<

Паровозик Моторний і його день

Казки Марії Солтис-Смирнової

Сонечко заглянуло у віконце депо, погладивши промінчиком личко спавшого там паровозика. Ще зовсім маленький, синенький з жовтими смужками паровозик солодко дрімав. Поки промінець не полоскотав йому носика.

— Вже ранок, — зрадів малюк.

Він відразу ж помчав умиватися. На вулиці стільки всього цікавого, і його не можна пропустити!

Тепла водичка змивала залишки сну, а Моторний наспівував:

— Водичко, водичко, умий моє личко!
Оченята вже цікаво зазирали на блакитне небо за вікном. Аж тут матуся покликала снідати. Смачне пальне, що додавало сили, змінилось солодким тістечком з легким білим кремом.

— Змий солодкі вуса, — лагідно сказала мама. — І можеш їхати гуляти.

Блакитне небо пахло польовими квітами і шуміло легким вітерцем. Паровозик помчав попри берізки і липи з тополями до поля. Дві чорні ворони спробували наздогнати його в повітрі, але, мабуть, передумали.

А в полі кипіла робота: над ромашками, кульбабками, волошками і маками літали працьовиті бджоли, збираючи пилок. То тут, то там здіймалися у повітря метелики, білий, жовтий і яскравий червоний, ніби виконуючи чудернацькі танці. Аж тут біля колії зупинився зелений коник-стрибунець.

Моторний загальмував. Але не для того, щоб попросити коника його пропустити, а щоб поспостерігати ще.

Жучок сонечко з трьома цятками на крильцях задрімало на ще зеленому колоску пшениці.

Внизу бігали мурашки, переносячи травинки і зернинки.

Аж ось подув різкий вітер.

І всі комашки… порозбігались.

Небо затягнула сива хмара.

Паровозик поспішив додому. А дощик, здається, от-от наздожене його.

— Крап-крап-крап! Крап-крап-крап!

В такт стукали й колеса малого мандрівника:

— Чух-чух! Чух-чух! Чух-чух!

А матуся вже чекала на порозі:

— Встиг. Не промок. Ну, йдемо обідати!

А після обіду Моторний ліг відпочити, адже він гарно погуляв — тепер слід було відновити сили.

Коли прокинувся — у віконце дощик вже не стукав.

— Морозиво будеш?
— Аякже! — зрадів малюк і поспішив до столу, де в креманці клубилися кульки білого, рожевого, жовтого і зеленого морозива.

— Не поспішай, щоб горло не боліло.

…Калюжі манили. Паровозик розбігся — і з-під колес полетіли маленькі краплинки. Сонечко виблискувало у наступній калюжі і манило туди. А тоді далі й далі…
Коромисло веселки ставало все меншим, поки не зникло зовсім.

Моторний їхав попри дитячий садок. Там хлопчики й дівчатка гралися м’ячиком. Аж раптом він вистрибнув через паркан і впав біля паровозика. Той кинув м’яч назад.

— Пограєшся з нами?

Тепер малюки кидали м’яча новому другу через паркан по черзі. Але довго вони не грались — малюки збирались йти в приміщення вечеряти.

“Каша,” — мрійливо подумав Моторний і розвернувся, щоб їхати додому.

Вдома так солодко пахло гарбузовою кашою, що малий мандрівник ледь не забув помити руки.

— І лице брудне, —сказала мама. — Давай, скупайся.

У ванну з пінкою впала улюблена губка з жабкою і улюблені іграшки — качечка і човник.

Паровозик гарно помився і сів вечеряти.

— Мамочко, а можна, я машинками пограюсь трішки перед сном?

— Звичайно, але не довго.

Малюк хутко побудував з конструктора кілька різнокольорових будиночків, розставив їх з двох боків, а між ними катав машинки.

— Геть як у нашому місті, — зауважила мама. — Але вже пора спати.

— А казочка буде?

— Аякже, — запевнила мама і вони рушили до ліжечка, біля якого вже лежала книжка з улюбленими казками Моторного.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Залишити коментар