Орел і бджола

Щасливий працівник на ниві знаменитій:
Йому і те вже сили надає,
Що свідком подвигів його весь світ стає.
Та гідний шани й той, хто, славою не вкритий,
За спокій втрачений, за вміння трудове
Ні слави, ні пошани не бажає,
А думкою єдиною живе:
Що він на користь спільну дбає.
Орел уздрів Бджолу на квітці з висоти
І мовив так презирливо до неї:
«Яка бо жалюгідна ти,
З твоїм умінням, з працею твоєю!
Вас тисячі все літо ліплять стільники:
Та трохи згодом хто ж таки
Помітить цю твою роботу?
Як зрозуміть твою охоту:
Трудитись цілий вік, і все це задарма, —
Незнаною померти разом з усіма!
Яка різниця бо між нами!
Коли, здійнявзшись гордовито над полями, –
Ширяю я під небесами,
То всюди наганяю, жах:
З землі не сміє жодна пташка підійнятись,
Не сміють пастухи дрімати при гуртах;
І сарни бистрі теж не сміють у степах,
Побачивши мене, з’являтись».
Бджола ж у відповідь: — «І честь тобі й хвала!
Хай шле тобі Зевес повік свої щедроти!
Та я для спільних справ весь вік свій прожила,
І не хвалю своєї я роботи,
А тішусь тим, що не дарма й мої турботи,
Що крапельку свою в стільник і я внесла».

Переклад М. Терещенка