ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Павучок – пілот

Казки і оповідання Віталія Біанкі

Жив собі маленький павучок. Була у нього страшна мамка-павучиха та безліч братиків і сестричок.
І от якось одного осіннього дня наш павучок потихеньку втік від павучихи, від усіх своїх братиків і сестричок, заліз на високу стеблину й почав ткати павутинку: вирішив сплести сіті, ловити мух і комарів – зажити своїм домом.
Але тільки  він став випускати із себе павутинку, дивиться – біжить волохате чудовисько: ані шиї, ані хвоста – сама тільки голова та черево, вісім ніг, вісім очей – усе враз на нас! Це була павучиха – його матуся.
Жах як злякався павучок. Адже в павуків так: павучиха довго тягає на собі мішок, набитий дітьми. Береже їх від дощу й холоду, від хижаків. З небезпекою для власного життя захищає їх від усіх ворогів. А коли підростуть павученята, розбіжаться хто куди, – тоді й кінець: мамці на очі не потрапляй – з’їсть!
Наш павучок, як побачив павучиху, одразу щодуху тікати: зі стебла на листок, з листка на квітку, на кульбабу. Була тиха осінь, сонячна – кульбаби о тій порі знову зацвіли.
На квітці, на кульбабці підібгав павучок усі свої вісім ніг до голови. Черевцем догори повернувся. А внизу на землі мурашки зібралися, комашня різна, сам жук-олень прийшов, – і всі дивляться, – що ж таке павучок робити зібрався? І павучиха сюди наближається…
Павучок із себе павутинку випустив.
Довше, довше випускає. І зачепилася павутинка кінцем за стебло. Тут пішов павучок з квітки на стебло. Поволеньки йде, ледве ніжками перебирає. А сам павутинку все тче, тче, тче… Вже довгою петлею павутинка закрутилася.

А павучиха до кульбаби підійшла, на стебло лізе. Павучок як припустив до неї вниз! Здурів, чи що, зі страху?!
Добіг до місця, де його павутинка за стебло зачепилася, – раз її! – відкусив як ниточку.
Вітерець дмухнув – павутинку поніс – відірвав павучка від стеблинки. Павучок легенький – пушинка! Летить собі на павутинці.
Павучиха так не може: заважка. Злізла скоріше з кульбаби, – побігла наздоганяти павучка: адже спуститься десь!
Коротка павутинка, – летить павучок над самісінькою травою.

Летів-летів – та за якусь травинку й зачепився.
Аж дивиться – це не травинка, а довгий вус зеленого коника-стрибунця!
Розсердився стрибунець, – як трусоне вусом! Павутинка порвалася, – відлетів павучок далеко в траву.
Тільки ж це не порятунок: павучиха швидко його тут знайде! Де вона? Вліз павучок подивитися на блакитну квітку цикорію.
Раптом – звідки взялися, – дві страшні оси на нього! Смугасті як тигри, крилаті як яструби, спереду щелепи-жувала, позаду – смертоносні жала! Поспішають, дзижчать, – обидві одразу кинулися – та в повітрі й зіштовхнулися, – на землю впали. Тільки тим і врятувався.
А ззаду ще дві летять.
Ну, павучок не став чекати: упав донизу – і сховався у траві.
Сховався – і бачить: висить на кущі велика сіра троянда – осине гніздо.
Підібгав павучок ніжки, черевце вгору, і павутинку тче, тче, тче!.. Вітерець дмухнув, павутинку хитнув, павучка зірвав – павучок далі помчав.

Летів, летів – аж раз! – знову за щось павутинка зачепилася
Завис павучок головою донизу – і бачить: на землі під ним слимак-м’якотілий із хитромудрим будиночком на спині. Дві довгі та дві короткі м’які ріжки виставив.
Озирнувся павучок, – одразу про ріжки забув!
Навколо – величезні руді миші!..
Але так йому від страху здалося: це були всього лише миші-крихітки. Вони навіть для павучків безпечні.
Одна миша-крихітка лізе на стебло, друга сидить на землі, колосок у лапках тримає і ротика роззявила: смішно їй, як павучок на ниточці розгойдується догори дриґом. А за нею на траві чудове гніздечко з соломинок звите.
Павучкові соромно стало, що він мишок-крихіток так злякався. Він і запитує реготуху:
– Це ваша хатка тут на траві?
– Наша, – відповідає мишка. – Ми в ній усією родиною живемо.
– Скажіть, будь ласка, – а що це у вас у лапках?
– Який смішний! Хіба сам не бачиш? Колосок. До комори несу – на зиму запаси збираємо.
– А скажіть, будь ласка, що таке «зима»?
– Ох, ти ж дурненький! Хіба тобі мама не казала, що скоро підуть дощі, дощі. Вітри зірвуть з кущів сукні, стане холодно-холодно! Закружляють сніжинки – білі такі, крижані мушки, – засиплять усю землю. Тоді нема чого буде гризти, нема чим буде черевце собі набивати. А зима довга-предовга, – і хто не запасе собі на зиму зерна, той з голоду помре.
– Який жах! – сказав павучок. – А як же я? Я зовсім не вмію збирати собі на зиму запаси.
– Ходи  до мене, – промимрив знизу чийсь зім’ятий голосок. – Я теж запасів собі не збираю.
Це шепотів слимак-м’якотілий зі своїм будиночком на спині.
Щоб краще чути, павучок спустився до нього на листок ромашки.
– Ти зроби, як я, – сказав слимак. – Як стане холодно, – я втягнуся в свій будиночок увесь із головою, замкнуся в ньому – та й спати! Гарно?
– Гарно-то воно гарно, – сказав павучок. – А що мені робити, якщо у мене будиночка немає?
– Н-не знаю, – промимрив слимак. – Іди он до джмелів. Джмелі – не оси, тебе не чіпатимуть. А будиночків із себе робити теж не вміють.

Павучок побіг до джмелів.
Волохаті джмелі сказали павучкові:
– А ти збери усю свою родину – та й зробіть собі таку землянку, як у нас. Насамперед свою матусю клич. У нас матуся всім домом править.
Павучок як почув про матусю, так бочком, бочком мерщій тікати.
Забіг на травинку, бачить: на чорного жука-чорниша напали мурахи. Жук став на голову і отруйною цівкою відстрілюється від ворогів.
Павучок злякався: а ну як у нього влучить смертоносна цівка, або ж мурашки побачать – накинуться… Живому не втекти!

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Рассказы и сказки”
Виталий Бианки
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1985 р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: