Пер, Пол і Еспен Аскеладд

Норвезька народна казка. Читати українською онлайн.

Жив-був в Норвегії один чоловік, і було у нього три сини — Пер, Пол і Еспен на прізвисько Аскеладд, що означає Еспен Замазура. І був той чоловік до того бідний, що жодної копійки у нього за душею не водилося. Ось і казав він частенько своїм синам:

— Ідіть по білому світу та заробіть собі на хліб. Не пропадати ж вам з голоду!

У тій же окрузі стояв королівський замок, а під вікнами замку ріс зелений дуб, та такий могутній, такий гіллястий, що сонячне світло в королівських покоях затьмарював. Темно в замку стало — всі ходять, один на одного натикаються. До того дійшло — вдень ​​при свічках сидять. А тут ще інша біда — річки та струмки в країні повисихали. Не стало в королівстві води, люди від спраги мруть. Чого тільки не обіцяв король тому, хто дуб зрубає і колодязь викопає: і грошей купу, і багатий маєток! Тільки жодному молодцю не під силу було той дуб зрубати і колодязь викопати.

Дуб був зовсім не простий. Зрубають його гілку сокирою, а замість неї дві інші виростають. Підійде до дуба один легінь, вдарить сокирою – дуб ще пишніше розростається. Підійде інший, вдарить сокирою – гілки ще вище до неба тягнуться. І колодязь викопати теж ніхто не може. Замок королівський високо-високо в горах стояв. Одні скелі під ним та круті виступи. Копнуть гору на вершок або трохи глибше — заступ на твердий камінь натикається.

Наказав тоді король  в усіх церквах на всі чотири сторони сурмити:

— Хто гіллястий дуб на королівському подвір’ї зрубає і криницю на скелястій горі викопає, отримає в дружини королівську дочку і пів королівства на додачу!

Чимало знайшлося охочих! Але скільки сокирою не замахувались і не рубали, скільки ломом і заступом не корчували і не копали – все даремно. Вдарять сокирою — а дуб все пишніше і пишніше розростається, копнуть — а скеля все твердіше і твердіше стає.

Зібралися в дорогу і брати. Надумали вони теж щастя спробувати. Батько їх волі не противився. “Як що не здобудуть вони принцеси і пів королівства на додачу, — думав він, — так, може, хоч до хорошої людини на службу прилаштуються”. А чого ще бажати ?! Благословив їх батько добрим словом, і вирушили Пер, Пол і Еспен Аскеладд щастя шукати.

Йшли вони, йшли і дійшли до високої гори, схил її весь яликами поріс. А над ялинками крута скеля піднімається. Чують: на самій вершині сокирою хтось рубає і рубає.

— Що за диво? Хто це на скелі сокирою рубає? — запитує Еспен Аскеладд.

— Такому розумнику, як ти, все в дивину, — сказали брати. — Знайшов чому дивуватися! Стоїть на скелі лісоруб і ліс рубає!

— Хочеться мені все ж подивитися, що там таке, — каже Еспен Аскеладд.

І став в гору підніматися.

— Ти як дитя мале! Набрався б спершу розуму, а потім і йшов би з нами! — кричали йому вслід брати.

А Еспену хоч би що. Дереться вгору по схилу, туди, де удари сокири чути. Виліз на круту скелю і бачить: сокира сама сосновий стовбур рубає.

— Доброго дня! — привітався Еспен Аскелад. — Це ти тут ліс рубаєш?

— Я! — відповідає сокира. — Я тут вже й не злічити скільки років ліс рубаю, тебе, Еспен, виглядаю.

— А ось і я! — каже Еспен.

Бере він сокиру, збиває її з топорища і кладе сокиру з топорищем в торбинку. Спустився він з гори до братів, а ті над ним насміхаються:

— Ну, яке диво вгледів ти в горах?

— Та хіба ж це диво? Просто сокира, — відповідає Еспен. І рушили брати далі. Йшли вони, йшли і дійшли до високої скелі. Чують, на самому верху хтось камінь довбає і землю риє.

— Що за диво? Хто це на скелі камінь довбає і землю риє? — запитує Еспен Аскеладд.

— Такому розумнику, як ти, все в дивину! — сказали брати. — Знайшов чому дивуватися! Ти, що, не чув ніколи, як птахи дерева довбають?

— Чув, щось таке чув, — каже Еспен, — тільки хочеться мені все ж подивитися, що там таке.

Скільки над ним брати не сміялися, а Еспену хоч би що. Видерся він на круту скелю і бачить: заступ сам камінь довбає і землю риє.

— Доброго дня! — привітався Еспен Аскеладд. — Це ти тут камінь довбаєш і землю риєш?

— Я, — відповідає заступ. — Я тут вже й не злічити скільки років камінь довбаю, землю копаю, тебе, Еспен, виглядаю.

— А ось і  я! — каже Еспен. Бере він заступ, збиває його з держака і кладе заступ з держаком в торбинку.

Спустився він зі скелі до братів, а Пер і Пол його і питають:

— Ну, яке диво вгледів ти на скелі?

— Та хіба ж це диво? Просто заступ, — відповідає Еспен. І рушили брати далі. Йшли вони, йшли і вийшли до струмка. Захотілося їм після довгого шляху води напитися.

Схилилися брати над струмком і стали пити.

— Що за диво? Звідки цей струмок біжить? — запитує Еспен Аскеладд.

— Ну, зовсім з глузду з’їхав! Останній розум втратив! Доведе тебе цікавість до біди. Знайшов чому дивуватися! Звідки струмок біжить? Ти хіба не бачив ніколи, як вода з джерела витікає?

— Мабуть бачив, — каже Еспен, — тільки хочеться мені все ж подивитися, звідки цей струмок біжить.

Рушив він вздовж струмка, і скільки його брати не кликали, скільки над ним не насміхалися, а Еспен назад не повернув. Йде він, йде, а струмок дедалі вужчим стає, а ось і зовсім тонкою цівкою тече. Пройшов ще трохи і бачить: лежить волоський горіх, а з нього вода капає.

— Доброго дня! — вітається Еспен Аскеладд. — Це з тебе тут вода джерельна капає і струмок біжить?

— Так, з мене, — відповідає горіх. — Я тут вже й не злічити скільки років воду в струмок заганяю, тебе, Еспен, чекаю.

— А я ось я! — каже Еспен. Бере він жменю моху, затикає дірку, щоб вода з горіха не витікала, і кладе горіх в торбинку.

Повернувся Еспен назад до братів, а ті його і питають:

— Ну, яке диво вгледів ти на цей раз? Мабуть такого дива на всьому світі не знайти!

– Та хіба ж це диво?! Одна дірка, а через неї вода капає, — відповідає Еспен.

Стали тут Пер з Полом знову над Еспеном насміхатися, а йому хоч би що. І рушили брати далі. Йшли вони, йшли і прийшли нарешті на королівський двір.

А там і без них народу вистачало. Пам’ятаєте адже, король пообіцяв: “Хто гіллястий дуб на королівському подвір’ї зрубає і колодязь на скелястій горі викопає, отримає в дружини королівську дочку і пів королівства на додачу”. Чимало тут охочих нагороду отримати набігло, товпляться навколо дуба, і всякий намагається вперед пролізти. Проб’ється хто вперед, замахнеться, сокирою вдарить — а замість однієї гілки дві виростають. Дуб уже став рази в два ширше і рази в два вище, ніж на початку. А про криницю і говорити нема що. Землю риють, камінь довбають, а скеля все твердіше і твердіше стає.

Розлютився король і наклав тоді таку пеню: “Як що хтось стане  дуб рубати і не зрубає, стане хто криницю копати і не викопає, відсічуть тому вуха і на далекий острів зашлють”. Почухались старші брати в потилицю: хто його знає, як справа обернеться. Але дуже вони на себе надіялися і думали, що все зможуть.

Пер, найстарший, першим за справу взявся. Ударив він сокирою — замість однієї гілки дві інші виросли. Копнув землю, вдарив по каменю — скеля ще твердіше стала. Схопили королівські слуги Пера, відрізали йому вуха і заслали його на далекий острів. Взявся тепер за справу Пол. Ударив він сокирою раз, другий, третій, і побачили всі, що дуб ще пишніше розрісся. Копнув землю, вдарив по каменю — скеля твердіше заліза стала. Схопили і його королівські слуги, обчикрижили йому вуха і заслали на далекий острів. Так йому й треба, міг би після брата стерегтися! Захотілося і Еспену за справу взятися.

Розлютився на нього король через старших братів і каже:

— Що, захотілося і тобі на тавровану вівцю бути схожим? Ми тобі вуха за дві секунди обріжемо і працювати не доведеться.

— Дозволь мені все ж спершу щастя спробувати, — відповідає Еспен.

Довелося королю дати йому свій дозвіл. Витягнув тут Еспен з торбинки сокиру і насадив її на топорище.

— Рубай, сокиро! — наказав Еспен.

Стала сокира дуб рубати, тільки тріски в усі боки летять. Не встигли озирнутися, звалився могутній дуб на землю. Стало в замку світло і весело. Покінчив Еспен з дубом, дістав заступ і насадив його на держак.

— Копай, заступ! — наказав Еспен.

Став заступ на скелястій горі криницю копати, тільки груди землі та каміння в усі боки летять. Хочеш вір, хочеш ні — вирив заступ криницю глибоку та широку. Дістав Еспен горіх, поклав його в куток на самому дні криниці.

— Лийся, біжи, вода! — наказав Еспен.

Побігла тут вода через дірку, полилася потоком, і трохи згодом криниця до країв наповнилася.

Тут вже королю довелося свого слова дотриматись. Віддав він Еспену свою дочку і пів королівства на додачу.

Перу з Полом ще пощастило, що вони без вух залишилися. А то  гірко б їм було слухати, як народ Еспена хвалить.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Рейтинг: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Асбйорнсен П.К. — На схід від сонця й на захід від місяця”
Видавництво “Карелія”, м. Петрозаводск, Росія, 1987.
Переклад з норвезької на російську – А. Любарская
Переклад на українську — Tales.org.ua

Залишити коментар