<

Пан Ниточка

. Читати українською онлайн.

У маленькому місті Тайдарайда жив колись кравець, веселий чоловік з цапиною борідкою. Звали його Юзеф Ниточка. Він був дуже тоненький. Всі кравці тоненькі. Так уже повелося у світі, що всі вони схожі на голку з ниткою, а наш кравець був тонюсінький-претонюсінький. Він був такий тонюсінький, що міг пролізти у вушко голки, яку тримав у руці. Він не їв нічого, крім макаронів, бо тільки макарони пролізали в його вузьке горло.

Пан Ниточка був дуже добрий і завжди посміхався. Свою борідку зі ста тридцяти шести волосинок він на свята заплітав в косички, щоб виглядати ошатніше.

Так би і жив він, не знаючи турбот, якби не циганка. Одного разу вона випадково поранила ногу. Рана була дуже глибока, і пан Ниточка взявся її зашити. Він зробив це так майстерно, що нічого не було помітно. Із вдячності циганка поворожила йому по руці, і ось, що вона сказала:

– Вийди в неділю з міста, йди весь час на захід, і ти станеш королем.

Кравець не повірив і від душі розсміявся, але вночі йому приснилося, що він і справді король і від великого неробства став товстим, як бочка. Прокинувшись, пан Ниточка подумав: «А якщо це правда? Га? Що тоді? А-ну, пане Ниточка, збирайся в дорогу! »

Він поклав в торбинку сто голок і сто котушок ниток, наперсток і праску, великі і маленькі ножиці і пішов дізнаватися у людей, де захід. Ніхто в місті Тайдарайда поняття про це не мав. Все ж знайшовся один старенький дідусь ста шести років; він подумав і сказав:

– Здається, захід – це на заході.

Мудрість старого була очевидна, і пан Ниточка пішов, куди йому вказали. Не встиг він вийти з міста, як піднявся вітер. Власне кажучи, не вітер, а слабенький вітерець, але пан Ниточка був такий тонюсінький, що вітерець легко підхопив його і поніс. Кравець летів і реготав на все горло. Вперше в житті йому доводилося літати, і він дуже радів.

Незабаром вітер втомився і відпустив його. Спочатку пан Ниточка нічого не зрозумів, тому що він перекидався в повітрі, потім він дещо збагнув, але в цю мить він як раз впав комусь на плечі і хтось закричав не своїм голосом:

– Це що за фокуси!

Виявляється, пан Ниточка всівся верхи на плечі Опудала, яке оберігало від горобців пшеничне поле. У Опудала були потерті штани, вицвіла куртка і поламаний циліндр, але все ж воно виглядало вельми ошатно. Замість ніг у нього стирчали дві палиці, а замість рук – теж дві палиці.

Пан Ниточка зняв капелюх, низько вклонився і сказав чемним голосом:

– Моє шанування, шановний, вибачте, якщо я вас ненавмисно штовхнув. Я пан Ниточка, кравець.

– Дурниці! – вигукнуло Опудало. – Мені приємно познайомитися з такою ввічливою людиною. Я граф Опудало. Я відлякую горобців, але ця робота не для мене, а леви і тигри бояться мене і рідко приходять на пшеничне поле. А куди це ви прямуєте, пане Ниточка?

Пан Ниточка тричі високо підстрибнув. Йому здавалося, що саме так кланяються знатні пани.

– Я йду на захід, щоб стати королем.

– Ось як! Хіба це можливо?

– Ще б! Циганка сказала, що мені так на роду написано. Граф, а чи не погодитеся ви мене супроводжувати? Удвох подорожувати веселіше.

– Погоджуся, – відгукнувся граф. – Мені тут жахливо набридло. Але я дещо обносився, а по дорозі якраз збираюся одружитися. Може, ви полагодите мені одяг?

– З великим задоволенням! – сказав пан Ниточка і взявся за роботу.

Через годину костюм і циліндр Пугала виглядали як нові. Правда, над графом стали кепкувати горобці, але він не звертав на них уваги і з великою гідністю пішов за паном Ниточкою.

Під час подорожі пан Ниточка і граф Опудало міцно заприятелювали. Весь час вони йшли по сонцю. Спали зазвичай в полі, і пан Ниточка, щоб його знову не здуло вітром, прив’язував себе на ніч ниточкою до опудала.

