TOU

Пер Гюнт

Норвезькі народні казки

Колись давно жив собі в Норвегії мисливець на ім’я Пер Гюнт. Він цілий рік вештався по горах і полював на ведмедів та лосів, бо тоді там було більше густих лісів, ніж тепер, а в лісах водилося більше всілякої дичини.

Якось пізно восени, коли з гірських пасовищ уже зігнали худобу і всі люди, що там літували, повернулися до своїх хуторів, Пер припізнився в горах і надумав переночувати в котрійсь хижі для пастухів. Осінній день був короткий, і коли мисливець дійшов до пасовиська, так стемніло, що він не бачив навіть своєї руки. Скрізь панувала тиша, тільки його собаки гавкали в моторошній пітьмі.

Пер хотів зайти до хижі, але біля дверей наштовхнувся на щось грубе, холодне й слизьке. «Наче не стіна, бо ворушиться»,– подумав він і запитав:

– Хто це?

– Я, Кривий,– почулося у відповідь.

Пер нічого не втямив з тих слів, але обминув те місце і з другого боку підійшов до хижі. Та коли він опинився біля стіни, то знов наштовхнувся на щось грубе, холодне й слизьке.

– А це хто?

– Кривий,– почулось у відповідь.

– Ет, чи ти там кривий, чи рівний, а дай мені дорогу! – сердито крикнув Пер.

Тепер він збагнув, чому не міг обминути Кривого: той обкрутився навколо стін.

У темряві щось ледь ворухнулося, і Пер зайшов до хижі.

Всередині було так само темно, як надворі. Пер навпомацки пошукав, де б покласти рушницю й торбу. І несподівано наштовхнувся на щось грубе, холодне й слизьке.

– Хто тут? – крикнув він.

– Та я ж, Кривий,– була відповідь.

Хоч у який бік потикався Пер, а все натрапляв на Кривого.

«Не дуже затишно буде тут ночувати,– подумав він,– якщо цей Кривий розлігся і надворі, і в хижі. Та я зараз провчу його».

Пер узяв рушницю, вийшов надвір, намацав у темряві голову Кривого й запитав.

– А хто ж ти такий?

– Я володар цієї гори,– відповів той.

«Отже, це троль»,– подумав Пер. Він визначив, звідки йде голос, добре прицілився й тричі вистрілив.

– Вистріли ще раз! – гукнув Кривий.

Пер не послухався троля, бо знав, що якби вистрілив учетверте, куля повернулася б і вбила його самого.

Потім він із собаками відтягли троля вбік, щоб можна було зайти до хижі.

А в горах з усіх вершин зареготало, закричало:

– Пер Гюнт тягне добре, а собаки ще краще!

Уранці Пер подався вистежувати дичину. Тільки-но він вийшов на стежку, аж гульк – назустріч йому огрядна дівчина жене гурт овець. Та коли Пер підійшов ближче, дівчина раптом зникла, а вівці обернулися на зграю ведмедів.

«Я зроду не бачив, щоб ведмеді ходили зграями»,– подумав Пер. Зненацька на очах у нього всі ведмеді щезли й залишився тільки один. А всередині гори закричало, загуло:

– Постережи барана! Пер Гюнт іде, вогненну палицю несе!

А інший голос відповів:

– Хай Пер краще себе постереже, адже він сьогодні не вмивався!

Пер Гюнт швиденько сполоснув руки водою з баклаги, щоб на нього не могли подіяти тролівські чари, й застрілив ведмедя. А всередині гори зареготало, закричало:

– От і не встеріг! От і не встеріг!

А інший голос відповів:

– Звідки мені було знати, що в нього є баклага з водою!

Пер оббілував ведмедя, пригорнув м’ясо камінням, шкуру й голову взяв із собою і рушив назад до хижі.

Дорогою він побачив песця.

– Глянь на моє ягня, яке воно сите! – озвалося всередині гори.

– Глянь на Пера Гюнта, він знов підняв вогненну палицю! – озвалося в другій горі.

А Пер прицілився й вистрілив.

Він оббілував песця, м’ясо пригорнув камінням, а шкуру й голову також узяв із собою. Коли він добрався до хижі, то повісив свою здобич перед дверима, а сам розпалив вогнище й заходився готувати юшку. Та з вогнища повалив такий густий дим, що виїдав очі. Тому Пер відчинив віконце. Тієї ж миті троль засунув туди свого носа, а ніс у нього був такий довгий, що досягав майже до вогнища.

– Глянь, який у мене ніс! – гукнув троль.

– А ти покуштуй, яка в мене юшка! – відповів Пер і вихлюпнув тролеві на ніс окріп з казанка.

Троль верескнув з болю і відскочив назад, а навколо в горах зареготало, закричало:

– Обшпарена пика! Обшпарена пика!

Хвилину чи дві було тихо, а потім крізь комин линула вода, погасила вогнище, і Пера оточила темрява. А з усіх кутків моторошно зареготало, закричало:

– Тепер Перові так само скрутно, як трьом чередницям!

Пер згадав, що на сусідньому пасовищі залишилося ще три дівчини. Він узяв собак і подався до тієї хижі, де вони сиділи. Дорогою йому трапилася зграя вовків – одних він постріляв з рушниці, а других так побив.

Біля хижі чередниць зібралося аж четверо тролів: Вітер Буйносвист, Шпиль Крутоверх, Потік Шумовод і Вогонь Жаропал. Вітер Буйносвист стояв перед дверима на чатах, а решта троє лякали в хижі дівчат. Пер вистрілив навмання, і, хоч не влучив, Вітер Буйносвист знявся й полетів геть. У хижі верещали перелякані дівчата, і Пер швидше відчинив двері. Побачили тролі Пера Гюнта й почали нацьковувати на нього Вогня Жаропала. Та Перові собаки також не пасли задніх. Вони накинулися на Потока Шумовода, той з ляку відсахнувся, впав на Вогня Жаропала й погасив його запал, тільки пара засичала.

Пер націлився в Шпиля Крутоверха.

– Ти не бачив моїх собак? – запитав той.

Так Шпиль Крутоверх називав вовків.

– Бачив. Вони пішли на той світ, і ти підеш слідом за ними,– відповів Пер і вистрілив.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Норвезькі народні казки” – видавництво “Веселка”, м. Київ, 1986р.
Упорядкування та переклад з норвезької – Ольга Сенюк.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: