Одного разу Лисеня завітало в гості до свого друга Зайчика.

– Зайченя, пішли гуляти! – покликало друга Лисеня.

– Не можу, – зітхнуло Зайченя. – На вулиці холодний осінній вітер. Бачиш, як дерева від нього згинаються? Боюся, застуджуся.

– Ех, шкода! – розчаровано вигукнуло Лисеня. Але потім раптом додало:

– Нічого, зараз я вижену цей вітер подалі з лісу, щоб він не заважав нам гуляти. Почекай, Зайчику, я скоро повернуся.

Лисеня взяло найбільшу гілку, яку тільки змогло утримати в своїх лапках, і, розмахуючи нею, побігло лісом.

– Агов, Лисеня, навіщо хуліганиш? – Суворо запитала тітка Ведмедиця.

– Ні, я не хуліганю, я виганяю холодний вітер, щоб мій друг Зайчик зміг погуляти.

– Ой, ой, ой! Лисеня бігає з величезною палицею! – затріщали птиці на гілках. – Як страшно!

Але Лисеня поспішило їх заспокоїти: воно зовсім не збирається їх лякати. Воно просто проганяє вітер з лісу, щоб Зайчик зміг погуляти.

Так пробігало Лисеня зі своєю гілкою майже до самого вечора. Ось, нарешті, вітер вщух.

– Ура! Я переміг вітер! – радісно вигукнуло Лисеня і поспішило з цією новиною до друга Зайчику.

– Зайченя, тепер ти сміливо можеш виходити на вулицю погуляти. Я прогнав холодний вітер з нашого лісу! – гордо сказало Лисеня. – Але, на жаль, сьогодні тобі доведеться гуляти без мене – я дуже втомився, поки боровся з вітром. А вітер злякався моєї величезної гілки!

– Дякую, мій друже! – відповів Зайчик. – Завтра ми обов’язково погуляємо разом.

А вранці мама сказала зайчику, що час міняти сіру осінню шубку на тепленьку білу.

– Тепер мені холодний вітер не страшний! Адже у мене є тепла шубка, а, головне, мій кращий друг – переможець вітру

Одного разу Лисеня завітало в гості до свого друга Зайчика.

– Зайченя, пішли гуляти! – покликало друга Лисеня.

– Не можу, – зітхнуло Зайченя. – На вулиці холодний осінній вітер. Бачиш, як дерева від нього згинаються? Боюся, застуджуся.

– Ех, шкода! – розчаровано вигукнуло Лисеня. Але потім раптом додало:

– Нічого, зараз я вижену цей вітер подалі з лісу, щоб він не заважав нам гуляти. Почекай, Зайчику, я скоро повернуся.

Лисеня взяло найбільшу гілку, яку тільки змогло утримати в своїх лапках, і, розмахуючи нею, побігло лісом.

– Агов, Лисеня, навіщо хуліганиш? – Суворо запитала тітка Ведмедиця.

– Ні, я не хуліганю, я виганяю холодний вітер, щоб мій друг Зайчик зміг погуляти.

– Ой, ой, ой! Лисеня бігає з величезною палицею! – затріщали птиці на гілках. – Як страшно!

Але Лисеня поспішило їх заспокоїти: воно зовсім не збирається їх лякати. Воно просто проганяє вітер з лісу, щоб Зайчик зміг погуляти.

Так пробігало Лисеня зі своєю гілкою майже до самого вечора. Ось, нарешті, вітер вщух.

– Ура! Я переміг вітер! – радісно вигукнуло Лисеня і поспішило з цією новиною до друга Зайчику.

– Зайченя, тепер ти сміливо можеш виходити на вулицю погуляти. Я прогнав холодний вітер з нашого лісу! – гордо сказало Лисеня. – Але, на жаль, сьогодні тобі доведеться гуляти без мене – я дуже втомився, поки боровся з вітром. А вітер злякався моєї величезної гілки!

– Дякую, мій друже! – відповів Зайчик. – Завтра ми обов’язково погуляємо разом.

А вранці мама сказала зайчику, що час міняти сіру осінню шубку на тепленьку білу.

– Тепер мені холодний вітер не страшний! Адже у мене є тепла шубка, а, головне, мій кращий друг – переможець вітру

Одного разу Лисеня завітало в гості до свого друга Зайчика.

– Зайченя, пішли гуляти! – покликало друга Лисеня.

– Не можу, – зітхнуло Зайченя. – На вулиці холодний осінній вітер. Бачиш, як дерева від нього згинаються? Боюся, застуджуся.

– Ех, шкода! – розчаровано вигукнуло Лисеня. Але потім раптом додало:

– Нічого, зараз я вижену цей вітер подалі з лісу, щоб він не заважав нам гуляти. Почекай, Зайчику, я скоро повернуся.

Лисеня взяло найбільшу гілку, яку тільки змогло утримати в своїх лапках, і, розмахуючи нею, побігло лісом.

– Агов, Лисеня, навіщо хуліганиш? – Суворо запитала тітка Ведмедиця.

– Ні, я не хуліганю, я виганяю холодний вітер, щоб мій друг Зайчик зміг погуляти.

– Ой, ой, ой! Лисеня бігає з величезною палицею! – затріщали птиці на гілках. – Як страшно!

Але Лисеня поспішило їх заспокоїти: воно зовсім не збирається їх лякати. Воно просто проганяє вітер з лісу, щоб Зайчик зміг погуляти.

Так пробігало Лисеня зі своєю гілкою майже до самого вечора. Ось, нарешті, вітер вщух.

– Ура! Я переміг вітер! – радісно вигукнуло Лисеня і поспішило з цією новиною до друга Зайчику.

– Зайченя, тепер ти сміливо можеш виходити на вулицю погуляти. Я прогнав холодний вітер з нашого лісу! – гордо сказало Лисеня. – Але, на жаль, сьогодні тобі доведеться гуляти без мене – я дуже втомився, поки боровся з вітром. А вітер злякався моєї величезної гілки!

– Дякую, мій друже! – відповів Зайчик. – Завтра ми обов’язково погуляємо разом.

А вранці мама сказала зайчику, що час міняти сіру осінню шубку на тепленьку білу.

– Тепер мені холодний вітер не страшний! Адже у мене є тепла шубка, а, головне, мій кращий друг – переможець вітру