Одного разу на мандрівників напали злі собаки. Опудало спокійнісінько висмикнуло свою ногу і жбурнуло в собак. Собаки кинулися врозтіч, а Опудало вставило ногу на місце.

Якось,  коли вони йшли пізно ввечері,  помітили  вогник.

– Підемо туди, попросимось переночувати, – запропонував пан Ниточка.

– Підемо, надамо честь, – погодився граф. Підійшли. Бачать, будинок якийсь дивний, на чотирьох волохатих лапах  стоїть, переминається, ніби пританцьовує.

– Напевно, господар – великий веселун, якщо його будинок весь час танцює, – зауважив кравець.

Подорожні почекали, поки будинок повернеться до них дверима, і переступили поріг. Озирнулися – оце диво! Літо в розпалі, а тут в печі поліна потріскують. Господар сидить на плиті, гріється. Посидить-посидить, схопить жменю вугілля, що горить, і закине до рота.

Побачивши гостей господар зіскочив з плити, вклонився і каже:

– Заходьте, пан Ниточка, заходьте, граф Опудало!

Дуже здивувалися гості, що він їх знає, але нічого не сказали, тільки вклонилися у відповідь: пан Ниточка тричі підстрибнув, а граф Опудало припідняв циліндр.

– Залишайтеся у мене, повечеряємо разом, а завтра вдосвіта – в дорогу. Зараз я жінку, дочку, всю рідню покличу.

Він плеснув у долоні, і кімната вмить наповнилася людьми.

Дочка господаря виявилася гарненька, тільки сміялася, як кінь. Пан Ниточка їй сподобався; вона сказала йому, що мріє саме про такого нареченого.

Сіли за стіл. Кравчика і графа на лаву посадили, а рідня сіла на залізні пічки з палаючим вугіллям.

Це ще більше спантеличило гостей.

Господар каже:

– Не дивуйтеся, гості дорогі, у нас в роду всі мерзляки. Подали суп в казані. Тільки пан Ниточка зачерпнув ложкою, а Опудало його за полу смикає і шепоче:

– Не їжте, пане Ниточка, це не суп, а кипляча смола! Стали гості потайки виливати суп під стіл.

Приносять нову страву: варених жаб в мишачому соусі. Потім смажену сарану, дощових хробаків, приготованих, як макарони, з сиром пармезан. А на третє – тухлі яйця.

Все-все викинули гості під стіл. Після вечері господар каже:

– Пане Ниточка, чули новину? У Ледведодибали помер король.

– А далеко це? – запитує кравець.

– Зарізаний півень бігом добирається туди за два дні. І знаєте, хто буде в Ледведодибали королем? Той, хто одружується на моїй доньці!

Дочка від радості заіржала як кінь і повисла на шиї у пана Ниточки.

– Біжимо! – шепнув граф до кравчика.

– Пізно! І дверей немає!

Вся рідня розвеселилася, а господар пропонує:

– Вип’ємо за здоров’я нареченого і нареченої та заспіваємо що-небудь веселіше. Пане Ниточка, ви знаєте що-небудь веселе?

– Звичайно, знаю, – пожвавився пан Ниточка, – і навіть дуже  гарну пісню.

А сам опудалові підморгнув і заспівав тоненьким голоском:

Не страшні ви, чорти, Хороброму кравчику. Засічу вас до смерті! Де мої підтяжки?

Тут сталося щось страшне. Всі схопилися з місць. Зчинився переполох. Почулися писк, виття, свист, прокльони, стогін. Все закрутилося дзигою. Чорти розбіглися.

Раптом все зникло. Будинок розсипався на порох, а порох вітер розвіяв. Озирнулися мандрівники – стоять вони посеред луки. Полегшено зітхнули.

Пан Ниточка засміявся і каже:

– Добряче ми чортів налякали!

– Це вони мене злякалися, – похваляється граф Опудало.

– Ходімо далі.

Згадав пан Ниточка, що старий чорт сказав: ніби в Ледведодибали король помер. Вирішили звернути в це чудове місто, що славиться своїми ковалями і підкованими козами. Йшли сім днів і сім ночей, нарешті вдалині показалося знамените місто.

Раптом супутники стали як вкопані і від подиву роти пороззявляли. На всьому білому світі сонце світить, а в Ледведодибали дощ. Як з відра ллє.

– Я туди не піду, – заявив граф Опудало, – а то циліндр намокне.

– А я не бажаю бути королем  в такій сирій місцевості, – підтримав його кравець.

З міста їх помітили, і ціла юрба городян кинулася до них назустріч, а попереду всіх бургомістр, найголовніша людина в місті, скаче на підкованій козі. Городяни оточили мандрівників і заплакали:

– Допоможіть нам, люди добрі, якщо, звичайно, можете!

– А що у вас за біда? – запитує пан Ниточка.

– Нам загрожує потоп! З тих пір як помер наш добрий король, не перестаючи ллє дощ. У хатах неможливо розпалити вогонь, вода заливає пічні труби. Ми гинемо, люди добрі!

– Кепські ваші справи! – багатозначно сказав пан Ниточка.

– Ой-ой, як  погані! І найжахливіше, що принцеса від горя і печалі не може вгамувати сліз, а від цього ще більше води.

– Зовсім погані ваші справи! – сказав ще більш багатозначно кравець.

– Допоможіть, люди добрі! – благав бургомістр. – Наша прекрасна принцеса обіцяла вийти заміж за того, хто зупинить дощ.

– О! – зітхнув голосно пан Ниточка. – Правда? Послухайте, граф, а чи не спробувати нам щастя?

Під страшною зливою їх провели до палацу. Побачивши пана Ниточку, принцеса промовила крізь сльози:

– Який славний хлопець!

Шевчик тричі підстрибнув дуже високо і запитав:

– Правда, що ви вийдете заміж за того, хто зупинить дощ?

– Звичайно, я ж присягнулася!

– А якщо я зупиню?

– Я зроблю це ще з більшою радістю.

– І я стану королем?

– Безумовно!

– Ура! – крикнув радісно кравець. – Я зупиню дощ!

Він підморгнув графу, і вони разом вийшли з палацу. Все місто висунулося з вікон подивитися на прибульців.

Пан Ниточка і граф Опудало йшли під парасолькою і жваво розмовляли:

– Граф, що нам потрібно для того, щоб зупинити дощ?

– Я думаю, потрібно встановити хорошу погоду.

– А як?

– Треба подумати.

Вони думали три дні і три ночі, а дощ все лив, лив і лив. На четвертий день пан Ниточка ляснув себе по чолі, ме-е-е-кнув від радості, як коза, і сказав:

– Я знаю, звідки дощ!

– Звідки?

– З неба!

– Хм, – хмикнув граф Опудало. – І я такий розумний! Ясно, що дощ з неба, а не з землі.

– От бачиш! – сказав пан ниточка. – А чому дощ тільки в місті, а за містом його немає?

– Тому що скрізь хороша погода!

– Телепень ти, граф! – сказав в серцях кравець. – Згадай, коли почався дощ?

– Як тільки помер король.

– Ото ж бо й воно! Зрозумів? Небу теж стало шкода короля, і воно розплакалося, а від вогкості утворилася діра. І в цю діру хлинув дощ. І він буде йти завжди, якщо цю діру не зашити.

Граф витріщив очі і сказав:

– Я в житті не зустрічав таких розумних кравців!

Вони звеліли городянам принести всі драбини, які є в місті, і зв’язати їх в одну. Шевчик приставив драбину до неба, дістав з вузлика сто голок і сто котушок ниток, наперсток і праску, великі і маленькі ножиці і поліз догори. Граф Опудало залишився внизу тримати драбину.

А на небі справді зяяла величезна діра, завбільшки з місто, а збоку бовтався відірваний шматок. Пан Ниточка взявся за роботу. Він шив два дні поспіль. У нього заніміли пальці, але він не зупинявся, поки не скінчив всю роботу. Він пришив відірваний шматок неба, випрасував його праскою і спустився вниз.

У місті настала прекрасна погода. Всі мешканці висипали з будинків.

Принцеса витерла сльози, кинулася кравчику на шию і поцілувала його.

Пан Ниточка був дуже щасливий і гордий.

Придворні принесли золоту корону і наділи панові Ниточці на голову.

– Хай живе наш король пан Ниточка! – закричав народ.

Це був самий веселий король на світі. За час його правління жодного разу небо не було похмурим. Весь час була дуже гарна погода.

Свого друга, графа Опудало, король призначив начальником королівської охорони, і той стежив, щоб на голову королю не сідали горобці.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:

Пан Ниточка

Корнель Макушинский

Видавництво: ” Детская литература ”

м. Москва, 1973 р.

Залишити коментар