TOU

Падишах і ковалівна

Таджицькі народні казки

Жив колись падишах. Зібрав він у столиці вчених мужів та мудрих дідів з усього краю, кликав їх щоранку до себе й задавав питання.

Якось уранці вийшов він у сад і побачив, як два горобці кружляли коло гнізда, вицвірінькуючи, а далі кинулися один на одного й заходилися чубитися. Та так знетямилися, що попадали на землю від утоми, але бійки не припинили.

Падишах підійшов до них, потупав ногами, однак горобці не звернули на нього уваги.

Володар розповів про оказію мудрецям і спитав:

– За що билися горобці та що вони казали одне одному?

Вчені мужі й мудрі діди не знали, що йому на те відповісти. Вони попросили три дні часу на роздуми й вийшли з палацу.

Дорога до місця, де вони завжди радилися, пролягала повз кузню. А в коваля та була донька. Щодня приходила вона до кузні допомагати батькові.

Побачила дівчина, що цього разу вчені мужі й мудрі діди повертаються від падишаха засмучені та похнюплені, вийшла з кузні, спинила мудреця, який був знайомий з її батьком, і спитала:

– Щоранку ви йшли від падишаха раді та веселі, а чого сьогодні так посмутніли?

– Ех, доню, хоч ми й скажемо тобі, ти не зарадиш нашому горю.

Однак дівчина не відступалася. Учений муж зітхнув тяжко й повів таке:

– Падишах загадав нам таку мороку, що ніхто не може її розгадати. Почубилися два горобці, а за віщо, сам бог знає. Однак володар хоче почути це від нас та ще й питає, що ті горобці казали одне одному. Ми ж тих птахів не чули, не бачили. То звідки нам знати, чого вони не поділили між собою. Та все ж падишах дав нам три дні подумати. Якщо ми за ці три дні не дамо йому відповіді, звелить усім нам голови повтинати.

– Як не придумаєте, що відповісти, я вам підкажу, – мовила ковалева донька.

– Глузуєш із нас, нечемна дівко! – докорив їй мудрець і подався геть.

Три дні думали-гадали вчені мужі й мудрі діди, сперечалися, та так і не придумали, що відповісти падишахові. Хоч-не-хоч, мусили послати ковалевого знайомого до дівчини.

А дівчина йому й каже:

– Підіть до падишаха, нехай він напише на папері, кому має належать батьківщина.

Мудреці подалися до палацу й принесли папір, на якому володар власноручно написав, що батькове майно має переходити у спадок до сина.

Прочитала ковалівна написане й мовила:

– Горобці билися за гніздо. Одному те гніздо дісталося у спадок від батька, а другий хотів силоміць відібрати його в спадкоємця.

Вчені мужі й мудрі діди пішли до палацу й переповіли це падишахові.

– То не ваші слова! – гукнув володар, – Якби ви це знали, відповіли б на моє запитання ще першого дня. Хто вам підказав? Скажете правду, живі зостанетесь, а не зізнаєтеся, звелю всім голови постинати.

Вчені мужі та мудрі діди мусили сказати правду.

Падишах звелів привести до нього ковалеву доньку. Слуги вмить сповнили його волю.

– Звідки ти знаєш, за що побилися горобці? – спитав володар дівчину.

– У ваших володіннях,– відказала та,– сильні відбирають добро в слабших, зневажають їх, завдають їм усяких збитків, а царедворців це не турбує. Ось і моєму батькові дістався у спадок від його батька сад. Але наш заможний сусіда обмовив тата, заграбастав у нього той спадок і долучив до своїх садів. Хато кинулися до суду, вдавалися зі скаргою й до ваших візирів, та ніхто їх слухати не став, усі потягли за сусідом. Ваші мудреці дали мені листа, де ви написали, що батьківщина має перейти у спадок синові. Правильно. Однак це лишається тільки на папері, а можновладці роблять усе на свій лад.

Ніколи й від нікого не чув ще падишах таких слів. Тож не на жарт розлютився й гукнув:

– За такі балачки можна й голови позбутися! Відповідай на моє запитання!

– Ви бачили, що обидва горобці чубилися над гніздом,– одказує дівчина.– Отже, вони зчепилися за гніздо. Один казав: «Це гніздо дісталося мені в спадок од батька», а другий: «Я заберу його в тебе, бо я дужчий, і ти нічого мені не вдієш». Як бачите, не треба великого розуму, аби це збагнути.

Нічого не відповів на те володар, тільки відпустив дівчину. А коли вона пішла, мовив до своїх візирів:

– Ця проста дівка зганьбила нас! Що маємо робити з нею?

– Візьміть її собі за дружину. Дружина все одно що рабиня – придумаєте їй самій кару, яку схочете, – порадив перший візир.

– Як одружитеся з царицею Малікою, зробите ковалівну її служницею,– додав другий візир.

Юна цариця Маліка славилася на цілий світ чарівною вродою й тонким розумом, тож не злічити було тих, хто добивався її руки. Та вона оголосила, що віддасться за того, хто відповість на її запитання й виконає її умову, а кожного, хто з цим не впорається, зробить своїм рабом.

Багато вродливих юнаків, які не змогли відповісти на царицині запитання, уже стали її рабами та ще й пишалися, щ0 вони раби самої Маліки.

Порада візирів припала падишахові до душі. Послав він до коваля старостів і силоміць висватав його доньку, а як тільки ковалівна стала йому дружиною, сказав їй:

– Яка б ти розумна не була, ти всього-на-всього донька якогось там коваля, а я падишах, і ти мені нерівня. А взяв я тебе для того, щоб зробити служницею цариці Маліки, коли я одружуся з нею.

– Викиньте собі геть з голови ці заміри, – застерегла його дівчина.– Одружитися з царицею Малікою не так-то й легко. Тисячі таких, як ви, вже поставали її рабами.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таджицькі народні казки”
Упорядник  і перекладач – О. Шокало
Видавництво: “Веселка”
М. Київ, 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: