Павич і галка
Езопові байки (переказ Цімікалі П.)
Було це за давніх часів. Задумали якось
птахи обрати собі царя, бо ще тоді його не
[164] мали. Зійшлися вони в лісі на галявині,
сорока всілася на високу гілляку й гукнула
до гурту:
– Хто з вас хоче стати царем, хай виходить
на середину!
Не встигла вона й рота закрити, як павич
підхопився з свого місця, набундючився й
гордовито посунув уперед.
– Я хочу! – закричав.- Я гідний царського
трону! Погляньте лишень на мене! Чи ще в
когось є таке чудове веселкове пір’я?
Підняв павич хвоста, розпустив його, як
помело, витяг шию, задер голову з барвистою
короною і поважно повернувся кругом, аби
всі птахи бачили, який він гарний.
І справді, мінився він барвами
найчудовіших квітів, небесною блакиттю й
морською синявою, наче хто зумисне дібрав
їх один до одного. Здавалося, тіло його
всипане коштовним камінням, що блискає
спалахами незнаних барв під променями
сонця. Всіх зачарувала та незвичайна краса.
А павич зовсім запишався:
– Бачите? Я найгарніший птах на світі! Хіба
ж ні?
Птаство мовчало, бо ясно було – ніхто не
годен змагатися з павичем. Ніхто не
сумнівався, що бути цьому красеневі царем.
[165]
Аж ось підвелася галка й мовила:
– Любий павичу, може, ти й справді
найгарніший птах на світі. Я того не
відкидаю. Але самої краси замало, щоб
царювати. Скажи-но мені, що з нами буде, як на
нас нападе орел? Як ти нас урятуєш? То знай –
царя обирають не за красу, а за вдачу, розум,
кмітливість і силу. Тобі ж усього цього
бракує, самої лиш краси вдосталь. А тим
часом є розумні й дужі птахи; саме між них і
треба шукати кращого. Сам розваж, яка
користь нам з твого барвистого пір’я? Чи
воно нам поможе в біді? На що знадобиться
твоя чудова корона в небезпеці? А розум, а
вміння, а добра порада, а захист – все це
потрібно нам щодня. Чи так я кажу, шановне
птаство?
По цій мові птахам наче спала полуда з
очей, і вони загукали:
– Так! Правду кажеш, галко!
– Правду! Правду!
– Хочемо царя мужнього й мудрого! Хай і
негарного, нам до того байдуже!
А сорока знову гукнула:
– Хто хоче бути царем? Виходь на середину
та й чекай нашого присуду! [166]