Пастух-жартівник

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Колись та десь був собі пастух, пас у горах
вівці. Розкладав часом багаття під деревом,
а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи
пильнували свої отари.

Одного дня пастух геть занудився біля
овець і схотілося вигадати йому якусь
забавку. Думав, думав – і надумав. Став на
великий камінь і закричав:

– Вовки! Вовки! Рятуйте!

Почувши крик, ближчий пастух побіг на
допомогу. Хлопець побачив його і зрадів. [106]

«Ну, тепер посміюся,- думає.- Хай ще й інші
прийдуть». І знову загукав:

– Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте!
Почули його інші пастухи та кинулися щодуху
на крик.

– Де вони? – питали в хлопця.- Де?

– Хто? – здивувався пастух, що сидів собі
спокійно на камені.

– Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше!

Але пастух зареготав.

– Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді
повірили, що вовки? То ж я хотів тільки
налякати вас та пожартувать!

– Добрий мені жарт! – гнівно промовив один
пастух.

– То це ти змусив нас бігти, мов навіжених,
аби посміятися? – підхопив другий.- Батогом
би тебе почастувати, щоб сам так побігав!
Ходімо, хлопці, хай йому грець!

І пастухи подалися до своїх овець. А
хлопець дуже тішився з своєї витівки і
сміявся з недотеп.

– Пождіть трохи – я ще з вами пожартую.
Вдалося раз, то вдасться й вдруге. [107]

І справді, за кілька день хлопець, пасучи
вівці, знову закричав:

– Вовки! Вовки! Рятуйте!

Пастухи зачули крик та й кажуть один
одному:

– Чуєш, знову кричить?

– Та чую! Та, може, він знову жартує?

– А коли ні?

– Ну, то біжімо!

– Хутчій!

І щосили кинулися бігти. А прибігши,
побачили – хлопець заходиться сміхом.

– Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірні!

– Ти знову смієшся з нас, негіднику?

– Тут мало серця не повискакували, поки
добігли!

– А я що, вас гнав? Були б розумніші –
змикитили б. Ха-ха-ха!

Пастухи розгнівалися не на жарт, але
нічого не сказали і мовчки повернулися до
своїх овець.

Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух
під деревом біля багаття і раптом, глянувши
на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга,
вишкіривши зуби, мчав просто на овець.

– Ой матінко моя! Вовк! – вигукнув хлопець і
кинувся бігти геть. [108]

– Вовк! Вовк! Рятуйте! Ой, мої вівці! Пробі!

Сюди!

А пастухи, зачувши крик, засміялися.

– Чуєте цього брехуна?

– Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних.
Годі вже.

А пастух не вгавав:

– Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій
біжіть, бо овець пороздирає!

– Гукай когось іншого! – крикнув один
пастух.- Ми вже знаємо твої жарти.

– Правду кажу! Правду! Ходіть побачите!
Мерщій біжіть! Пробі!

– Знову нас дуриш? – гукнув інший пастух.-
Бери когось іншого на кпини.

Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу. А
вовк роздер кілька овець та й зник у лісі.
Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі
вірили,- ніколи не кажи неправди.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: