TOU

Перепелятко

Валентин Литвиненко

Йшов я одного разу на озеро окунів ловити, коли це — фрррр!!! — перепілка з-під ніг, а за нею з дванадцятеро перепелят в усі боки, наче хто камінців жменю жбурнув. У мене аж вудки з рук вилетіли.

Але я не зовсім розгубився, кинувся ловити й одне, що у траві заплуталось, таки впіймав.

Взяв у руки і замилувався: мале-мале, менше від волоського горіха, а собою — ну, чисте курча; у жовтенькому пушку, на голові й на спині смужечки, а крильця чималенькі — сірі, перепелячі.

Надивився я, хотів уже випускати, а тоді й думаю: у перепелички ж їх багато, а в мене ще ніколи не було ручної перепілки, — і поніс додому.

Несу, а воно й не пручається.

Приніс, пустив. Бігає по кімнаті, нікого не боїться, само в руки йде.

Узялись ми його годувати. Думка така: коли воно курча, то і їстиме зразу само, як курча.

Насипали пшона — не їсть, крихти — не їсть. Біда, — видно, не інакше назад до матері нести.

А мух і не догадались дати. Вважали, раз перепел — зерноїдна птиця, то й не їстиме їх. Та воно нас само навчило. Біжить попід стіною, а на стіні — муха, і височенько; перепеля зупинилося, стриб — і нема мухи.

Тепер уже ми знали, що робити: наловили мух, потім коників, і виявилося, що наше перепеля — спортсмен.

З рук муху або коника не бере, а піднімеш над ним, воно зразу — стриб! — і без промаху: нема коника!

Виходить, це вони так пристосувались: живучи в траві, на ній коників та всяких комах ловити. А вже як підростуть, тоді на зерно переходять.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
Збірка “Про маленьких друзів”
Валентин Литвиненко
Видавництво: “Дитвидав“
м. Київ, 1959р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: