TOU

Орлик – криводзьобик

Оповідання Мирона Матвієйко

На вершку стрімкої скелі виднілося гніздо орлів. Від кількох днів у гнізді помічалася метушня. Вилупилися орлята. Зразу всі були голенькі, а дедалі стали обростати довкруги шийки і на животиках пухнастим пушком. Дзьоби в них зараз з першого дня були чималенькі, та й кігтям ні -чого не бракувало.
Цими дзьобами розривали на шматки гадюк, чи вужів, що їх раз-у-раз приносили батько й мати. В одного орляти був більший дзьобик, як у інших, і його батько прозвав Орликом-Криводзьобиком. Він був теж цікавіший за інших і куски гадюк ковтав, мов комашок.

Якось раз попробував Орлик-Криводзьобик літати. Він зразу хотів усе вміти. Замахав крильцями і- піде?- думав.

Попробував удруге і аж зчинив крильцями вітрець. Інші-орлята тільки запищали заздрісно.

– Тепер тільки стрибнути з гнізда і полетіти?

Станув на край гнізда, глянув униз,- у голові завертілося.

-Кинутися в оцю пропасть, на ці гострі каменюки?? Аж жахнувся зразу Криводзьобик. Хотів уже завернути, та орлята стали кепкувати:

-Який відважний? Хе, хе?..Надувся, як старий орел, крильцями мах-мах, а стрибнути з гнізда – відваги вже немає!

Орликові-Криводзьобикові й перед самим собою стало соромно. Нагадав, як батько нераз учив:- Орел ніколи не вертається, раз що задумав – мусить зробити?

-Краще нехай настромлюся на ці каменюки, ніж мають казати, що я боягуз? – і кинувся вниз, ще й відбився ніжками від гнізда.

І певно розбився б Орлик-Криво-дзьобик об каменюки ,але, на щастя попав на ялицю, що засохла сторчала між каменюками.

Крильця в нього ще слабі, щойно засіялися пушком і не схотіли летіти. Мов шишка завис між гілками.. Засапався і подряпався здорово. Розглянувся з цікавістю кругом:
над ним високо сторчала їхня скеля заввишки в дві ялиці. Там їхнє гніздо під ним ген в долині – каменюки, каменюки; між ними скаче потічок, перестрибує камені – біжить вниз.

-Тут хіба прийдеться мені пропасти поки крильця зміцніють-з тривогою став думати Орлик.

Нараз: – кря» кря! Орленя, Орленя! Впало з гнізда!-закричали з усіх усюдів ворони, що надлетіли і з криком знялися над деревом.

-Погані нахаби! Випало з гнізда. Пгі!.. Я сам злетів!»-гукнув на ввесь голос Орлик-Криводзьобик.

Ворони спершу кружляли здалека й кричали, мов жаби на погоду. Їх лякала відважна постава Орлика. Та ворон налітало все більше й більше та й відваги набирали. Стали налітати гурмою на Орлика-Криводзьобика, бити крилами, товкти дзьобами. І заодно кричали, мов криком думали скинути його додолу.

А Орлик-Криводзьобик відбивався наче мечем, своїм кривим дзьобом . Неодна ворона відскочила з криком, і вже не відважилася його займати. Все ж перевага була за воронами, вони разом налітали, а Орлик-Криводзьобик тільки відбивався.

Таки пізнали погані, що він не вміє літати. І от, от скинуть його вниз на каменюки. І поживляться орлиним м’ясом, нап’ються орлиної крови. Орлика-Криводзьобика лютило, що він немов прикований до гілляки, а тут так бажалось би кинутися на цих нахаб.

-Ждати аж ці погані мене заклюють?

-НІ!. . .

Підождав моменту, коли найбільша ворона, мабуть їхній провідник, підлетіла близько до нього. Підстрибнув і кинувся прямо на неї. Цілим своїм тягарем упав на спину ворони, вбив свої кігті в її хребет, а дзьобиком схопив за горлянку. Ворона лише закричала і ледве махаючи крилами, стала разом з орликом спадати додолу.

Злякані ворони з криком кинулися врозтіч.

Ворона з Криводзьобиком впала в яр на камені. Тут Орлик закінчив переможно важкий двобій.
Багато днів пройшло з того часу. Орлик-Криводзьобик жив спочатку воронячим м’ясом, а як не стало ворони, ловив гадюк, що грілися на сонці. В гонитві за поживою відбіг
далеко від рідних скель. А в гнізді орлина сім’я й забула про нього. Знали, що впав у яр і певно забився.

Одного разу на світанку побачила сім’я ген далеко маленьку цяточку. Вона росла, росла й щораз меншими кругами зближалася до скелі.

– Це тільки орел так летить -сказав батько орел. У всіх забилися серця. Батько і ненька полетіли назустріч. Відчули, що там у далені летить їх дитина,-Орлик-Криводзьобик.

А він з широко розпростертими крилами, плив просторами. В його кігтях висіла велика гадюка.. Це був гостинець для братчиків і сестричок.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Лісові пригоди“
Мирон Матвієйко
Видавництво: “Говерла”
м. Нью – Йорк, 1959 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: