TOU

ПАЛАЦ ПОМСТИ

Мари Катрин Д'Онуа

Жили собі в давні часи король і королева Ісландії, у яких після двадцяти років подружнього життя народилася донечка. Її народження невимовно їх втішило, бо вони давно вже втратили надію мати дитину — спадкоємця свого королівства. Маленьку королівну назвали Іміс; уже в ранньому дитинстві її чарівність обіцяла пишно розквітнути з плином часу. У всьому світі ніхто і ніщо не могли б зрівнятися з нею, якби бог Кохання, вважаючи справою честі отримати в своє підданство це чудове створіння, завчасно не потурбувався про те, щоб при цьому ж дворі народився принц, чарівність якого ні в чому не поступалася принадності Іміс. Його звали Філакс, він був сином брата короля Ісландії і на два роки старший за королівну. Діти росли разом і були дуже близькими друзями, як це часто трапляється в дитинстві, особливо серед родичів. Невдовзі прокинулися в їхніх серцях взаємні захоплення й ніжність. Королевич і королівна ніколи не бачили кращих за себе, отже, не було жодних перепон для появи почуття, що охопило їх обох, хоча й самі не знали, як воно називається. Король і королева з радістю спостерігали за народженням цього почуття. Вони любили молодого Філакса, він був принцем однієї з ними крові, до того ж ніхто інший з дітей не відзначався такими чудовими рисами.

Здавалося, все сприяє їхньому коханню, і одного чудового дня Філакс стане найщасливішим з усіх людей.

Королівні виповнилось років дванадцять, коли, люблячи дочку з невимовною ніжністю, королева зажадала дізнатися про її долю в однієї феї, чутки про дивовижні здібності якої розійшлися по всьому світу. Вона поїхала до неї, узявши з собою й дочку.

Сумуючи в розлуці з Філаксом, королівна дивувалася: навіщо турбуватися про майбутнє, якщо сьогодення таке приємне. Філакс залишився з королем, проте ніякі придворні розваги не могли розвіяти його тугу за королівною.

Коли вони дісталися до палацу феї, їх зустріли з великими почестями, хоча самої господині вдома не було. Зазвичай вона перебувала на самоті на вершині досить віддаленої гори, де заглиблювалась у вивчення чарівницької науки, яка здобула їй всесвітню славу. Дізнавшись про приїзд гостей, фея одразу ж повернулась. Королева представила їй дочку-принцесу, назвала її ім’я, час народження, але чаклунці все це було відомо (адже Фея з Гори знала все). Вона пообіцяла королеві дати відповідь за два дні і знову вирушила на свою гору. Повернувшись на початку третього дня, Фея запросила королеву зійти в сад, де вручила їй запечатані таблички з пальмового листя, наказавши відкрити їх лише в присутності короля. Однак королева, бажаючи вдовольнити свою цікавість, почала розпитувати про долю своєї дочки. «Велика королево, — відповіла на те Фея з Гори, — я не можу сказати з певністю, яке нещастя загрожує принцесі, але бачу, що кохання посідатиме в її житті важливе місце. Ніколи ще краса не викликала таких шалених пристрастей, як ті, що розпалюватиме Іміс». Втім, не треба бути феєю, щоб напророчити Іміс численних закоханих у неї. Здавалося, очі принцеси вже наказували всім любити її, як передрікала Фея.

Тим часом Іміс, яку її власна доля турбувала набагато менше, ніж розлука з Філаксом, заходилася збирати квіти. Однак, заполонена своїм почуттям і бажанням якнайшвидше поїхати звідси, вона забула про букет, в задумі полишила його і приєдналась до матері, що саме прощалася з Феєю. Чарівниця поцілувала Іміс, захоплено її розглядаючи, бо принцеса була таки цього варта. «Коли вже я не можу, — мовила Фея, таємниче помовчавши хвилину, — коли вже я не можу, прекрасна королівно, змінити вашу долю, я спробую хоч трохи допомогти вам уникнути уготованих нещасть».

Потім вона зірвала кілька конвалій і знову звернулася до Іміс: «Завжди носіть ці квіти, вони не зів’януть ніколи. До того часу, поки не розлучитеся з ними, матимете надійний захист від біди, яка загрожує вам». І прикрасила букетом волосся Іміс. Квіти, здавалося, підкорились намірам Феї: щойно опинились на голові королівни, як самі уквітчали її гарненьким султаном, чисто білий колір якого ще більше відтіняв ні з чим не зрівнянну шкіру Іміс.

Королева вирушила додому, тисячу разів подякувавши Феї, і незабаром прибула до Ісландії, де весь двір із нетерпінням чекав на повернення принцеси. Ніколи ще радість не сяяла так ніжно й палко в очах закоханих, як у поглядах Іміс та Філакса. Лише королю розкрили таємницю султана з конвалій; квіти так пасували до прегарного чорного волосся королівни, що видавалися усім звичайною прикрасою, яку Іміс сама собі вибрала в садах уФеї. Королівна охочіше розповідала Філаксу про смуток, що охопив її в розлуці з ним, ніж про нещастя, які готувала для неї доля. Хоча Філакса дуже стурбувало пророцтво Феї, радість зустрічі переважила: нещастя були такі примарні й далекі, що закохані швидко про них забули, віддаючись ніжності бачити одне одного.

Тим часом королева розповіла королю про свою мандрівку і про таблички Феї. Розкривши їх, вони побачили викарбувані золотими літерами вірші:

Надія, обіцянками багата,
Приховує сувору прикрість долі,
І на Іміс біда чатує клята
Через надмір блаженства й талану доволі.

Король і королева були дуже занепокоєні таким пророцтвом і марно намагалися знайти йому якесь пояснення. Вони нічого не сказали королівні, бажаючи позбавити її зайвих переживань.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: