Пастух-жартівник
Езоп
Колись та десь був собі пастух, пас у горах
вівці. Розкладав часом багаття під деревом,
а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи
пильнували свої отари.
Одного дня пастух геть занудився біля
овець і схотілося вигадати йому якусь
забавку. Думав, думав – і надумав. Став на
великий камінь і закричав:
– Вовки! Вовки! Рятуйте!
Почувши крик, ближчий пастух побіг на
допомогу. Хлопець побачив його і зрадів. [106]
«Ну, тепер посміюся,- думає.- Хай ще й інші
прийдуть». І знову загукав:
– Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте!
Почули його інші пастухи та кинулися щодуху
на крик.
– Де вони? – питали в хлопця.- Де?
– Хто? – здивувався пастух, що сидів собі
спокійно на камені.
– Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше!
Але пастух зареготав.
– Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді
повірили, що вовки? То ж я хотів тільки
налякати вас та пожартувать!
– Добрий мені жарт! – гнівно промовив один
пастух.
– То це ти змусив нас бігти, мов навіжених,
аби посміятися? – підхопив другий.- Батогом
би тебе почастувати, щоб сам так побігав!
Ходімо, хлопці, хай йому грець!
І пастухи подалися до своїх овець. А
хлопець дуже тішився з своєї витівки і
сміявся з недотеп.
– Пождіть трохи – я ще з вами пожартую.
Вдалося раз, то вдасться й вдруге. [107]
І справді, за кілька день хлопець, пасучи
вівці, знову закричав:
– Вовки! Вовки! Рятуйте!
Пастухи зачули крик та й кажуть один
одному:
– Чуєш, знову кричить?
– Та чую! Та, може, він знову жартує?
– А коли ні?
– Ну, то біжімо!
– Хутчій!
І щосили кинулися бігти. А прибігши,
побачили – хлопець заходиться сміхом.
– Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірні!
– Ти знову смієшся з нас, негіднику?
– Тут мало серця не повискакували, поки
добігли!
– А я що, вас гнав? Були б розумніші –
змикитили б. Ха-ха-ха!
Пастухи розгнівалися не на жарт, але
нічого не сказали і мовчки повернулися до
своїх овець.
Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух
під деревом біля багаття і раптом, глянувши
на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга,
вишкіривши зуби, мчав просто на овець.
– Ой матінко моя! Вовк! – вигукнув хлопець і
кинувся бігти геть. [108]
– Вовк! Вовк! Рятуйте! Ой, мої вівці! Пробі!
Сюди!
А пастухи, зачувши крик, засміялися.
– Чуєте цього брехуна?
– Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних.
Годі вже.
А пастух не вгавав:
– Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій
біжіть, бо овець пороздирає!
– Гукай когось іншого! – крикнув один
пастух.- Ми вже знаємо твої жарти.
– Правду кажу! Правду! Ходіть побачите!
Мерщій біжіть! Пробі!
– Знову нас дуриш? – гукнув інший пастух.-
Бери когось іншого на кпини.
Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу. А
вовк роздер кілька овець та й зник у лісі.
Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі
вірили,- ніколи не кажи неправди.
Дуже гарно