ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Осінні човни

Казки Сергія Козлова

Летіло листя, гудів вітер, була в лісі осінь…
Їжачок вийшов з свого будиночку з коромислом на плечі та пішов до криниці.
Вода в криниці була синя, холодна і виблискувала, наче дзеркало. Їжачок сів на березі та подивився у воду.
З води на Їжачка подивився сумний Їжачок і сказав:
— Їжачок, Їжачок, ти чого прийшов?
— По воду. — Сказав Їжачок, що сидів на березі.
— А навіщо тобі вода?
— Море зроблю.
— А навіщо тобі море?
— Буде у мене вдома своє море: прокинуся — а воно шумить, засинатиму — а воно плюскає!
— А де твої човни?
— Які човни?
— Ну як? По морю обов’язково повинні плавати човни.
«Так, — подумав Їжачок, що сидів на березі. — Про човни я забув».

Він встав, набрав води, почепив відра на коромисло і пішов додому.
Осінній ліс шумів по-осінньому, ялинки стояли похмурі, з дерев сипалося листя.
— Білочко! — крикнув Їжачок, побачивши Білку. — Де мені взяти човни?
— Які човни? — запитала Білка.
— Розумієш, скоро зима, а я все сам та сам — нудно мені!
— Всім нудно, — сказала Білка. — На те й зима. Чим ти кращий за інших?
— Я…
— Візьми нитку, — перебила його Білка, — і голку. Як прокинешся, вдягай нитку в голку та висмикуй — так і день пройде.
— Ні, — сказав Їжачок, — у мене море! Прокинуся — а воно шумить, повернуся з боку на бік — а воно плюскає!
— Отже, у тебе — море, а у всіх — “вдягай нитку в голку та висмикуй”? Сам шукай свої човни! — і втекла.

А Їжачок, сумний, пішов додому.
З-за ялинки виліз Ведмедик.
— Привіт, Їжачку! — гукнув він. — Ти куди йдеш?
— Стривай, — сказав Їжачок. Увійшов у хату, вилив воду у відро і вийшов в осінній ліс. — де мені взяти човни, Ведмику? — спитав він.
— Човни? — здивувався Ведмедик.
— Так.
— Де ж їх узяти? — Ведмедик озирнувся. — Оце в лісі?…
— Мені потрібні човни, — зітхнув Їжачок і пішов.
— А навіщо вони тобі? — заптався Ведмедик та пішов поруч з Їжачком.
— Розумієш, — Їжачок подивився на Ведмедика, — нудно!
— А ти лягай спати, — сказав Ведмедик. — Ось я, наприклад, зараз ляжу, навесні прокинуся.
Вони пішли до ведмежого будиночку.
— Ні, — сказав Їжачок. — Мені човни потрібні!
— Тоді я пішов.
Ведмедик повісив на двері свого будинку величезний замок, сам заліз на дах і сів на димар.
— А які вони, човни? — крикнув він зверху.
Але Їжачок не встиг відповісти, як Ведмедик зник у димарі.
Їжачок обійшов навколо будинку, підійшов до віконця, але… дах ведмежого будиночка раптом став підніматися й опускатися, підніматися й опускатися. «У-у-у…» — загудів ведмежий будиночок димарем і, чи то рохкаючи, чи то похропуючи, перевалюючись качечкою, пішов по галявині.
— Куди ти? — крикнув Їжачок.
Але ведмежий будиночок зник за деревами.
— Куди ж це він… поїхав? — пробурмотів Їжачок…

По лісі із порваним чоботом в лапі йшов старий Вовк.
— Що це у тебе в лапі, Вовче? — запитав Їжачок.
— Чобіт, — сказав Вовк і зупинився.
— А навіщо?
— Самовар розпалю, шишечок зверху покришу, чаю зварю і-і… — Вовк солодко примружився. — Хочеш зі мною чаю попити?
— Не можу: мені човни потрібні…
— Які човни?
— Морські, — сказав Їжачок. — Розумієш, скоро зима, а в мене буде море, а морем обов’язково повинні плавати човни.
— Човни… — мрійливо промовив Вовк. — Тримай! — простягнув Їжачкові чобіт.
Нахилився і з шматка кори та кленового листа зробив човник.
— Ой! — ойкнув Їжачок. — Справжній! Але мені… ще потрібні.
— Ага, — сказав Вовк. І зробив ще два човника.
— Дякую тобі, Вовчику! — сказав Їжачок. — Якщо тобі буде нудно, приходь до мене. Сядемо, будемо з тобою дивитися на море, на човни… Прийдеш?
— Прийду, — пообіцяв Вовк. Узяв чобіт і пошкутильгав далі.
А Їжачок знайшов старий лопух, поставив на нього три човники і, як на таці, поніс до себе додому.
Подув легенький вітер, вітрила човнів напнулися, і спершу Їжачок побіг за лопухом, а потім і отямитися не встиг, як — полетів.
— А-а-а! — закричав Їжачок.

Таку картину навіть уявити собі важко, але так усе й було насправді: Їжачок тримав перед собою лопух, на лопуху, ніби на зелених хвилях, мчали човни, а слідом за цим зеленим морем летів у повітрі Їжачок.
Він навіть не злякався. Це він так, для годиться, закричав: «А-а!», тому що йому не доводилося літати над лісом, але потім він отямився і заспівав.
— Ля-ля! Ля-ля! — співав Їжачок.
І тут у небі з’явилася страшна ворона. Ой, як вона каркала! Ого, які в неї були огидні пазуристі гнуті лапи і зловісний дзьоб!
— Кар-р-р! — кричала Ворона. — Ганьба! Їжак у небі!
Тут переполошився весь ліс.
А Ворона все летіла та кричала: «Ганьба! Хто дозволив?»
І всі побачили Їжачка, що летів небом, і теж замахали лапами і слідом за Вороною закричали: «ГЕТЬ! ГАНЬБА! ХТО ДОЗВОЛИВ?»
І тільки Вовк зупинився, поставив чобіт на траву і похитав головою.

А Їжачок летів по небу, вчепившись у зелене море, по якому неслися човни. Він втягнув голову в плечі, але моря не випустив і правильно зробив, тому що вітер стишився і, коли Ворона вже зовсім наздогнала їх, Їжачок зі своїми човнами опустився прямо на порозі свого будинку.
Щойно він опинився на землі, Ворона відскочила, гукнула: «Кар-р-р!» — і полетіла, каркаючи, у порожнє небо.
А Їжачок підняв човники та увійшов до будинку.
Те, що він побачив, так його потішило, що він одразу забув пережитий страх: біля відра з водою, погойдуючись на сонечку та підставляючи легкі голови морському вітерцю, росли дві високі пальми, і на самій маківці тієї, що була ближче до узбережжя, сидів зовсім крихітний, але абсолютно живий Папуга.
— Пр-р-ривіт! — гукнув Папуга. — Пускай човни! — і сів Їжачкові на плече.
І Їжачок із Папугою на плечі став пускати човники на воду.
Тепер це було справжнє море!
Шелестіли пальми, по краях відра золотився пісок, і високо під стелею бігли легкі хмари.
За віконцем стемніло, і давно вже пора було лягати спати, а Їжачок все сидів над свої морем під пальмами і не міг відірвати очей від золотих човнів.

Нарешті він встав, розібрав ліжко, ліг, зітхнув і відразу ж почув, як зітхнуло море, і над ним засяяли зірочки, і від нічного вітерцю зашелестіли пальми.
Їжачок дивився на самотню зірку за вікном, слухав, як шумить у відрі прибій, і думав, що він вже не один, що тепер, у цю холодну засніжену зиму, з ним завжди буде тепле море.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Большая книга сказок”
Сергій Козлов
Видавництво: “Махаон”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: