<

Особлива сніжинка

Казка Ольги Зубер. Читати українською онлайн.

Сніжинки тихо падали з неба, вкриваючи білим полотном все довкола: дерева, доріжки,дахи будинків, підвіконня, гнізда пташок, притрушували чиїсь крихітні, ледве помітні сліди.
Сніжинкам було весело: вони падали, кружляли, виблискуючи в холодному світлі зірок.
Серед усього цього величезного снігопаду була одна дуже незвичайна Сніжинка. Падаючи з неба, вона не безтурботно сміялася, а уважно придивлялася, де б зручненько примоститися. Вона ретельно обдивилася все довкола і опустилася на вишневу гілочку, поближче до стовбура. Тут було дуже зручно і затишно: поруч світив великий ліхтар, а будинок захищав від вітру.
Спочатку Сніжинка сиділа тихо – незвично їй було тут, на Землі. Та згодом, набравшись сміливості, підхопивши легкий подих вітру, перелетіла на підвіконня, й з цікавістю подивилася у вікно.
У кімнаті горіло світло і Сніжинка роздивлялася на велике красиве ліжко, застелене візерунчастим покривалом, на шафу з книгами, на стіл, де стояло багато різних речей.
Раптом, вона звернула увагу на незнайомий округлий предмет, що стояв у кімнаті на підвіконні. Сніжинка підлетіла поближче і побачила своє відображення. Це було невеличке, дуже гарно оздоблене старовинне дзеркало.
− Ой! – скрикнула Сніжинка від здивування. – Хто це? Невже це я?! – не вірила вона сама собі. – Яка ж я гарна! Ні, я не просто гарна! Я чудова!
Вона озирнулася і подивилася на своїх подружок-сніжинок. Вони, як і раніше,     тихо падали на землю. І тільки тепер Сніжинка помітила, що всі вони різні.
Вона довго придивлялася до них, і впевнилась, що кожна сніжинка унікальна і, по-своєму красива.
− Гей! Сестрички! – погукала вона.
− Ви тут падаєте просто так з неба, танцюєте, і не знаєте,які ви гарні!
− Чого ж це не знаємо? Якби ми були не гарні, то хіба б було довкола так красиво?!
− Ні! Ні! Я не про те! Я кажу,що всі ми різні, і не однакові, як здається. Придивіться одна до одної. Кожна з вас неповторна!
− Не мороч нам голову, Сніжинко! Всі ми однакові, а ти хочеш бути кращою за інших. Але нічого в тебе не вийде. Ти така сама , як і ми.
− Ні! Я  не така сама! Я незвичайна сніжинка! Подивіться на мій візерунок! У всіх нас він різний!
− Чого ти причепилася до нас? Ти бачиш, нам весело, і ніколи роздивлятися якісь там візерунки. Ми просто частинки замерзлої води. І ти – така ж сама.
− Ні! Я не просто частинка замерзлої води! Я унікальна сніжинка. Такої, як я  не було і ніколи не буде! Я – неповторна!
Сніжинки хором засміялися і полетіли далі.
А наша сніжинка знову підлетіла до дзеркала і почала ще уважніше розглядати себе. Зараз вона сподобалася собі ще більше: серединка в неї була шестигранна, від куточка кожної грані виходила тонесенька голочка, на якій прикріплювалися невеликі видовжені кульки, наче пелюстки в квітки. На кінчику кожної такої голочки була розташована округла крапелька, наче манюсінька горошинка.
Сніжинка відлетіла від вікна й присіла на свою вишневу гілочку.
Вона сиділа і посміхалася. Сніжинка   була щасливою.
Настав ранок. Поприбігали діти й давай кататися на санчатах! І Сніжинка побачила,що вони також різні. Вона злетіла з гілочки й почала кружляти серед малечі і кататися з ними з гірки.
− Яка весела сніжинка! – сміялися діти.
Сніжинка засміялася ще голосніше, і сіла дівчинці на долоню.
− Яка вона гарна – промовив хлопчик.
− Вона неповторна! – сказала дівчинка.
Щастю  Сніжинки не було меж. Вона знялася вгору й закрутилася наче крихітний метелик. Вона кружляла, а з неї сипалися снігові блискітки, вкриваючи снігову гірку, по якій каталися малята.

І кожен, хто прочитає цю казочку, хай знає, – що якщо він хлопчик, то він також гарний, а якщо дівчинка, то також неповторна!

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Залишити коментар