<

ПАЛАЦ ПОМСТИ

. Читати українською онлайн.

Жили собі в давні часи король і королева Ісландії, у яких після двадцяти років подружнього життя народилася донечка. Її народження невимовно їх втішило, бо вони давно вже втратили надію мати дитину — спадкоємця свого королівства. Маленьку королівну назвали Іміс; уже в ранньому дитинстві її чарівність обіцяла пишно розквітнути з плином часу. У всьому світі ніхто і ніщо не могли б зрівнятися з нею, якби бог Кохання, вважаючи справою честі отримати в своє підданство це чудове створіння, завчасно не потурбувався про те, щоб при цьому ж дворі народився принц, чарівність якого ні в чому не поступалася принадності Іміс. Його звали Філакс, він був сином брата короля Ісландії і на два роки старший за королівну. Діти росли разом і були дуже близькими друзями, як це часто трапляється в дитинстві, особливо серед родичів. Невдовзі прокинулися в їхніх серцях взаємні захоплення й ніжність. Королевич і королівна ніколи не бачили кращих за себе, отже, не було жодних перепон для появи почуття, що охопило їх обох, хоча й самі не знали, як воно називається. Король і королева з радістю спостерігали за народженням цього почуття. Вони любили молодого Філакса, він був принцем однієї з ними крові, до того ж ніхто інший з дітей не відзначався такими чудовими рисами.

Здавалося, все сприяє їхньому коханню, і одного чудового дня Філакс стане найщасливішим з усіх людей.

Королівні виповнилось років дванадцять, коли, люблячи дочку з невимовною ніжністю, королева зажадала дізнатися про її долю в однієї феї, чутки про дивовижні здібності якої розійшлися по всьому світу. Вона поїхала до неї, узявши з собою й дочку.

Сумуючи в розлуці з Філаксом, королівна дивувалася: навіщо турбуватися про майбутнє, якщо сьогодення таке приємне. Філакс залишився з королем, проте ніякі придворні розваги не могли розвіяти його тугу за королівною.

Коли вони дісталися до палацу феї, їх зустріли з великими почестями, хоча самої господині вдома не було. Зазвичай вона перебувала на самоті на вершині досить віддаленої гори, де заглиблювалась у вивчення чарівницької науки, яка здобула їй всесвітню славу. Дізнавшись про приїзд гостей, фея одразу ж повернулась. Королева представила їй дочку-принцесу, назвала її ім’я, час народження, але чаклунці все це було відомо (адже Фея з Гори знала все). Вона пообіцяла королеві дати відповідь за два дні і знову вирушила на свою гору. Повернувшись на початку третього дня, Фея запросила королеву зійти в сад, де вручила їй запечатані таблички з пальмового листя, наказавши відкрити їх лише в присутності короля. Однак королева, бажаючи вдовольнити свою цікавість, почала розпитувати про долю своєї дочки. «Велика королево, — відповіла на те Фея з Гори, — я не можу сказати з певністю, яке нещастя загрожує принцесі, але бачу, що кохання посідатиме в її житті важливе місце. Ніколи ще краса не викликала таких шалених пристрастей, як ті, що розпалюватиме Іміс». Втім, не треба бути феєю, щоб напророчити Іміс численних закоханих у неї. Здавалося, очі принцеси вже наказували всім любити її, як передрікала Фея.

Тим часом Іміс, яку її власна доля турбувала набагато менше, ніж розлука з Філаксом, заходилася збирати квіти. Однак, заполонена своїм почуттям і бажанням якнайшвидше поїхати звідси, вона забула про букет, в задумі полишила його і приєдналась до матері, що саме прощалася з Феєю. Чарівниця поцілувала Іміс, захоплено її розглядаючи, бо принцеса була таки цього варта. «Коли вже я не можу, — мовила Фея, таємниче помовчавши хвилину, — коли вже я не можу, прекрасна королівно, змінити вашу долю, я спробую хоч трохи допомогти вам уникнути уготованих нещасть».

Потім вона зірвала кілька конвалій і знову звернулася до Іміс: «Завжди носіть ці квіти, вони не зів’януть ніколи. До того часу, поки не розлучитеся з ними, матимете надійний захист від біди, яка загрожує вам». І прикрасила букетом волосся Іміс. Квіти, здавалося, підкорились намірам Феї: щойно опинились на голові королівни, як самі уквітчали її гарненьким султаном, чисто білий колір якого ще більше відтіняв ні з чим не зрівнянну шкіру Іміс.

Королева вирушила додому, тисячу разів подякувавши Феї, і незабаром прибула до Ісландії, де весь двір із нетерпінням чекав на повернення принцеси. Ніколи ще радість не сяяла так ніжно й палко в очах закоханих, як у поглядах Іміс та Філакса. Лише королю розкрили таємницю султана з конвалій; квіти так пасували до прегарного чорного волосся королівни, що видавалися усім звичайною прикрасою, яку Іміс сама собі вибрала в садах уФеї. Королівна охочіше розповідала Філаксу про смуток, що охопив її в розлуці з ним, ніж про нещастя, які готувала для неї доля. Хоча Філакса дуже стурбувало пророцтво Феї, радість зустрічі переважила: нещастя були такі примарні й далекі, що закохані швидко про них забули, віддаючись ніжності бачити одне одного.

Тим часом королева розповіла королю про свою мандрівку і про таблички Феї. Розкривши їх, вони побачили викарбувані золотими літерами вірші:

Надія, обіцянками багата,
Приховує сувору прикрість долі,
І на Іміс біда чатує клята
Через надмір блаженства й талану доволі.

Король і королева були дуже занепокоєні таким пророцтвом і марно намагалися знайти йому якесь пояснення. Вони нічого не сказали королівні, бажаючи позбавити її зайвих переживань.

Одного чудового дня, коли Філакс поїхав на полювання (а це траплялося досить часто), Іміс гуляла на самоті у миртовому лабіринті й сумувала, бо їй здавалося, що Філакс не вертається надто довго; картала себе за нетерпіння, яке він з нею, очевидно, не поділяв. Отже, перебуваючи в глибокій задумі, вона раптом почула голос, який говорив їй:

«Чому ви сумуєте, прегарна королівно? Якщо Філакс байдужий до блаженства бути коханим, я пропоную вам серце, у тисячу разів вдячніше і глибоко зворушене вашою чарівністю, стан, досить високий, щоб його бажала будь-яка дівчина, і владу, яку визнає весь світ».

Королівна страшенно здивувалась, вона була певна, що в лабіринті, крім неї, нікого немає. Однак нічого не сказала і здивувалася ще більше, коли той же голос відповів на її думки. Принцеса роззирнулася і побачила в повітрі маленького чоловічка верхи на хрущі.

«Не бійтеся, прекрасна Іміс, — мовив він, — немає на світі покірнішого закоханого, і хоча сьогодні я з’явився перед вами вперше, кохаю вас уже давно і милуюся щодня».

«Як же ви мене здивували! — сказала королівна. — Оце так! Ви бачите мене щодня і знаєте про що я думаю? Але якщо це правда, то мусите розуміти: кохати мене — марна річ. Філакс, якому я віддала своє серце, такий любий мені, що назавжди залишиться його володарем. І хоча зараз я ним не дуже задоволена, проте ніколи ще так палко його не кохала. Скажіть мені, хто ви і де ви мене бачили?»

«Я Чарівник-Поганин, — відповів він, — моя влада поширюється на весь світ, крім вас, панночко. Уперше я побачив вас у саду Феї з Гори. Я ховався в одному із зірваних вами тюльпанів і спочатку сприйняв за щасливе передвістя випадок, що ви вибрали саме мою квітку. Я сподівався, що ви заберете мене з собою, та ви надто заглибились у приємні мрії про Філакса. Кинувши квіти долі, ви залишили мене в саду найзакоханішим з усіх людей. З тієї самої миті я відчув, що ніщо, крім радості кохати вас, не може дати мені щастя. Думайте про мене, чарівлива Іміс, якщо можете, і дозвольте іноді нагадувати вам про своє кохання».

За цим він зник, а королівна повернулася до палацу, де зустріла Філакса, і всі її страхи розвіялись. Вона з таким задоволенням слухала його виправдування щодо надто довгого полювання, що спочатку навіть забула розповісти про свою пригоду. Та, зрештою, повідала йому про неї.

Незважаючи на свою відвагу, юний королевич злякався крилатого суперника, адже не міг змагатися з ним за королівну, навіть ризикуючи власним життям. Проте султан з конвалій вгамував його страх перед чаклунством, а ніжне ставлення Іміс дозволяло не боятися змін в її почуттях.

Прокинувшись наступного дня після пригоди в лабіринті, королівна побачила, що по її кімнаті літають верхи на бджолах дванадцять маленьких німф, тримаючи в руках крихітні золоті кошики. Німфи наблизились до ліжка принцеси, привітали її і поставили кошики на столик з білого мармуру, який несподівано з’явився посеред кімнати. Ледве торкнувшись столу, кошики виросли до звичайних розмірів. Тоді німфи ще раз вклонилися Іміс. Одна з них підлетіла до її ліжка ближче за інших і щось кинула туди, і потім всі вони полетіли геть. Незважаючи на подив, викликаний незвичайним видовищем, королівна взяла те, що німфа залишила біля неї, — то був прегарний смарагд. Він розкрився від першого ж дотику королівни: там знаходилась трояндова пелюстка, на якій були написані такі вірші:

Нехай усесвіт з подивом почує,
Яку чудесну владу має погляд ваш.
Кохаючи, я з насолодою відчую
Страждання бажані заради вас.

Королівна не могла отямитись від подиву, але, зрештою, покликала придворних дам, які прислуговували їй. Побачивши стіл і кошики, придворні були вражені не менше за Іміс. Король, королева і Філакс також поспішили до неї, принцеса розповіла їм про все, а втім, не згадуючи про послання закоханого. Вона вирішила, що мусить розповісти про це одному лише Філаксу. Усі роздивлялися таємничі кошики, вщерть наповнені коштовним камінням надзвичайної краси й цінності, що викликало найбільше здивування присутніх. Королівна не захотіла навіть доторкнутися до них і, вибравши мить, тихенько наблизилась до. Філакса і дала йому смарагд із пелюсткою троянди. Королевич дуже засмутився, прочитавши листа свого суперника. Щоб заспокоїти принца, Іміс розірвала пелюстку у нього на очах. Та якою дорогою ціною мусила вона заплатити за цей вчинок!

Протягом кількох наступних днів королівна нічого не чула про Поганина і вже тішила себе думкою, що її зневага охолодила його пристрасть; Філакс жив тією ж надією. Як завжди, королевич поїхав на полювання. Він зупинився на самоті біля джерельця, щоб освіжитися студеною водою. При ньому був смарагд, подарований королівною. Із задоволенням згадуючи про цю жертву, він вийняв його з кишені, щоб роздивитися ще раз, та смарагд одразу ж вислизнув у нього з рук і, ледь торкнувшись землі, перетворився на візок. Із джерельця вийшли два крилаті чудовиська й самі впряглися у візок. Філакс дивився на них без страху, бо не знав такого почуття. Та все ж захвилювався, коли якась нездоланна сила перенесла його до смарагдового візка і той одразу ж знявся в повітря. Крилаті чудовиська з надзвичайною легкістю помчали принца невідь-куди. Настала ніч; після марних пошуків Філакса у лісі мисливці повернулися до палацу, сподіваючись, що він уже там. Але в палаці його теж не було. Ніхто не бачив королевича з того часу, як він поїхав на полювання. Король наказав відновити пошуки. Весь двір поділяв його занепокоєння; обшукали ліс, околиці й повернулися лише на світанку, не знайшовши жодних слідів королевича. Іміс провела безсонну ніч, охоплена відчаєм через втрату коханого, марно намагаючись знайти цьому пояснення. Вона вийшла на терасу, зустрічаючи тих, хто їздив на пошуки Філакса, але їй сказали, що доля його невідома. Іміс знепритомніла, її віднесли до покоїв, і одна з жінок, що поралась біля неї, вкладаючи у ліжко, зняла з голови принцеси султан із конвалій, який оберігав її від чаклунських чар. Ледве його було знято, як кімнату огорнула темна хмара, і Іміс зникла. Від такої втрати короля з королевою охопив невимовний відчай.

Прийшовши до тями, королівна побачила, що перебуває в кімнаті з барвистих коралів, а підлога вистелена перламутром. Її оточували німфи, прислуговуючи з глибокою шанобливістю. Вони були вродливі, одягнені у пишні вишукані шати. Іміс одразу ж запитала, де вона.

«Ви там, де вас обожнюють, — відповіла одна німфа. — Вам нема чого боятися, прекрасна королівно, ви знайдете тут усе, чого тільки забажаєте».

«Отже, Філакс тут, — вигукнула принцеса, і її очі радісно заблищали, — найбільше щастя для мене — бачити його».

«Ви надто довго пам’ятаєте невдячного, — відгукнувся тоді Поганин, який раптом з’явився перед нею. — Королевич покинув вас і не гідний більше вашого кохання, забудьте прикрощі, володарюйте в цьому краю, прекрасна королівно, і незліченні скарби, і всі можливі розваги до ваших послуг». Іміс відповіла на промову Поганина лише потоком сліз. Він пішов, боячись ще більше роз’ятрити її серце. Німфи залишилися біля королівни й намагалися розрадити своїм піклуванням. їй подали чудовий обід, але вона відмовилась від страв; однак наступного дня бажання побачити Філакса збудило в ній потяг до життя. Вона поїла, а щоб розвіяти тугу, німфи показали їй палац. Він був із блискучих скойок та різноколірних коштовних камінців, що справляло незабутнє враження; стояли в ньому меблі із щирого золота — витвір чарівного мистецтва фей. Показавши Іміс чудовий палац, німфи повели ЇЇ в сад, красу якого неможливо описати. Там вона побачила блискучу карету, запряжену шестериком оленів, якими правив карлик. Її запросили до карети, Іміс підкорилася, німфи сіли поряд з нею. Їх повезли на берег моря, де одна німфа розповіла Іміс, що на цьому острові царює Поганин, який зробив з нього завдяки своєму чарівному мистецтву найпрекрасніше місце на світі. Розповідь німфи перебили звуки музики. Все море було вкрите маленькими кораловими човниками вогненного кольору, наповненими усім тим, чим може порадувати чудове морське свято. Серед маленьких човників вирізнявся своїми розмірами один, де перлами були викладені вензелі Іміс. Його тягнули два дельфіни. Човен наблизився до берега. Королівна увійшла в нього разом із німфами, й тієї ж миті перед нею з’явилася вишукана страва, а з човників довкруг полинула чарівна музика. Усі оспівували лише її, та ніщо не втішило Іміс. Вона знову сіла в карету й повернулася до палацу, охоплена невимовною тугою. Увечері Поганин з’явився знову. Він побачив, що королівна байдужіша до нього, ніж будь-коли, та це не збентежило його: він мав надію на своє терпіння і вірність. Чарівник іще не знав, що найстійкіші в коханні далеко не завжди найщасливіші. Щодня він влаштовував на честь королівни свята, розваги, вони викликали захоплення у всіх присутніх, крім тієї, заради якої усе це робилося. Іміс хвилювала лиш розлука з коханим.

Нещасний королевич був перенесений крилатими чудовиськами до лісу, що належав Поганину і називався Лісом Смутку. Щойно Філакс там опинився, як смарагдовий візок зник разом із чудовиськами. Вражений королевич покликав на допомогу всю свою відвагу — єдину опору, на яку міг розраховувати у цьому місці. Спочатку він пройшовся кількома стежками: ліс був жахливий, сонце ніколи не проникало крізь густий морок. Він не знайшов нікого, навіть тварин; здавалося, звірів також відлякувало таке моторошне місце. Філакс жив там, харчуючись зібраними в лісі дикими плодами.

Дні минали у смертельній тузі. Розлука з королівною кидала його в розпач, іноді він розважався тим, що мечем, який залишився в нього, вирізав слово «Іміс» на деревах, аж ніяк не гідних носити це ніжне ім’я, та коли кохаєш по-справжньому, примушуєш служити своєму почуттю навіть речі, здавалося б, зовсім для цього не призначені. Водночас королевич з кожним днем все далі заглиблювався в ліс. Проживши там цілий рік, якось вночі він почув жалібні голоси, але не міг розібрати жодного слова. Хоч би якими страшними здавалися ті нічні скарги в такому безлюдному місці, бажання позбутися самотності й зустрітися з такими ж нещасними, як він сам, щоб разом оплакувати свої біди, примусило його з нетерпінням чекати ранку й негайно вирушити на пошуки тих, чиї голоси він почув.

Королевич попростував у тому напрямку, звідки вночі долинало квиління. У марних пошуках минув цілий день, та врешті, коли вже сутеніло, Філакс побачив серед поріділих дерев руїни колись пишного й вельми просторого палацу. Він зайшов у двір і наблизився до якогось підвищення на п’єдесталі з чорного мармуру: це була звалена докупи зброя — шоломи, щити, старовинні мечі, що нагадували безладно нагромаджені трофеї. Філакс уважно їх розглядав, сподіваючись знайти хоч який-небудь слід, котрий вказував би на те, кому належав цей обладунок. Врешті-решт він побачив на п’єдесталі напівстертий від часу напис і з великими труднощами розібрав такі слова:

Невмирущій пам’яті і славі феї Цеореї присвячується.

На цьому місці одного дня вона перемогла любов

і покарала зрадливих коханців.

Цей напис нічого не прояснив для Філакса, тому принц вирішив іти лісом далі, але тут настала ніч. Він сів біля підніжжя кипариса й одразу ж почув ті самі, що й минулої ночі, голоси. Найбільше його вразило те, що стогнали, мов люди, дерева, які його оточували. Королевич підвівся, вихопив меч і вдарив по найближчому кипарису. Він збирався вдарити ще, як раптом дерево скрикнуло: «Зупинись, зупинись, не кривдь нещасного королевича, який не в змозі захистити себе».

Філакс опустив меч і, оговтавшись від несподіванки, спитав у кипариса, яким же чином він може бути одночасно і людиною, і деревом.

«Я з радістю розповім тобі про це, — відповів кипарис, — бо коли вже вперше за дві тисячі років доля дає мені можливість поділитися з кимось спогадами про мої незгоди, я не хочу втратити її. Усі дерева, які ти тут бачиш, були колись іменитими принцами і відзначалися неперевершеними чеснотами. У цих краях царювала фея Цеорея. Вона була вродлива, але її чаклунське ремесло принесло їй ще більшу славу, ніж краса. Фея вдалася до своїх чар, щоб підкорити нас своїм законам. Вона покохала молодого Орізея, королевича, наділеного прекрасними якостями й гідного кращої долі. До речі, — додав кипарис, — це той дуб, що стоїть ось поруч зі мною».

Філакс подивився на дуб і почув, як той тяжко зітхнув, мабуть, пригадавши усі свої біди.

