Пастух і море

Загнав пастух овець на зиму до кошари, яка
стояла на березі моря. Погода того року
видалася мінлива. Морози, холодні вітри. А
тут ще й вовки навідувались мало не щодня.

– Ой, лихо,- часто бідкався пастух,- хіба це
життя? Крутишся в самоті, гибієш з холоду,
душу видувають вітри! Несила вже мені
терпіти! Краще продам овець та візьмусь до
якогось іншого ремесла. Хоч трохи поживу, як
люди живуть!

Пильнував пастух овець і повсякчас
дивився на море, милувався і примовляв:

– Яке прегарне море! Гарніше за гірські
вершини, зелені ліси, барвисті луги.
Прекрасніше за місячне сяйво. Нема на світі
нічого кращого за море!

Аж ось у синій далині замаячив кораблик
під вітрилами. Він поволі наближався,
розтинаючи воду й лишаючи за собою білу
піняву стежину. [209]

Пастух прикипів очима до корабля.

– Якби-то я плавав на кораблі! Де б тільки
не побував! Яких тільки див не набачився б! А
якби ще я мав власний корабель, які гроші
заробляв би я торгівлею!

Весь день і всю ніч муляла пастуха та
думка. А вранці погнав він овець до міста,
продав та й купив корабель.

Один моряк нараяв йому навантажити
корабель фініками та й поплисти в далекі
краї.

Пастух послухав ради. Набрав фініків та й
рушив у путь. Кілька день море було тихе, а
потім знялася страшна буря. Важкий корабель
ледве тримався на воді.

Моряки сказали пастухові, що треба
викинути фініки в море, аби корабель
полегшав. Інакше він потоне.

Пастух сполотнів з жаху.

«О лиха годино! – подумав він.- Чим же мені
не сподобалася суша? Навіщо продав я овець?
Навіщо поплив світ за очі? Чого б тільки я не
дав, аби зараз опинитися на березі – хай там
сніг, чи дощ, чи немилосердна спека!»

І він сказав морякам: [210]

– Чиніть, як знаєте.

Моряки викинули фініки в море, корабель
полегшав і весело застрибав по хвилях.

Невдовзі буря вщухла, а за кілька день
вони кинула якір у порту.

Того ж дня продав пастух корабель, купив
овець та й подався з міста.

Якось, пасучи на узбережжі отару,
спіткався він з давнім товаришем.

Вони привіталися, посиділи на камені та й
завели розмову.

Перед ними лежало безмежне синє море.

– Яке воно спокійне! – сказав товариш
пастухові.- Анінайменшої хвильки.

– Ба ні – воно дуже підступне! – мовив пастух.-
Вгамувалося, бо, мабуть, знову хоче фініків.