Пастух і дочка чарівника

Жила вбога вдова і мала одного сина. Він був дужий і хоробрий, як ніхто з його ровесників. І служив пастухом. От він якось погнав худобу до озера на водопій. А там у срібній воді купалися три вродливі дівчини. На березі лежали їхні сукні, які вони поскидали, коли йшли купатися, і тут йому спала в голову бешкетна думка – забрати одну сукню. Він так і зробив: підкрався нишком до одягу дівчат, схопив одну сукню – і з нею додому.

Дівчата побачили його, скрикнули й кинулися на берег. Стали одягатися, але в однієї дівчини не було вбрання, його забрав хлопець. Вона бігла за ним і все просила:

– Віддай мені мою сукню! Верни мені!

Хлопець зупинився на хвилину, усміхнувся й сказав:

– Віддам тобі, якщо вийдеш за мене заміж.

А дівчина йому відповідає:

– Я б рада вийти за тебе заміж, та мій батько чарівник, і я не смію з тобою одружуватися.

– Тоді я не віддам тобі сукні,– відказав їй хлопець.

Красуня просила й просила, щоб пастух повернув їй одяг, а він тільки усміхався. Уже біля села дівчина ще раз почала просити його:

– Віддай мені сукню. А якщо хочеш мати мене за дружину, то прийди в Тридев’яту країну на Скляну гору до мого батька й проси, щоб віддав мене за тебе.

– Гаразд, прийду,– сказав хлопець і повернув дівчині сукню.

Вона одягнулася і в ту ж мить зникла, мов розтанула в тумані.

Пастух прийшов додому, розповів про все матері. Мати дала йому грошей на дорогу, і він подався шукати Скляну гору в Тридев’ятій країні.

Довго йшов, аж натрапив на самотню хатину, у якій жив старезний дід. Зайшов хлопець до нього, привітався й питає:

– А чи не знаєте ви, дідусю, про Скляну гору в Тридев’ятій країні, на якій живе моя наречена?

Дід відповів:

– Не чув я про таку гору. Але постривай, може, мої звірі щось знають про неї.

Вийшов дід надвір, скликав усіх звірів, спитався їх про Скляну гору в Тридев’ятій країні, але всі відповіли, що не знають нічого про таку гору. Тоді він обернувся до пастуха й каже:

– Іди до мого старшого брата. Може, він щось тобі допоможе. Тільки ще здалеку гукни йому, що несеш вітання від молодшого брата. І накше він тебе спопелить, не встигнеш і до його хати підступитися.

Подякував хлопець дідові за пораду й пішов далі. Довго так ішов, коли нарешті натрапив на хатину старшого брата. Ще здалеку загукав:

– Я вам несу вітання від вашого молодшого брата!

Почув другий дід, що він гукав, вийшов на поріг і каже:

– Якщо ти йдеш з вітанням, то заходь, поговоримо.

Хлопець зайшов, привітався й питає:

– А чи не знаєте ви, дідусю, про Скляну гору в Тридев’ятій країні, на якій живе моя наречена?

Дід подумав, далі похитав головою й каже:

– Не доводилося мені чути про таку гору. Але постривай, може, мої птахи щось знають про неї.

Вийшов дід із хати, скликав усіх птахів, спитався їх про Скляну гору в Тридев’ятій країні, але всі в один голос відповіли, що не знають, не бачили такої гори. Тоді обернувся він до хлопця й каже:

– Іди до мого найстаршого брата. Може, йому щось відомо про цю гору. Але ще здалеку гукни йому, що несеш вітання від його двох молодших братів. Інакше він спопелить тебе.

Подякував хлопець дідові за пораду й пішов далі. Довго йшов, доки нарешті натрапив на хатину найстаршого брата. Ще здалеку загукав:

– Я вам несу вітання від ваших молодших братів!

Почув його третій дід, запросив до себе:

– Коли йдеш з вітаннями, то заходь до хати.

Хлопець зайшов, привітався й почав питати:

– А чи не знаєте ви, дідусю, про Скляну гору в Тридев’ятій країні, на якій моя наречена живе?

– Ніколи не чув я про таку гору,– відповів третій дід.– Але постривай, може, мої вітри щось знають про неї.

Вийшов дід надвір, скликав усіх вітрів, запитався, чи не бачили вони Скляної гори в Тридев’ятій країні.

Тут обізвався Північний вітер:

– Аякже,– каже,– бачив я Скляну гору. Щоб вийти на неї, треба мати три пари залізних чобіт, така погана туди дорога. А ті чоботи може скувати лише коваль, який живе під Скляною горою.

Пастух почав просити його:

– Покажи мені дорогу на Скляну гору.

– Ходи зі мною,– сказав Північний вітер.

Хлопець послухався і йшов туди, куди він його гнав. Невдовзі вони дісталися до кузні під Скляною горою. Коваль розпалив вогонь, розпік залізо й скував чоботи для пастуха. А коли давав їх хлопцеві, то порадив:

– Май більше в голові, ніж у ногах. Бо не виберешся на гору.

Але пастух пропустив його слова повз вуха – квапився до нареченої. Узув чоботи і швидко подався на гору. Ледве до половини гори вийшов, а підошви в чоботях у тому поспіху так зчовгав, що й стояти на ногах не міг.

І раптом ф’ю-у-у – з’їхав з гори назад під ту саму кузню.

Коваль скував йому другі, ще міцніші чоботи. А коли давав їх хлопцеві, то знову нагадав:

– Май більше в голові, ніж у ногах. Бо не виберешся на гору.

Але пастух знову пропустив його пораду повз вуха – поспішав до нареченої. Уже майже біля самого вершечка гори був, коли підошви в чоботях стали такі слизькі, що він не міг ніяк на ногах втриматися. І раптом ф’ю-у-у-ть – знову з’їхав з гори назад під ту саму кузню.

Коваль скував йому третю пару чобіт. А коли давав їх хлопцеві, то застеріг його:

– Тільки май більше в голові, ніж у ногах, бо не виберешся на гору.

Сторінки: 1 2