TOU

Останні дні Локі

Міфи та легенди Скандинавії

1.
Бальдр був мертвий, і боги досі оплакували цю втрату. Вони сумували, а тому безперервно лились сірі дощі й землі оповила скорбота.
Повернувшись із чергової мандрівки в далекі краї, Локі не розкаявся.
Настав час осіннього бенкету в залі Егіра, де боги й альви збиралися, щоб почастуватись свіжим елем морського гіганта, звареним у казані, який Тор давним-давно приніс із Країни велетнів.
Був серед них і Локі. Він випив забагато Егірового елю, налигався так, що перейшов від веселощів, жартів і вигадок до важких похмурих дум. Коли Локі почув, як боги нахвалюють Егірового слугу Фімафенга за його спритність і старанність, він вискочив з-за столу і штрикнув Фімафенга ножем, від чого той помер.
Налякані боги вивели Локі з бенкетної зали в пітьму.
Спливав час. Бенкет тривав, але вже не так весело.
Біля дверей зчинилась колотнеча, і коли боги та богині обернулися в той бік, щоб поглянути, що сталося, вони побачили Локі. Він повернувся на бенкет і тепер стояв біля входу в залу і дивився на них, а його обличчя розплилось в уїдливій посмішці.
— Тобі тут не раді, — сказали боги.
Локі пропустив це повз вуха. Він підійшов до того місця, де сидів Одін.
— Боже-отче. Ми з тобою поріднилися давним-давно, чи не так?
Одін кивнув.
— Так.
Локі посміхнувся ще ширше.
— Хіба ти не присягався тоді, о великий Одіне, що питимеш за бенкетним столом, тільки якщо Локі, твій названий брат, питиме разом з тобою?
Сіре зряче око Одіна втупилося у зелені оченята Локі, а потому Бог-отець відвернувся.
— Нехай вовчий батько частується з нами, — прохрипів Одін, а тоді наказав своєму синові Відару посунутись, щоб Локі міг сісти поряд.
Локі вишкірився — злостиво й задоволено. Він знову послав по Егірів ель і випив усе до дна.

Тієї ночі Локі образив по черзі всіх богів і богинь. Він називав богів боягузами, а богинь — легковірними та гулящими. Часточки правди у кожній образі якраз вистачало, щоб поранити. Він називав присутніх дурнями, нагадуючи їм про речі, які вони вважали давно забутими. Він глумився і знущався, згадував старі образи і не переставав псувати всім настрій, аж поки на бенкет не прийшов Тор.
Громовержець припинив розмову дуже просто: він пригрозив взятись за Мйольнір, щоб стулити паршиву пельку Локі назавжди і відправити його у Хель, прямо до зали мертвих.
Тоді Локі залишив бенкет, але перш ніж чванливо вивалитись із зали, він повернувся до Егіра.
— Ти зварив гарний ель, — сказав Локі морському велетню. — Але осіннього бенкету тут більше не буде. Цю залу охопить полум’я; язики вогню знімуть шкуру із твоєї спини. У тебе заберуть все, чим ти дорожиш. Присягаюсь.
І він залишив богів Асґарда у залі, а сам поринув у пітьму.

2.
Наступного ранку Локі протверезів і почав думати про те, що накоїв минулої ночі. Він не відчував сорому, бо таке почуття було йому не відоме, але розумів, що зайшов зі своїми кпинами над богами надто далеко.
У Локі був дім на горі біля моря, і він вирішив перечекати там, поки боги про нього забудуть. Будинок стояв на вершині гори і мав двері з чотирьох сторін, завдяки чому Локі міг бачити наближення небезпеки з будь-якого боку.
Вдень Локі перетворювався на лосося і ховався у заводі біля підніжжя водоспаду Франангр — високого каскаду, який спадав по гірському схилу. Струмок з’єднував заводь із маленькою річкою, а вже та річка впадала у море.
Локі любив будувати плани і контрплани. Він розумів, що в подобі риби перебуває у відносній безпеці. Боги не могли просто так спіймати лосося у воді.
Але згодом Локі опосіли сумніви. Він подумав: «Можливо, є якийсь спосіб спіймати рибу в глибокій заводі під водоспадом?»
Як би він сам, найспритніший, найпідступніший хитрун, спіймав лосося?
Локі взяв клубок кропив’яної пряжі й почав плести з неї рибальську сіть — першу таку сіть на світі. «Що ж, — думав він, — якби я скористався цією сіттю, то зміг би спіймати лосося».
«А тепер, — вирішив Локі, — треба придумати контрплан: що я робитиму, якщо боги сплетуть таку сіть?»
Він оглянув свій витвір.
«Лососі вміють стрибати, — подумав він. — Вони можуть плисти проти течії і навіть долати водоспади. Я можу перестрибнути через сіть».
В цей час щось привернуло його увагу. Локі визирнув з одних дверей, а потім з інших. Він остовпів: боги піднімалися на гірський схил і були вже майже біля його дому.

Локі кинув сіть у вогонь і з задоволенням простежив, як вона згоріла. Тоді занурився у водоспад Франангр. Локі в подобі срібного лосося понесло каскадом, і він зник у глибокій заводі біля підніжжя гори.
Аси дісталися дому Локі на вершині гори. Вони стали біля кожних дверей, щоб відрізати Локі шлях до втечі, на випадок, якщо він досі був всередині.
Квасір, наймудріший із богів, зайшов крізь перші двері. Одного разу Квасіра вбили, а з його крові зварили мед, але тепер бог повернувся у світ живих. Поглянувши на вогонь і недопиту чашу вина, він зрозумів, що Локі був тут лише за кілька хвилин до їхнього приходу.
Однак ніщо не вказувало на те, куди Локі подівся. Квасір придивився до неба, а тоді опустив очі на підлогу та вогнище.
— Втік, шмаркатий пройдисвіт, — резюмував Тор, увійшовши крізь інші двері. — Він міг перетворитися на що завгодно. Ми нізащо його не знайдемо.
— Не гарячкуй, — сказав Квасір. — Поглянь.
— Це ж просто попіл, — відповів Тор.
— Але подивись, якої він форми, — мовив Квасір.
Зігнувшись, він торкнувся попелу на підлозі біля вогнища, понюхав його і поклав на язик.
— Це попіл від мотузки, яку спалили у цьому вогнищі. Мотузки, схожої на кропив’яну шворку, моток якої лежить отам в кутку.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

1 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Скандинавська міфологія”
Автор – Ніл Гейман
Переклад – М. Бакалова
Видавництво: “КМБУКС”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: