Переполох

Роман Завадович

Раз

Улас

Під ліском корову пас,

Сів спочити

Коло жита

І заснув собі на час.

Спить, не зна, що комарі

Вже скликаються вгорі,

Вже гудуть, мов ті джмелі,

І сідають на чолі,

На губі, на носі, лобі –

Що то буде, пробі!

Ух!

Ніс у хлопчика напух

І зробився (не дивниця!)

Мов здорова варениця,

А губа (от краса!)

Стала наче ковбаса.

Глип Уласик у криничку –

Десь поділось біле личко,

А з’явилось щось таке

Незугарне і гидке,

І носате, і губате,

Що Улас давай кричати

І помчався серед сліз

Просто в ліс.

По узлісі заєць скаче,

Чує: хтось гіренько плаче.

Зупинився, став дибка,

Загладає з-за дубка

І побачив щось таке

Незугарне і гидке,

І носате, і губате,

Що ногам мерщій дав знати.

Втік о звірів в гущину

Розказати новину.

На галяві коло граба

Сів ведмедик Бура Лаба,

Коло нього вовк Панас.

Що голодний в кожний час.

Коло вовка чесна спілка:

Лис Денис і Вустя-білка.

В листі, мов у пухах пан,

Розвернувся Рох-кабан.

Видно серед них, на диво,

Навіть сарну полохливу.

Там і їжик на пеньку у колючім кожушку.

– „Ой, рятуйтесь”,

– Ядь говорить,

– Від незнаної потвори!

Бачив сам її я зблизька:

Мов баньки її очиська,

Рот неначе пів діжі,

Зуби гострі, мов ножі,

Як іде,

Ліс гуде!”

Звірі, чувши новину,

Налякались так, що ну

– Ну ж із лісу утікати!

Наперед ведмідь лабатий,

Коло нього вовк Панас,

Що голодний в кожний час,

А за вовком чесна спілка:

Лис Денис і Вустя-білка,

І кабан, і їж, і сарна,

І сорока господарна,

Крук, зозуля і сова

– Вся пташарня лісова.

Навіть оси й дикі бджоли

Утікають в чисте поле.

Пан Хом’як у чистім полі,

Виспавшись собі доволі,

З нірки виглянув на двір

(Обережний був це звір).

Бачить з лісу навмання

Утікає вся звірня.

Їж почав йому гукати:

– „Утікай, хом’яче-свате!

Ой потвора ж там страшна

Ти не чув, яка вона?

Бачив сам її я зблизька:

Мов горшки її очиська,

Дві у неї голові,

Зуби мов шаблі криві,

З паш, огонь страшний палає,

На ходу дуби ламає,

Як іде,

Земля гуде!”

Кинувся хом’як тікати,

Перепілок став скликати.

Як дізналися куріпки,

Не барилися ні дрібки,

Жайворонок із гнізда

Запищав: „біда, біда”,

Минувся мерщій до втечі,

Показав куріпкам плечі.

Шум і гам ще більший став,

Всі забігли аж над став.

Виліз мокрий рак з води:

– „Риби, раки, гей, сюди!

Гляньте, з поля навмання

Утікає вся звірня!”

Хом’яка в бігу спиняє

„Що там сталося?” – питає.

А хом’як трясеться, плаче:

„Утікай но, пане раче!

Утікай за ріки, гори

Від незнаної потвори!

Бачив сам її я зблизька:

Сім голів і три хвостиська…

З пащ вогонь все бух і бух,

Забиває в горлі дух;

Стріне звіря чи людину

– З’їсть неначе легоміну,

Навіть слона не мине,

Враз із хоботом ковтне.

Як іде,

Небо і земля гуде”.

Рак, дізнавшися про лихо,

Хляп в болото по рачиху,

Взяв на плечі раченят,

Назадгузь в село біжать.

А за раками з води

Вийшли довгі жаб ряди.

Каченят скликає качка,

Аж захрипла неборачка,

В’юн із п’явкою удвох

Заховалися у мох.

Риби: щука, плітка, лин

Річкою втекли за млин.

Черепаха, видра, бобри

Утікали також добре.

Чапля скочила під міст,

В поспіху згубила хвіст.

А тимчасом ведмедисько

До села підкрався близько,

Пси загавкали щосили,

Буру Лабу обступили.

– „Цитьте!” – рикнув їм ведмідь.

„Шарпатись тепер не слід!

Поміркуйте: небезпека

Вас чекає недалека.

Через ріки, через гори

Йдуть сюди аж три потвори

– Та й страшенні ж, де не сміх!

Кожна має сорок ніг,

Як хвостом котра закине,

З горами рівня долини.

Очі в неї теж страшні:

Сверлуваті, ледяні,

Що на кого тільки гляне,

Той стовпом камінним стане.

Як біжить,

Сонце з місяцем дрижить!”

Чувши це від небораки,

В розтіч кинулись собаки

У великому страху,

А небаром на шляху,

Що веде з села до Львова,

Утікала вже корова,

Далі кози, поросята

І уся пташня крилата.

Навпростець через плоти

Справно дряпались коти

І, піддерши вгору хвіст,

Всі стрибали через міст.

Коло річки на толоці

Там гуртом гуляли хлопці:

Гриці, Марки, Петрусі

– Браві козаки усі.

Через річку біла кладка,

Там гуляли і дівчатка:

Прісі, Галі, Лесі, Олі,

Мов червоні маки в полі.

Дивляться вони на шлях – Страх!

Рев, гармидер, тупотня,

Утікає вся звірня і приручена, і дика, і маленька, і велика,

Лісова і польова,

Річкова і ставкова, і ногата, і крилата,

І безрога, і рогата,

Бура, сіра, сороката.

Що там діялося, Боже!

Жаден опис не поможе!

Рак ведмедя настоптав,

Під курча шуліка впав,

Кінь об жабу спотикнувся

Під джмеля перевернувся,

Від куріпки лис тікає,

Миша кітку здоганяє,

Налякавсь ягняти вовк,

Віл об гуску ніс розтовк,

Півня з ніг звалила бджілка,

Збила в рів корову білка,

Гедзь, хоч був малий на зріст,

Обірвав сороці хвіст.

Затривожились дівчатка:

– „Гей, сестриці!” – радить Галка.

„Щоб нещастя не було,

Йдімо краще у село!”

Та хлоп’ята кажуть: – „Годі!

Що стоїть на перешкоді

Зразу нам переконатись,

Чи тут є чого боятись?

Страх для кволих і слабих

– Ми не з тих!”

Узброїлись у рушниці,

В самопали, гаківниці,

У закривлені шаблюки,

У мечі, списи і луки,

Розвинули прапор свій,

Йдуть готові і на бій.

Понад річку, попри межі

Розставляють хлопці стежі,

Решта аж за кладку йде,

Лесь отаман їх веде.

У поході йдуть дівчатка

З ними навіть песик Латка,

Доброволець хоч куди

– Де усі, то й він туди.

Латка був останній з звірів,

Що тривозі не повірив,

Героїчне серце мав

Із відважними тримав.

Бачать хлопці – хтось із гаю

До джерельця підбігає,

Та чомусь не п’є водицю,

Тільки дивиться в криницю.

Стали хлопці підступати,

Хто такий цікаві знати:

Може ворог, може свій,

Може згода, може бій.

Він підвівся, їх побачив,

До громадки втішно скаче,

Здаля шапкою махає

І гука: – „Тепер я знаю,

Що напевно я Улас,

Що під лісом Лису пас.

Лісом-трісом я побіг,

Звірів налякав усіх.

Ох,

Був же там переполох!

Та, спасибі, легше стало,

Стухло вже лице немало,

Пізнаю вже власний ніс,

Що росте, як перше ріс.

” Хлопці в сміх, дівчата в сміх,

Сміху був повніський міх.

Навіть Латка, песик любий,

Від утіхи шкірив зуби.

Лесь говорить: „Слухай, Латко,

Ти стрибати вмієш гладко.

Побіжи но, друже, там,

Навздогін утікачам.

Заспокій і роз’ясни,

Всіх додому заверни!”

Так і сталось.

Песик Латка

Виконав роботу гладко:

В ліс, у поле в річку, в став

Звірів геть позавертав.

З вас ніхто не йняв би віри,

Як усі зраділи звірі!

Справили вони бенкет

– Кращого не бачив світ, їли, і пили, і грали,

І співали, й танцювали.

Танцювала риба з раком,

Сарна з вовком лапсардаком,

Півень в скоки та у боки,

Крешуть присядки сороки,

Заєць страви подавав,

Лис у кухлі наливав,

Розлягалось на півсвіту.

Як співали „многі літа”,

Гомонів луною гай –

Ну, а нашій казці край.

 

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Переполох”

Роман Завадович

Видавництво: “Нашим дітям”

Нью-Йорк, 1951р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: