TOU

Павучок – пілот

Казки і оповідання Віталія Біанкі

Слимак – той увесь у свій будиночок заховався від страху.
Павучок біг, біг, бачить: береза. На листі жучки сидять – краси небаченої! Вже яке в берези листя зелене, – а жучки ще зеленіші. Листя золотисте – жучки ще золотистіші. А блискучі – аж очі сліпить! І у кожного – хоботок: довгоносики-жуки. Павучок заліз на гілку, на павутинці спустився – і запитує:
– Носики-зеленики, а ви що тут робите?
– Хіба ти не бачиш: листочки в трубки згортаємо. Листові ми. У трубки яєчка свої відкладаємо. Там їх ані дощем не замочить, ані холод не дістане.
– Розумію, – каже павучок. – Оскільки з яєчок личинки вийдуть, тож, ви для своїх личинок листяні хатки на зиму готуєте.
– Нічого ти не розумієш! – розсердилися довгоносики. – Це літнє помешкання – дача. Зимуватимуть наші личинки в землі.
– Як так?
– Як так, та як так! – передражнили довгоносики. – Не заважай нам, не чіпай нас, будь ласка!
Один жучок заліз на гілку – і перегриз павутинку.
Вітерець дмухнув, павутинку хитнув, підняв трохи і поніс павучка.

Летить павучок над самісінькою травою, дивиться – аж по землі павучиха біжить, його наздоганяє!
Павучок мерщій павутинку ткати – довше її відпускати. Вище піднявся, а павучиха за ним, як тінь по землі, – ніяк не відстає!
Павучок і думає:
«Он попереду річка! Дай-но перелечу її. Адже у воду матуся ні ногою! Там і врятуюся».
Тче, тче на льоту павучок павутинку. Павутинка довша – вітерцю веселіше, – високо поніс павучка над берегом, над річкою…
Ось і другий берег. Павучиха на тому залишилася. Пора і знижуватися.

Став павучок павутинку вкорочувати, під себе підбирати, на ніжки намотувати. Коротше павутинка – нижче павучок. Ще коротше – ще нижче. І приземлився павучок на березовий листок. Корабликом плив цей листок по річці біля самого берега.
Пливе павучок і бачить: бігають по річці швидкі водомірки як по сухому. Аж у воді, на дні – повнісінько всяких чудовиськ! Тут і клоп-скорпіон із довгим списом ззаду, і хижий жук-плавунец, і гладиш-хребтоплав, і страшні бабчині личинки, і слимак-ставковик, і щось таке, від чого у павучка очі на лоб полізли: причеплений на водорості наче прозорий горщик із повітря, а в горщику – справжнісінький павук живе, сам увесь сріблиться!
Вискочив павук-сріблянка зі свого міхура, сплив на поверхню й каже:
– Іди, павучок, до нас під воду жити!
– Ой, та куди ж тут купатися! – злякався павучок. – Зима скоро, холод.
– Ач налякав! – сміється сріблянка. – Слимакових будиночків – закручених мушель порожніх скільки хочеш на дні валяється. Залазь у будь-яку, натягай у неї волохатими лапками повітряні кульки-бульбашки, отвір мушлі зачини щільно – та й спи собі спокійнісінько до весни!
– Ох, та я ж ані плавати, ані пірнати не вмію! – каже павучок. – І повітря в лапках носити не можу.
Тут вітерець дмухнув, листок штовхнув, – прибив до берега. Павучок стрибнув на берег і думає:
«Краще за всіх все ж таки довгоносики-зелені! Влітку в них – дача на повітрі, для зими – хатка під землею. Пошукаю і я собі зимову квартиру».

А її й шукати не треба: лежить на землі жолудь, у ньому дірочка – для павучка двері.
Вліз павучок до жолудя. М’якою павутинкою його застелив. Дверцята павутинкою заткав.
Зібрався в грудочку – і заснув. Тепло і затишно!
Навесні прокинеться – на дачу переїде, сітку-павутиння на травичці сплете – мух ловити.
Чим не життя!

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Рассказы и сказки”
Виталий Бианки
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1985 р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: