Пан і наймит

Чи було, не було – жили два брати-бідняки. Думали вони, думали, як їм бути, за що взятися, щоб прогодувати свої сім’ї, і вирішили: молодший залишиться вдома, а старший найметься до багатого пана і заробіток посилатиме додому.

Так і вчинили. Старший пішов і найнявся до багатого пана. Працювати він зобов’язався до весни, коли почне кукувати зозуля. Пан поставив наймитові нечувану умову:

– Якщо, – каже, – ти до терміну розсердишся – ти заплатиш мені тисячу монет, якщо я розсерджуся – заплачу я.

– Але ж у мене немає тисячі монет! Звідки їх взяти?

– Не біда, тоді прослужиш у мене без платні десять років.

Хлопця спершу злякала така дивна умова, потім він подумав: “А що може статися? Нехай робить що хоче, – не сердитимуся, та й все. А якщо він розсердиться – нехай сам і платить, як домовлялися”.

– Гаразд, – каже, – згоден.

Домовились, і почав бідняк служити. На другий день, рано-вранці, господар розбудив хлопця і послав його в поле.

– Іди, – каже, – косити, поки виднося, а як стемніє, повертайся.

Працівник іде, весь день косить і ввечері втомлений повертається додому.

– Чого ж це ти повернувся? – Запитує господар.

– Сонце зайшло, ось я й повернувся.

– Ну ні, так не годиться! Я тобі сказав: коси, поки виднося. Сонце зайшло, зате, глянь, вийшов його брат місяць. Хіба він гірше світить?

– Як це так? – дивується працівник

– Чи не сердишся ти? – Запитує господар.

– Ні, не ображаюся. Я тільки кажу, що втомився. Відпочину трохи… злякано пробурмотів працівник і знову поплентався косити.

Косив він, косив, доки не зайшов місяць. Але тільки зник місяць – знову зійшло сонце. Працівник вибився з сил, з ніг валиться.

– Вай, будь прокляті і твоє поле, і твій хліб, і твоя платня! – почав він у розпачі лаятись.

– Еге, ти, ніяк, сердишся? – ніби з-під землі виріс господар. – Якщо сердишся – умова залишається умовою. Не говори потім, що я вчинив із тобою несправедливо.

І, як домовилися, змушує він працівника або платити тисячу монет, або працювати на нього задарма десять років.

Попав наймит між двох вогнів: і тисячі монет немає, щоб віддати господареві і позбутися його, і працювати в такої людини десять років немає сили.

Думав він, думав і нарешті видав панові розписку на тисячу монет. А сам, сумний, із порожніми руками, повернувся додому.

– Ну як справи? – Запитав молодший брат.

І старший брат докладно розповів про все, що з ним трапилося.

– Не біда, – каже молодший, – не журись! Тепер ти залишайся вдома, а я замість тебе піду.

Прийшов молодший брат до того самого пана найматися.

Пан знову призначає термін: працювати до першого крику зозулі. І ставить умову: якщо розсердиться працівник, то платить господареві тисячу монет або працює задарма десять років. А якщо розсердиться господар – платить він працівникові тисячу монет і відпускає його.

– Ні, я не згоден, – заперечує хлопець. – Якщо ти розсердишся заплатиш мені дві тисячі; розсерджуся я – заплачу тобі дві тисячі монет або працюватиму на тебе задарма двадцять років.

– Гаразд! – посміхається багатій.

На тому й порішили.

Займається ранок, а працівник і не думає вставати.

Господар час від часу входить і виходить, а робітник усе спить.

– Вставай, хлопче, скоро вже обід!

– Чи не сердишся ти? – Піднімає голову працівник.

– Ні, не гніваюсь, – злякано відповідає господар. – Я тільки кажу, що настав час нам йти косити у поле.

– Ну, якщо так – ходімо, поспішати нікуди.

Нарешті працівник встає і починає взуватися.

Хазяїн і входить і виходить, а він все взувається.

– Та поквапся же ти, хлопе!

– А-а, та ти, здається, сердишся?

– Хто гнівається? І не думаю! Я тільки хотів сказати: не запізнитись би нам на косовицю.

– Це справа інша! І пам’ятай – у нас домовленість.

Поки наймит взувся, поки дісталися вони поля, перевалило за полудень.

– Як тепер косити? – Запитує наймит. – Бачиш, усі обідають пообідаємо і ми, а там і за роботу!

Сіли, пообідали. Наймит і каже:

–Треба трохи подрімати, сил набратися!

Ліг на траву і проспав до вечора.

– Гей, хлопче, вставай, вже стемніло! Усі скінчили косити – одне наше поле не скошене. Зламати б шию тому, хто тебе прислав до мене! Щоб тобі хліб встав упоперек горла! Будь проклята твоя робота! Ну і в халепу я попав! – виходить із себе господар.

– Е-е, та ти, ніяк, сердишся? – Підняв голову наймит.

– Та ні, ніхто й не думає сердитися! Я тільки кажу, що стемніло, додому час.

– Ну, це інша справа, ідемо. А то пам’ятаєш нашу умову – горе тому, хто розсердиться!

Повернулися додому; бачать – прийшли гості. Посилає господар наймита зарізати вівцю.

– Яку?

– Та яка попадеться.

Пішов наймит. Невдовзі кажуть пану: “Біжи швидше, працівник перерізав всю твою череду!”

Прибіг пан і бачить: і справді перерізав наймит усіх його овець. Схопився він за голову і давай голосити:

– Щоб впав на тебе дах твого будинку, окаянний! Що ти накоїв? Розорив мене до кінця!

– Ти ж сам казав – ріж, яка попадеться, а мені вони всі попалися під руку, ось я всіх і перерізав. Я зробив, як ти сам велів, спокійно відповів наймит. – А ти, я бачу, розгнівався?

– Та ні, не гніваюсь я. Жаль тільки: всіх моїх овець даремно зарізав!

– Гаразд, якщо не гніваєшся – я ще на тебе попрацюю.

Почав пан роздумувати: що робити, як позбутися такого працівника? Вмовилися вони до першої зозулі, а зима тільки починається – ще далеко до весни і до зозулі.

Думав він, думав і ось що придумав: привів свою жінку до лісу, посадив на дерево і звелів їй кукувати. А сам повернувся додому і каже наймитові:

– Ходімо в ліс на полювання.

Як підійшли вони до лісу, жінка пана почала кукувати:

– Ку-ку! Ку-ку!

– Ого! Вітаю тебе, – каже пан наймитові, – зозуля прилетіла, термін твій скінчився.

Хлопець тут же збагнув, у чому діло.

– Ну, – каже, – де це чувано, щоб серед зими зозуля кукувала? Підстрелю я цю зозулю. Подивимося, що то за птах.

Сказав, скинув рушницю і прицілився. Пан із криком кинувся до нього:

– Вай! Не стріляй, ради бога! Будь проклятий той день, коли я тебе зустрів! Яке лихо я накликав на свою голову!

– Та ти, ніяк, сердишся?

– Так-так, братику, серджуся, вистачить з мене! Ходімо – сплачу гроші, позбудуся тебе. Я тобі умову ставив – я й маю розплачуватися. Тепер я зрозумів стару приказку: “Не рий яму іншому, сам до неї потрапиш”.

Схаменувся пан, а молодший брат розірвав боргову розписку старшого брата, отримав понад тисячу монет і повернувся додому.