Осел

Осла один господар мав,
І так себе сумирно той держав,
Що селянин не міг Ослом і нахвалитись;
А щоб у лісі він не заблудив —
Мужик йому дзвінок на шию причепив:
Надувся наш Осел: став приндитись, гордитись
(Про ордени, звичайно, він чував),
І думає, — тепер він важним паном став;
Та вийшов новий чин Ослу, нетязі, боком
(Це може не лише Ослам служить уроком).
Сказать вам треба наперед:
На честь Ослу не дуже йшлося,
Та до дзвінка йому щасливо все велося:
Чи зайде в жито, чи під очерет, –
Наїсться до смаку вийде згодом тихо.
Тепер пішло усе на лихо:
Як тільки заблука наш знатний пан за тин,
Новий, не мовкнучи, дзвенить на шиї чин.
Дивись: господар взяв дубину,
Ганяє то з грядок, а то з пашні скотину;
А там сусід, в вівсі зачувши звук дзвінка,
Дає Ослові доброго дрючка.
Ну, так, що бідний наш вельможа
До осені зачах, —
Лишилися в Осла лише кістки та кожа.

***

І у людей в чинах
З шахрайством та ж біда: як чин малий та бідний,
Шахрай ще не такий помітний;
А важний чин на нім дзвінком гуде:
Од нього звук гучний далеко йде.

Переклад С. Крижанівського