«Щоб принадити королевича до свого двору, — вів далі кипарис, — фея оголосила турнір; ми всі поквапились скористатися цією нагодою, щоб здобути собі славу. Орізей був серед тих, хто виборював головний приз — зачарований обладунок, який робив свого володаря невразливим. На горе, переможцем виявився я. Цеорея, розгнівана тим, що доля вчинила проти її волі, вирішила помститися нам за цей фатальний удар: вона зачарувала дзеркала, якими була прикрашена галерея замку. Ті, хто бачив її відображення в цих фатальних дзеркалах хоч раз, не могли не спалахнути до неї жагучою пристрастю. Саме тут вона прийняла нас після турніру, ми побачили її відображення, і фея видалась нам такою прекрасною, що навіть ті, хто до того часу ще не звідав жодних почуттів, в одну мить втратили спокій, а ті, хто кохав, так само легко забули своїх коханих. Ми вже й не думали залишати палац феї, прагнучи лише одного — сподобатися їй. Марно державні справи вимагали нашого повернення до своїх володінь. Усе здавалося не гідним нашої уваги, окрім надії завоювати любов Цеореї. Тільки Орізей користувався її прихильністю, а почуття інших королевичів фея принесла в жертву своєму дорогому коханому. Здавалося, що на деякий час кохання пом’якшило жорстокий норов Цеореї, але невдовзі її злостивий характер взяв гору і вона помстилася сусіднім королям за незначні образи жахливими вбивствами. Зловживаючи чаклунством, вона зробила нас знаряддям своїх жорстоких намірів. Орізей марно намагався не допустити беззаконня: фея кохала його, але не підкорялася йому.

Одного разу, повернувшись після бою, де заради Цеореї переміг велетня, якого вона послала битися зі мною, я підніс їй зброю переможеного. Фея була сама в дзеркальній галереї. Я поклав трофеї до її ніг і почав говорити про своє кохання із надзвичайним запалом, який, до того ж, посилювала чарівність цього місця. Але замість того, щоб якось віддячити мені за успіх у битві і за любов, Цеорея поставилася до мене з нестерпною зневагою.

Пішовши в один із кабінетів, вона залишила мене в галереї, охопленого невимовним відчаєм і люттю. Я ще довго перебував там, не знаючи, що робити, бо чари феї позбавляли нас можливості змагатися з Орізеєм. Піклуючись про життя свого коханого, жорстока Цеорея зробила нас ревнивими, але позбавила такого природного для людей бажання помститися щасливому супернику. Нарешті, походивши деякий час по галереї й згадавши, що саме в цьому місці я запалав коханням до феї, я вигукнув: „Тут зародилася нещасна любов, яка довела мене до відчаю! Отже, злощасні люстра, що стільки разів віддзеркалювали красу несправедливої Цеореї, яка звабила моє серце й розум, я покараю вас за цей злочин: ви показали її занадто принадною“.

З тими словами я схопив дубець велетня й заходився гамселити ним по дзеркалах; не встиг я їх розбити, як відчув набагато сильнішу, ніж кохання, ненависть до Цеореї. Тієї ж миті королевичі, мої суперники, також відчули, як розриваються їхні пута, і навіть Орізей засоромився чаклунського кохання. Цеорея марно намагалася втримати коханого сльозами, він став байдужим до неї й не звертав уваги на її волання. Ми пішли геть усі разом, щоб покласти край нашому нещасливому перебуванню у цьому палаці, та коли перетинали подвір’я, небо враз запалало, й почувся страшенний гуркіт. Ми стали як вкопані й не могли зрушити з місця, а фея, знявшись у повітря на величезному змії, люто крикнула нам:

„Зрадливі королевичі, я покараю вас нескінченною мукою за вчинене вами зло. Ви розірвали мої чари, підкорятись яким було для вас надто високою честю. А ти, невдячний Орізею, нарешті я перемогла своє кохання до тебе. Я так зраділа цій перемозі, що примушу тебе терпіти ті ж самі муки, що й твоїх суперників. Я зроблю так, — додала вона, — на згадку про цю подію, щоб розбите люстро завжди було передвістям зради коханого“.

Промовивши ці слова, фея зникла в повітрі. Нас було перетворено на дерева, а жорстока Цеорея залишила нам розум, певно, лише для того, щоб посилити наші страждання. Час зруйнував цей розкішний палац, який був свідком наших нещасть, і ти єдиний прийшов до цього страшного лісу за останні дві тисячі років, що ми тут.»

Філакс збирався відповісти Кипарису, коли несподівано був перенесений до чарівного саду. Там на нього чекала прекрасна німфа, яка сказала, наблизившись з привітним виглядом:

«Якщо побажаєте, Філаксе, за три дні ви зустрінетесь із королівною».

Не тямлячи себе від радощів, королевич кинувся до її ніг, щоб у такий спосіб висловити свою вдячність. У той же час в повітрі перебував Поганин, заховавшись у хмаринці разом із королівною Іміс. Він тисячу разів говорив їй про невірність Філакса, проте вона відмовлялася вірити ревнивому закоханому. Тоді він влаштував так, щоб вона могла впевнитись у його словах про легковажність королевича. Принцеса побачила задоволеного Філакса в ногах у німфи і впала у відчай, бо не могла більше сумніватися в невірності коханого. Поганин навмисне не опустив її на таку відстань до землі, звідки вона могла б почути, про що Філакс розмовляв з німфою, адже та з’явилася перед королевичем за велінням чаклуна.

Потім Поганин переніс Іміс на свій острів і незабаром переконався, що своєю підступністю лише роз’ятрив горе прекрасної королівни, а до нього вона, як і раніше, залишалась байдужою. Упевнившись з відчаєм, що удавана зрада королевича не дала бажаних наслідків, чаклун вирішив помститися закоханим за їхню вірність. Він не був жорстоким, подібно до феї Цеореї, своєї прабабусі, тому вигадав помсту, відмінну від тієї, якою та покарала своїх нещасних залицяльників. Він не хотів згубити ні кохану королівну, ні навіть Філакса, якому вже завдав чимало лиха. Обмежуючи свою помсту бажанням зруйнувати таку нелюбу йому пристрасть закоханих одне до одного, чаклун спорудив на своєму острові кришталевий палац і подбав про те, щоб там було все необхідне для вельми приємного життя, крім можливості залишити те чарівне помешкання. Він зачинив там німф і карликів, які мали прислуговувати Іміс та її коханому, і коли все було готове до їхнього прийому, переніс туди обох закоханих.

Спочатку їм здавалося, що вони на вершині блаженства, і молодята були нескінченно вдячні Поганину за таку приємну кару. Поганин не хотів бачити їх разом і, розуміючи, що з часом це видовище буде для нього все менш болючим, поїхав подалі від кришталевого палацу, накресливши на ньому чарівною паличкою такий напис:

Страждання, туга й гіркота розлуки
Знесилили Філакса та Іміс.
Не в змозі їхню вірність подолати,
Хотів Поганин за образу покарати,
І щоб кохання ніжне звести до розпуки,
У місці помсти їх прирік
Лише одне одного споглядати.

Кажуть, що через кілька років задум Поганина здійснився. І що прекрасна Іміс та Філакс, після того як звершилося пророцтво Феї з Гори, так само палко бажали повернути султан із конвалій, щоб зруйнувати приємні чари, як раніше пильнували його, аби вберегти себе від напророчених нещасть.

До миті згубної закохані щасливі
Палали полум’ям незгасної любові.
Ніщо їх почуття не загасило б незрадливі,
Коли б Поганин таємниці не розкрив сумної,
Як надмір щастя перетворити в дні тужливі.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар