що вигулькнула зі старої глиняної макітри. Малий, вгледівши маму, одразу чкурнув їй під крильце. А горобчиха на радощах навіть забула його насварити.

І схвильована мама, і порятоване пташеня щиро дякували мені та просто серед ночі запросили на гостину. Звісно, мені хотілося ще трохи побути з ними, почути, як зрадіють тато й інші пташенята, але тоді мої маленькі беззубики не отримали б вранці монеток та замовлених подарунків.

Тож я мусила летіти далі. — Яке чудове завершення історії, — зворушено сказала я Бетті.

— Дякую тобі! — За що? — здивувалася та.

— За те, що вмієш співчувати й допомагати іншим! — Та… Нема за що дякувати! Це ж так просто! Я впевнена, що це до снаги кожному.

— Ой, мені слід поквапитися! Бо хтось таки залишиться без подарунка, а я ризикую недовиконати план з молочних зубиків, — пожартувала Бетті й полетіла геть.

«Яке ж велике серце в цієї маленької феї!» — думала я, повертаючись із саду в дім. Зайшла в задумі до будинку й тихенько зачинила за собою двері…

 

Лісова історія

— Слухай, я ось подумала, — сказала мені якось Бетті, — я теревеню і теревеню безперестанку, не даю тобі й слова вставити. Тобі це ще не набридло?

— Звісно ні, Бетті! — гаряче запевнила я. — Мені цікаво. До того ж ти вмієш дуже цікаво оповідати!

— А ти — вмієш уважно слухати! А це нині — ох яка рідкість! — відповіла компліментом на комплімент фея та розпочала нову розповідь: — Одного разу в лісі…

— У лісі? Поночі? І тобі не було страшно? — не втрималася і перебила я фею.

— Невже я помилялася, коли казала, що ти вмієш слухати?! — жартома зауважила Бетті.

Я жестом показала, що мій рот на замку. Фея ще пів хвилини загадково помовчала, а потім продовжила розповідь.

Тієї ночі Бетті мала навідатися до хлопчика, який жив не в місті й навіть не в селі, а на маленькому далекому хуторі.

За лісом, біля підніжжя гори стояло хатин зо п’ять. Ото й усього хутора.

Але ж зубні феї, малята, на те й добрі чарівниці, щоб приносити подарунки дітям у будь-який куточок світу.

Ще з вечора Бетті поклала у свій кошик конструктор, про який мріяв хлопчик, а як стемніло, вирушила в дорогу.

Летіла вона собі, летіла та й долетіла до старого лісу.

Можливо, не трапилося б ніякої пригоди, якби Бетті не втомилася і, угледівши на галявині старий розлогий дуб, не сіла на ньому трохи перепочити.

Тільки-но вона вмостилася, аж раптом на дубі щось як загуде, як зашипить, як задирчить!.. Немов біля неї хтось завів старезного трактора.

Від несподіванки перелякана фея вмить щодуху дременула навтьоки. Добре, що хоч кошика не згубила.

Певно, довго вона ще летіла б не розбираючи дороги, якби не зачепила кошиком старенького поважного пугача.

— Пугу-пугу! Шановна! Зменш оберти! Ти мене мало з гілки не скинула! — обурився він їй навздогін.

Лише тоді Бетті зупинилася й озирнулася. Сполоханий пугач сидів на дереві та кліпав великими круглими очима. Удалині ще було чути те чудне дирчання, яке так злякало бідолашну зубну фею. Але пугача воно анітрохи не бентежило, на відміну від феїного нальоту.

— Вибачте, дядечку пугачу, — винувато промовила Бетті. — Я просто дуже злякалася.

— От воно що! Ну, тоді вибачаю. Але що ж тебе так налякало? — поцікавився пугач.

— Щось причаїлося на старому дубі, а потім як задирчить, як завиє! Хіба ви не чуєте? Мені досі моторошно… — І Бетті махнула рукою туди, звідки долинали дивні звуки.

Пугач прислухався, а потім так зареготав, що мало з дерева не впав:

— Ох і кумедна ти, мала! Ох і насмішила! Ох і розвеселила!

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 12

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Оповідки зубної феї”
Тетяна Наконечна
Видавництво : “ РІДНА МОВА ”
м. Київ, 2022 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: