TOU

Пан Ниточка

Корнель Макушинський

У маленькому місті Тайдарайда жив колись кравець, веселий чоловік з цапиною борідкою. Звали його Юзеф Ниточка. Він був дуже тоненький. Всі кравці тоненькі. Так уже повелося у світі, що всі вони схожі на голку з ниткою, а наш кравець був тонюсінький-претонюсінький. Він був такий тонюсінький, що міг пролізти у вушко голки, яку тримав у руці. Він не їв нічого, крім макаронів, бо тільки макарони пролізали в його вузьке горло.

Пан Ниточка був дуже добрий і завжди посміхався. Свою борідку зі ста тридцяти шести волосинок він на свята заплітав в косички, щоб виглядати ошатніше.

Так би і жив він, не знаючи турбот, якби не циганка. Одного разу вона випадково поранила ногу. Рана була дуже глибока, і пан Ниточка взявся її зашити. Він зробив це так майстерно, що нічого не було помітно. Із вдячності циганка поворожила йому по руці, і ось, що вона сказала:

– Вийди в неділю з міста, йди весь час на захід, і ти станеш королем.

Кравець не повірив і від душі розсміявся, але вночі йому приснилося, що він і справді король і від великого неробства став товстим, як бочка. Прокинувшись, пан Ниточка подумав: «А якщо це правда? Га? Що тоді? А-ну, пане Ниточка, збирайся в дорогу! »

Він поклав в торбинку сто голок і сто котушок ниток, наперсток і праску, великі і маленькі ножиці і пішов дізнаватися у людей, де захід. Ніхто в місті Тайдарайда поняття про це не мав. Все ж знайшовся один старенький дідусь ста шести років; він подумав і сказав:

– Здається, захід – це на заході.

Мудрість старого була очевидна, і пан Ниточка пішов, куди йому вказали. Не встиг він вийти з міста, як піднявся вітер. Власне кажучи, не вітер, а слабенький вітерець, але пан Ниточка був такий тонюсінький, що вітерець легко підхопив його і поніс. Кравець летів і реготав на все горло. Вперше в житті йому доводилося літати, і він дуже радів.

Незабаром вітер втомився і відпустив його. Спочатку пан Ниточка нічого не зрозумів, тому що він перекидався в повітрі, потім він дещо збагнув, але в цю мить він як раз впав комусь на плечі і хтось закричав не своїм голосом:

– Це що за фокуси!

Виявляється, пан Ниточка всівся верхи на плечі Опудала, яке оберігало від горобців пшеничне поле. У Опудала були потерті штани, вицвіла куртка і поламаний циліндр, але все ж воно виглядало вельми ошатно. Замість ніг у нього стирчали дві палиці, а замість рук – теж дві палиці.

Пан Ниточка зняв капелюх, низько вклонився і сказав чемним голосом:

– Моє шанування, шановний, вибачте, якщо я вас ненавмисно штовхнув. Я пан Ниточка, кравець.

– Дурниці! – вигукнуло Опудало. – Мені приємно познайомитися з такою ввічливою людиною. Я граф Опудало. Я відлякую горобців, але ця робота не для мене, а леви і тигри бояться мене і рідко приходять на пшеничне поле. А куди це ви прямуєте, пане Ниточка?

Пан Ниточка тричі високо підстрибнув. Йому здавалося, що саме так кланяються знатні пани.

– Я йду на захід, щоб стати королем.

– Ось як! Хіба це можливо?

– Ще б! Циганка сказала, що мені так на роду написано. Граф, а чи не погодитеся ви мене супроводжувати? Удвох подорожувати веселіше.

– Погоджуся, – відгукнувся граф. – Мені тут жахливо набридло. Але я дещо обносився, а по дорозі якраз збираюся одружитися. Може, ви полагодите мені одяг?

– З великим задоволенням! – сказав пан Ниточка і взявся за роботу.

Через годину костюм і циліндр Пугала виглядали як нові. Правда, над графом стали кепкувати горобці, але він не звертав на них уваги і з великою гідністю пішов за паном Ниточкою.

Під час подорожі пан Ниточка і граф Опудало міцно заприятелювали. Весь час вони йшли по сонцю. Спали зазвичай в полі, і пан Ниточка, щоб його знову не здуло вітром, прив’язував себе на ніч ниточкою до опудала.

Одного разу на мандрівників напали злі собаки. Опудало спокійнісінько висмикнуло свою ногу і жбурнуло в собак. Собаки кинулися врозтіч, а Опудало вставило ногу на місце.

Якось,  коли вони йшли пізно ввечері,  помітили  вогник.

– Підемо туди, попросимось переночувати, – запропонував пан Ниточка.

– Підемо, надамо честь, – погодився граф. Підійшли. Бачать, будинок якийсь дивний, на чотирьох волохатих лапах  стоїть, переминається, ніби пританцьовує.

– Напевно, господар – великий веселун, якщо його будинок весь час танцює, – зауважив кравець.

Подорожні почекали, поки будинок повернеться до них дверима, і переступили поріг. Озирнулися – оце диво! Літо в розпалі, а тут в печі поліна потріскують. Господар сидить на плиті, гріється. Посидить-посидить, схопить жменю вугілля, що горить, і закине до рота.

Побачивши гостей господар зіскочив з плити, вклонився і каже:

– Заходьте, пан Ниточка, заходьте, граф Опудало!

Дуже здивувалися гості, що він їх знає, але нічого не сказали, тільки вклонилися у відповідь: пан Ниточка тричі підстрибнув, а граф Опудало припідняв циліндр.

– Залишайтеся у мене, повечеряємо разом, а завтра вдосвіта – в дорогу. Зараз я жінку, дочку, всю рідню покличу.

Він плеснув у долоні, і кімната вмить наповнилася людьми.

Дочка господаря виявилася гарненька, тільки сміялася, як кінь. Пан Ниточка їй сподобався; вона сказала йому, що мріє саме про такого нареченого.

Сіли за стіл. Кравчика і графа на лаву посадили, а рідня сіла на залізні пічки з палаючим вугіллям.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:

Пан Ниточка

Корнель Макушинский

Видавництво: ” Детская литература ”

м. Москва, 1973 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: