Парнас

Ото як з Греції геть вигнали богів,
І людям всім ділити їх маєтки стали,
Комусь-то і Парнас тоді відмежували;
Новий господар став там випасать Ослів.
Осли, не знаю як, назнали,
Що перш тут Музи проживали,
І кажуть: «Тож не дарма нас
Пригнали на Парнас:
Набридли, певно, Музи людям, —
Ми замість них співати будем».
«Глядіть же», — вигукнув один: — «не сумувать!
Я затягну, а вам не відставать!
Вражіння добре справим,
І наш табун прославим.
Гучніш, ніж Музи, утнемо,
І здіймем музику, і хор свій складемо!
Щоб хтось не звів би наше товариство,
Заведемо такий порядок ми у нас:
Хто не співає по-ослячому барвисто,
Тих не приймати на Парнас».
Підтримали Осли ослове
Дотепно-хитро-ткане слово:
Ї новий хор в таку дичавину заліз,
Мов рушив був за возом віз,
А в валці з тисяча немащених коліс.
Та чим кінчилося бажання те співати?
Господар вирішив прогнати
Усіх Ослів з Парнасу в хлів.

***

Хотів би я, невігласам не в гнів,
Старе прислів’я наше нагадати:
Коли порожня голова,
То розуму від місць значних не прибува.